"Схоже на ключі від нашого будинку... Але дому нашого вже нема"

Цей текст про переживання війни, коли мільйони життів пішли під укіс, коли все довкола змінилося за годину і стало іншим. Про настрої та емоції однієї окремої громади, що пережила окупацію.

Валерія більше робить для всіх без посад і владних повноважень.

Це думка одного із учасників групи у телеграм-каналі «Святогірськ на долоні» про Валерію Костюшко. Вона, до речі, цю групу створила. Але не тільки майданчик для спілкування. Вона прийнялась за роботу над Святогірськом майбутнього. Кличе з собою і намагається об’єднати всіх, кому не байдуже це маленьке, напівзруйноване, але унікальне місто.

У мешканців Святогірська Валерія – беззаперечний авторитет у самому кращому сенсі цього слова. Можно сказати, уособлення гражданської активності громади.

В цьому тексті про те, чім живуть, що думають, що відчувають, про що мріють небайдужі святогірці і найактивніша з них.

- В Святогірськ ти потрапила із Донецька як біженка?

Ще до 14 року ми купили тут дачу, а в 14 році вона стала будинком. Тут у нас народилася дочка, тут ми вирішили ростити своїх дітей. Я відразу закохалася у Святі гори і зрозуміла – це взаємно.

Саме Святогір'я пробудило в мені активну громадянську позицію, бажання самій брати участь у житті громади та змінювати це життя на краще.

Спочатку це була ідея проекту «Казковий ліс». Цей проект познайомив мене з активною частиною громади. Вже потім разом ми захищали від забудови багатовіковий дубовий гай, разом боролися з газодобувачами, захищаючи унікальну природу Святогір'я. Ми ставали справжнім громадянським суспільством.

Я вже давно зрозуміла, що можу займатися тільки тим, що має відгук у душі.

Все, що я роблю  - це завдяки підтримці спільноти "Святогірськ на долоні" (моральної, фінансової, фізичної тощо).

- Громада Святогірська зараз – це що?

Наскільки я знаю, зараз у самому місті 600 із чимось людей. Більшість із них пережила окупацію. Понад 50 дітей. Переважна частина – це пенсіонери. Намагаємося підтримувати тісне спілкування, хоч і здебільшого в он-лайн режимі. А було у самому Святогірську понад 5000 мешканців.

Величезна кількість зруйнованих будівель, понад 80%. Тобто більшість не повернулися і повертатися їм нікуди. Багато хто взагалі в Україну не повернеться.

- А хто робитиме із нинішнього Святогірська зірку світового туризму?

Це складне питання. Звісно, що потрібні не тільки кошти, а й люди. Сподіваюся, що вони з'являться.

- Яка атмосфера, які настрої зараз у громаді? Як там «отряды путина»?

У нас завжди були шанувальники російського світу. Знаю багатьох, які, побачивши росію у всій «красі», змінили свою думку. Принаймні вони так кажуть. Є й такі, що й зараз сидять тихенько, запасаються гуманітаркою та чекають на повернення «визволителів». Ну а серед тих, хто виїхав – це максимально проукраїнські люди. Коли ми повернемося додому, Святогірськ буде українським містом, і це ні в кого не викликає сумнівів.

- Тобі відомо, скільки людей громади загинули? І серед цивільних, і серед тих, хто у складі ЗСУ?

Я знаю трьох, хто загинув, боронячи Україну. Потрібно уточнити….

І ці хлопці прорвалися просто під обстрілами. І протягом цих двох місяців хлопці їздили в Лавру кожні три-чотири дні.

-  Є історії, які тебе вразили?

Протягом червня і липня 22-го ми були єдиною сполучною ниточкою з людьми, які жили в Лаврі. Ніхто не знав, скільки їх там, у якому вони стані. Військові не пускали туди нікого. Ми чули, що там є загиблі, що закінчується їжа. І ми знали, що там лише біженців було понад 500, під сотню дітей.

іІ випадково я познайомилась із хлопцями волонтерами, які сказали: ми поїдемо, незважаючи на заборони, попри все. І ці хлопці прорвалися просто під обстрілами. І протягом цих двох місяців хлопці туди їздили кожні три-чотири дні.

Цікаво, що само ці чоловіки – протестанти. Свою місію вони бачили саме в тому, щоб допомогти людям, які були на території Лаври. В співпраці з провославною спільнотою Добропілля,  щоразу  завантажували  автівки волонтерів продуктами та всім необхідним. Назад вони вивозили усіх бажаючих.

Люди були сильно налякані тоді. Вони зовсім не мали інформації про ситуацію зовні, не вірили,  що в інших регіонах України набагато безпечніше, що там майже немає обстрілв.

