"Мандри" — виставка-спомин про краматорського підприємця
Сьогодні, 20 липня у приміщенні “Крамтехцентру” відбулася виставка "Мандри", присвячена пам’яті Сергія Коротуна, краматорського підприємця
Приміщення, яке стало майданчиком для презентації творчості сучасних українських митців, — новозбудований цех підпириємства, який спланував ще Сергій Коротун.
— У понеділок — річниця загибелі Сергія. Він мріяв розбудувати цей цех, і зараз тут крім скульптур та картин є й нове обладнання. Його майже запустили, — розповідає Kramatorsk Post колега Сергія Коротуна по “Клубу підприємців Краматорська” Володимир Сергієнко, — Мета цієї виставки — не тільки привернути увагу до пам’яті Сергія, але й рідним: сестрі, дружині певною мірою відзвітуватись перед ним — “дивись, ми зробили це”.
П’ять скульптур створили на території підприємства, решта — приїхали сюди з різних міст України. На виставці представили роботи В’ячеслава Гутирі (м. Краматорськ), Костянтина Синицького (м. Київ), Сергія Якуніна (м. Львів), Гарника Хачатряна (м. Кам’янське) та Володимира Протаса (м. Київ).
Про деякі з робіт Kramatorsk Post вдалося поговорити з кількома авторами виставлених робіт.
Костянтин Синицький працює з залізом. Прогулюючись між дивних статуй залізних жінок і чоловіків без голів, він розповів і про свій власний сенс, який вкладав у твори:
— Наприклад, ці скульптури я так і називаю — “Головоногі”: ці люди продовжують пошуки себе.
Позаду — “Метаморфоза”: це мій спосіб показати, що навіть із такого звичайного технічного матеріалу, як залізні труби, можна зробити специфічну змістовну річ.
На вулиці — ще одна робота “Чумацький шлях”: шмат металу, прострілений бойовими патронами. Символічно, тому що небо не всюди однакове. Наприклад, у Краматорську воно не завжди було спокійне, а навпаки — пробите кулями. Бойовими.
— Це не двірник, — випереджає моє запитання про свою скульптуру митець з Кам’янського Гарнік Хачатрян, — це “Людина з мітлою”. Ця робота з підтекстом. Він замітає не просто папірці, недопалки. Він замітає політичне сміття, — на бетонній підлозі поряд розкидані дрібні монети, — Я, коли побачив, як багато політичного сміття у країні — аферисти, крадії… Вирішив зробити цю скульптуру.
Гарнік Ашотович родом з Вірменії, але більшу частину життя він провів в Україні і навіть став почесним громадянином свого міста.
— Всі крадуть, хто потрапляє до влади, — продовжує скульптор, — Тому з’явилася ідея замести, прибрати їх з України. Але двірник — це не про нього. Він — інтелігентний літній чоловік, якого мозок не використали. Він займається бозна-чим. Це ще один сенс: скільки у нас розумних людей, вчених, магістрів, а хто-зна чим займаються — на базарі торгують, двори метуть… Тому, “Людина з мітлою” — це ще пам’ять саме про таких недооцінених, нереалізованих людей.
— Серед інших моїх робіт, ще є ця — “Соборність”, — показує скульптор на інший твір, — Це не вузьке поняття “сім’ї”, як мами, тата і дитини. Це — Україна.
Серед відвідувачів виставки друзі Сергія, підприємці з “Клубу”, працівники “Крамтехцентру” та прості жителі Краматорська. Всі ці люди зібралися тут з різних причин, але переважна більшість все-таки прийшла вшанувати пам’ять друга, близької людини, колеги або начальника:
— Ми разом з Сергієм були у “Клубі підприємців”. Настільки багато робіт з глибоким змістом… — зітхає жінка, розглядаючи картини біля стіни.
Навколо столика чоловіки переважно старшого віку. Говорять про завод, вибори, погоду. Пригадують Сергія. На лавці відпочивають діти, бо вже набігалися поміж скульптур, роздивилися і “головоногих”, і “апостолів”. Подалі, біля самих картин, розташувалася пара. З вином і тихими розмовами. А біля самого входу, навпроти “Людини з мітлою” — автори усіх робіт теж жваво щось обговорюють.
— Мені подобається сама ідея, — ділиться враженнями Олександр, відвідувач виставки, — Це те, чого не вистачає нашому місту. Те, що виставка відбувається на території промислового підприємства — це особливо важливо й незвичайно. Хотілося б, щоб це стало традицією для Краматорська.
Відвідувачі все ще гуляють поміж скульптур. Інколи люди підходять до столу з квітами та фотографією і мовчки вдивляються у зображеного на ній чоловіка:
— Перш за все, я тут через Сергія, на спомин якого й організовано виставку, — розповідає Володимир, — Мені до душі саме такий формат — світлий, культурний. Це не пиятика, яка зазвичай буває під час класичних поминок. Знаменним є те, що підприємство — машинобудівне, і деякі представлені арт-об’єкти теж з металу. Я вірю, що Сергію б сподобалась і виставка, і те, як ми зберігаємо пам’ять про нього.