Важливо :: Життя громади :: 31 жовтня 2019 20:59 , Олексій Ладика
vasil-ivanyuk

“Почуваю себе у Краматорську дуже комфортно, як вдома біля мами”

Греко-католицький священик, родом зі Львівщини, розповів про свої почуття до нашого міста

Отець Василь Іванюк - настоятель єдиного у Краматорську греко-католицького Храму Святого пророка Іллі, військовий капелан 81-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ та керівник благодійного фонду Карітас-Краматорськ. Він переїхав зі Львівської області на Донеччину понад 25 років тому, а останні два роки мешкає у Краматорську.

Отець Василь вважає Краматорськ комфортним містом. На його думку, воно розвивається і змінюється на краще. Ми попросили священика поділитися своїми враженнями від міста, яке він вже вважає своїм.

Іванюк Иванюк храм УГКЦ

“На Донеччину я приїхав зі Львівської області у 1992 році. Приїхав до переселенців, які були перевезені сюди сталінським режимом у 1951 році. То була сумнозвісна операція «Вісла», всі, кого переселили сюди з Заходу, були греко-католики. Я, як священник греко-католицької церкви, був направлений сюди на служіння. Я приїхав, подивитися і залишився.

Спочатку це був Бахмут, потім Добропільський та Олександрівський райони. Вже значно пізніше я вийшов на Краматорськ. Тут мешкало вже багато дітей тих перших переселенців і настала потреба зареєструвати тут парафію, що я й зробив вже у 2002 році.

Ми купили землю на Новому Світі [мікрорайон Краматорська], збудували там храм і вже перед самою війною у 2013 році посвятили його. Я купив поруч земельну ділянку саме з метою переселитися сюди, бо потреба та демографічна ситуація з парафіянами у селах складалися так, що я бачив перспективу перебратись на постійне проживання саме у Краматорськ.

Почалася війна і одразу після звільнення Краматорська я почав тут при храмі волонтерську діяльність. Організувалася благодійна організація “Карітас-Краматорськ”. Їздити сюди за 65 кілометрів було важко, тому я перебрався в Краматорськ і можна сказати, що я вже два роки як краматорчанин.

Сам я зі Львівської області. Моя батьківщина – Турківський район. Це в горах, на кордоні з Польщею.

Я багато їздив по Україні і зокрема по Донецькій області. Два міста тут справляли на мене найкраще враження – це сам Донецьк і Краматорськ. Донецьк був такий сучасний, розвинений, відчувалося, що він знає собі ціну. Що стосується Краматорська, то це щось таке було рідне, домашнє. Він знаєте, не був таким, як інші робітничі міста з однаковими вулочками та будинками. Згодом ті міста почали втрачати свій вигляд. А Краматорськ вижив і мало того – не пішов на дно. Ці люди і, мабуть, влада знайшли в собі ресурс, щоб не дати розтягнути це місто, його заводи. І це підкупляє. Я себе почуваю тут дуже комфортно, чомусь рівно ж так як свого часу вдома біля мами.

Про Краматорськ у мене лише приємні враження. Не зважаючи на те, що були певні проблеми. З попереднім міським головою ми якось не могли швидко знайти спільної мови по земельній ділянці. Але все наладилось. Є і зараз негаразди. Знову ж таки з землею. Ми хочемо побудувати тут монастир з великим соціальним центром. Частина депутатів проти. Але я не засмучуюсь. Я людина віруюча – раз щось не вийшло, значить Бог приготував нам щось більше.

Місто змінюється. Я бачив його до війни і бачу зараз. Воно йде у бік європейського міста. Я трохи їздив по Європі і там теж усяке є. Є міста, де центр «вилизаний», а як подалі – і сміття, і бідні райони з біженцями. В нас наразі цього немає. Якщо щось будується, то воно будується в різних місцях.

Я думаю, що за Краматорськом велике майбутнє, тому що він розвивається, це видно. І будова доріг, і будинки, магазини, кав’ярні нові відкриваються. Ви знаєте, ми були неприємно вражені лише тим, що не знали, куди можна піти з жінкою кави попити. А тепер це вже є! І воно розмахується все більше і більше!

Краматорськ зі Львовом, звичайно, не можна порівнювати. Але якщо брати провінційні міста, то він однозначно кращий. Можливо, чимось подібний на Тернопіль. Я вважаю, Краматорськ доріс до рівня міста обласного.

василь іванюк иванюк

Однозначно я відчуваю себе тут вдома. Вся моя родина вже тут. Дочка з зятем теж купили хату тут, у Краматорську осідають. Сини ще трошки в підвішеному стані – один в армії служить, другий в семінарії вчиться, але має намір повернутися сюди, служити священиком. Інша дочка ще молода, не визначилася. Але щодо мене – я міняти поки що нічого не збираюся. І навіть якби мені запропонували перехід до Львова чи до Києва – я би відмовився. Тут нормально. Немає пробок на дорозі. Найбільша пробка — коли перед тобою стоїть п’ять машин на світлофорі. Тут розв’язки нормальні. Я не відчуваю того дискомфорту, який відчуваю у великих містах. Їхати там 40 хвилин на роботу — ну це не нормально. Я знаю, що на одну роботу, у військову частину свою, я їду 4 хвилини, на другу роботу, на “Карітас”, — 8 хвилин.

Чого не вистачає місту... Створення робочих місць. Воно актуально для будь-якого українського чи європейського міста. Можливо, потрібно почати трошки більше будувати житла. Я розумію, що тут великий вторинній ринок, але я думаю, що місто лише виграло би, якщо б почало інвестувати кошти в житло. Цього немає і це погано. Будівництво житла показало би, що ми не тільки виживаємо, але й впевнено дивимося у майбутнє.

Своє місто потрібно любити. Любов і патріотизм, на мій погляд, є не в тому, щоби декларувати та заявляти про це на кожному кроці. Любить своє місто не та людина, яка прапором махає, а та, яка бере тяпку, грабельки, прибирається навколо себе, садить квіточки, прорубує бур’яни, косить траву. Тобто, говорити про любов, а при цьому нічого не робити для свого міста, ну це популізм вищої проби.

ov

Ми могли би вже жити в прекрасному раю, якби ми не озиралися на жеки, на мера чи на когось іншого До речі, жек і мер роблять для Краматорська все, що можливе в даному випадку. Але повірте, в будинку біля під’їзду ні мер, ні жек не будуть прибирати. Треба, щоб у мешканців під’їзду була свідомість, що «це моє і я за це відповідаю».

І такі унікальні люди є. Будинок на проспекті Миру, 5, весь у квітах. Я постійно бачу там тільки одну жіночку, вона постійно щось поле, щось робить. Це настільки приємно бачити! Але ж є набагато більше таких жіночок. Якщо кожен подбає бодай про 2-3 квадратні метри біля свого під’їзду, ми будемо вражені, як все зміниться".

Інші статті на цю тему

коментарі