Ми передавали хлопцями численни листи від близьких , з благаннями евакуюватися з під обстрілв,  але бажаючих були одиниці. Можливість потрапити під обстріл в дорозі та страх залишити ілюзорне укриття робили свою справу...

- А зараз скільки на території Лаври мешкає людей?

По-моєму більше 300. І близько 150 ченців і служителів. До речі, частина біженців там жила ще з 2014 року, і весь цей час люди перебували під опікою Лаври. Коли почалися бойові дії, багато хто побіг туди рятуватися і зі Святогірська, і з Тетянівки, з усіх навколишніх населених пунктів. Усіх прийняли та всім допомагали. Безумовно, вони врятували багатьох людей та тварин, до речі, також. Коли ми приїхали туди після деокупації, там було близько 70 котів.

... Ну, а коли почалася окупація, він почав розповідати, як під подушкою конституцію Росії зберігав, як чекав, як госпіталь для них зберігав. Ну а мер... у нього ж на лобі було написано.

- Скільки, як ти гадаєш, людей допомагали окупантам?

Усі, хто активно допомагали, виїхали. Наскільки я знаю, на даний момент ніхто не сів. Вони вже навчилися розповідати, як їх змусили. У мене, наприклад, дуже велике питання, як можна було тримати на посаді керівника обласного шпиталю пана Присяжного. Він взагалі не приховував свою позицію, а перед війною проводив збори зі співробітниками та розповідав, що треба трішки потерпіти, прийдуть свої тощо. Тобто, постійно пропагував «русский мир». Ну, а коли почалася окупація, він почав розповідати, як під подушкою конституцію Росії зберігав, як чекав, як госпіталь для них зберігав. Ну а мер... у нього ж на лобі було написано.

- Чим для тебе є Святогірськ?

Святогірськ – це місто сили, яка зцілює душу та тіло. Скарбниця української нації, яку наче сам Бог щедрою рукою обдарував несмітними багатствами. Безкрайні соснові ліси, кришталеве повітря, яке так і хочеться пити, багатовіковий дубовий гай, унікальні реліктові крейдові сосни, - більше ніде в Україні таких немає. Багаті надра, які не дають спокою міжнародним корпораціям, величезні запаси цілющої артезіанської води.

Неймовірний дзвін, від якого мурашки по шкірі навіть у найзапекліших атеїстів – все це Святогір'я.

- На чому сьогодні зосереджена твоя увага?

Сьогодні – це три основні напрямки. Діти, тварини та військові.

Активно піклуватись про тварин ми почали ще на самому початку війни, коли люди стали масово евакуюватися і кидати їх напризволяще. Ми почали організовувати збори на корми та доставляти їх. Навіть коли місто було в окупації, нам вдавалося знаходити канали допомоги.

Нещодавно, завдяки допомозі німецкої  організації "Tiernothilfe Ukraine e.v." , вдалося стерілізувати, вакцинованувати від сказу та обробити від блох та кліщів більше 200 тварин на иериторії громади.

Ми це робимо не лише на території міста, а й в інших населених пунктах громади. Формуємо реєстр відповідальних опікунів - тварини ж не винні, що їх покинули. Контроль за розмноженням, вакцинація та кормова підтримка – це, на мій погляд, єдиний цивілізований вихід у ситуації, що склалася. Сьогодні нам потрібно близько тонни кормів на місяць.

Вже понад 4 місяці активно займаємося з дітьми громади. Ми маємо 4 локації, куди намагаємося регулярно приїжджати: Святогірськ, Хрестище, Тетянівка (це Лавра) та Маяки. А востаннє нам вдалося приділити увагу і діткам Студенка, там теж багато дітей, які потребують підтримки.

У співпраці з організацією "Voice  for Ukraine UK",  ми проводимо музичні та інші творчі заняття. За рахунок благодійних концертів, композиторка з Лондону, Iryna Gould,   зібрала багато музичних інструментів для дітей нашої громади. Наприкінці липня Iryna приїде до нас особисто,  з творчою програмою.

Після деокупації Святогірська та враховуючи близькість до фронту,  усі мешканці потребують психологічної підтримки, особливо діти.  Музична терапія, спів, малювання та інші творчі заняття допомагають дітям впоратися з надмірним психологичним навантаженням. Основою музичних занять є ритм.

<

Зазвичай,  групи є змішаними за віком та музичним досвідом. На таких заняттях діти вчаться співпрацювати.  Більш досвідчені допомагають новачкам.  Вивчення музичних композицій поєднується з імпровізацією, в основу якої зазвичай  лягають історії учасників. Таким чином,  музика допомагає дітям проживати сильні психологічні процеси.

Нещодавно,  на наше запрошення відгукнувся харківський малий театр «Маріонетки».

Гастролюючи Святогір'ям, артисти подарували дітям багато позитивних емоцій.

Дронами та тепловізорами ми не займаємося. А дякувати та підтримувати хлопців – це мінімум, який ми зобов'язані робити. Своїм завданням ставлю підтримувати хлопців морально, подякувати та обійняти. Кожну поїздку ми заїжджаємо до хлопців, пригощаємо смачненьким: пиріжки, полуниця, черешня.

Якщо це творчий тур, обов'язково заїжджаємо до військових із дівчатами, щоб вони поспівали, пограли на різних музичних інструментах. Щоразу вони нас дуже чекають. На запитання, що треба, завжди одна відповідь: Нічого, просто приїжджайте.

Коза Монро, сепаратисти і Артем

Телеграм-канал "Святогірськ на долоні" – це такий індикатор суспільного життя. Тут про набагато більше, чим легендарна історія про порятунок кози. Тут про нас з вами і про те, хто ми - кілька замальовок з характерними діалогами і дискусіями у каналі.

Звичайна історія

Хто загубив ключ в центрі незламності на Сахаліні?

Огоо... дуже схоже на ключи від нашого будинка. Але дома нашого  вже нема

Про козу, та про щасливий поворот у її долі

- Ну навіщо ж фото бідної кози?

- Ну мы же ее продаем, а не кого-то другого? Если вы веган ,то не обращайте внимание просто. Коза будет без молока. Сами зарезать не можем. А сейчас - не то время, чтобы кормить как собачку. Фото для понимания возраста и размера козы. Я не отправила какое-то жестокое обращение с животным. Козы появились в войну. Их просто привели и отдали.

Все едят птиц, говядину, свинину и тех же кроликов. Все едят тушёнку где нарисовано животное, и как-то никто не задумывается. Если я буду писать, что просто продам козу, то люди захотят козу, которая будет давать молоко. А у этой козы его нет и не будет никогда. Могу писать,что продам домашнее животное за 1500 грн.

- Куплю если расскажите как замариновать

- І сміх , і гріх…

- Добросердя та чуйність, навіть у самі важкі часи - невід'ємна риса  святогірців, як ні крути! Вже 3 людини звернулися до мене з пропозицією відкрити збір на викуп тієї кози. А я й сама вже перейнялася  долею цієй тварини, якщо казати відверто.

 - Вона ж мабуть і бойові дії пережила...

 - Друзі,  зібрати 1500 - то не є проблемою. Куди їі діти потім - ось питання.  Може хтось має варіанти?

- Конечно, нужно даром отдать в заповідник, у нее стресс после окупации, и это счастье, что ее не съели окупанты.

- Она как и все остальные животные. Как курица, корова, свинья! Все забыли, как тушёнку едим и мясо покупаем? Или у нас тут все благотворительностью занимаются, у кого хозяйство во дворе? Давайте все хозяйство выкупим у всех. Всех же жалко.

- Просто, Вы немного разорвали шаблоны ,  выставив объявление о продаже животного  на мясо с фотографией этого самого  будущего мяса , смотрящего жалостливо в глаза. Люди милосердны, отсюда такая реакция...

- А документ есть на козу?

- Ага, загранпаспорт !

- А вдруг все-таки у нее стресс?? Справочку бы от психолога перед продажей.

- Если вы ее продадите Вас люди Святогорска не простят.

- Покупайте ее и занимайтесь с ней. В чем проблема?

- Может мы скинемся на содержание, раз такие сложные обстоятельства, и она дальше будет жить  со своими опекунами? Мы будем радоваться  фотоотчетам и ощущению , что приложили руку к козлиному счастью....

- Анастасия, возможен ли такой вариант?

- Мама зайдет в чат завтра и почитает это все. Не мне решать за козу. И моя любимая коза. Всім на добраніч, мирного неба вам та вашим близьким.

- Добранок, друзі! Сьогодні важливий день для нашої кози. Нарешті,  знайшлася людина , яка погодилася взяти тварину у попутники,  хоча б до Дніпра... Якщо все складеться добре, вона отримає свою "вільну грамоту" та квиток у напрямку кращого життя. Попереду незламну святогірську козу чекає довга подорож... На фермі її чекають , вже навіть ім'я дали. Монро.

… Завдяки учасникам групи кінець у цій історіі щасливий: козі дуже пощастило з новою господаркаю. Живе зараз з баранчиками на Київщині. Там велика територія,  гуляють майже вільно. Нещодавно до неї привезли ще одну таку козу-марноїдку, яка не дає молока, вдвох їм там буде веселіше.

***

Скоро в Святогорске откроется социальная прачечная. По данным Святогорской ВА, её разместят в пункте временного размещения жителей и ВПО, у которых разрушено или повреждено жильё. Ежедневно люди смогут постирать и высушить свои вещи.

БОБФ "БУМЕРАНГ ДОБРОТИ" на наступній неділі встановлює у Святогірську " Санітарний Модуль". В ньому буде встановлено душові кабіни і пральні машинки для користування місцевим мешканцям.

Шукаємо на роботу чоловіка. Дзвонити +380… Ольга

***

- От чесно, щодо бандури (Бандура – колишній мер Святогірська, звинувачується у зраді, знаходиться у розшуку) можу написати про наступне - самі винуваті. Невже не було видно, кого обираємо? Всі ті, що крутилися навколо Святогірська, що їм було треба? Земля і газ, все! Мене цікавить питання не де " балалайка", а що з землею буде, що вони встигли роздати?

Хтось буде це питання вирішувати? Що буде зі Святогірськом після Перемоги, хто буде у владі, чиї інтереси захищати, буде розвиток Святогірська як курорта? Від цього залежить, скільки людей і саме хто повернеться в Святогірськ. І ще для роздумів - хтось бачив Ірпінь, Бучу? Ці іграшкові містечка, лялечки? Таким може бути Святогірськ! Або бути просто селом.

***

Требуется шаурмист и продавец в магазин “Элит» по улице Мазепы. З/п достойная. Все вопросы по телефону 099…. Алексей

***

Сепаратисти

- Та достали эти ждуны, а их нельзя как-то помечать бланшем под глазом или кольцом в носу... ну пока не перевоспитаются.

- А Ви маєте надію,що вони перевиховаються?

- Є приказка чи прислів'я "Горбатого виправить тільки могила" або "Як вовка не годуй, а він в ліс дивиться"

 - І це справді так!!! Страшно і соромно тільки за те, що вони серед нас жили, їли, користувались всіма українськими благами, а самі ждали і досі ждуть москалів.Треба таких гнать з нашої країни!!!

***

- Доброго дня. Сьогодні о 13:00 біля готелю Альпін, буде безкоштовний обід. Гречана каша з мясом, приходьте чекаємо всіх))

- Четыре дня назад подорвалась женщина на взрывном устройстве, ей ампутировали ногу, этот человек нуждающийся

- Підірвалася, коли пасла кіз. То ще раз доводить, що повертатися небезпечно, неможна ходити в ліс, на рибалку, на пікнік. Тим більш - привозити дітей, за якими можна і не доглядити.

- К сожалению я понимаю что ближайшие 5 лет вернуться домой для меня и тех, у кого дети не реально, потому что привезти детей, где они могут подорваться, это риск. И этот риск не все себе могут " позволить". Вперёд, можете осуждать.

- В Святогорске есть самое главное для нас всех. Это Дом

- Дом - это там, где все, кого ты любишь, но никак не стены и крыша. Дом там, где семья и все в спокойствии . А не 4 стены.. Я за спокойное детство детей! Без взрывов, с всесторонним развитием личности.

- Здоровые мужики едут крышей под обстрелами, а тут речь идёт о детях. Как бы плохо мне не было на душе не дома, я не вернусь под обстрел с ребенком. Я не для этого уезжала.

- Не вижу повода для споров. Действительность такова, что сейчас город и прилегающая территория находится в зоне боевых действий и возвращение домой с детьми сейчас является не безопасным и очень спорным вопросом. НО! ЕСЛИ ВСЕ БРОСЯТ ГОРОД ОН УМРЕТ! БЕЗ НАС ОН НЕ ВОССТАНОВИТСЯ. ДАВАЙТЕ ВЕРИТЬ И НАДЕЯТЬСЯ НА ЛУЧШЕЕ!

- Мы сменили уже 6 "дом" с начала войны, к каждому дому привыкаешь, в каждом доме создаёшь удобства, отмечаешь события. Согласна с Вами - дом там, где семья. У нас квартира в Донецке и побитый, но живой дом в Богородичном. За донецкую квартиру никак душа не болит, что будет, то будет, а Богородичное не выходит из головы, снится постоянно, хочется ехать и восстанавливать.

- Берем  реалії: війна, смерть, жах, котики, собачки, ЛЮДИ!

- Допомога Людмилі. Доброго вечора,  шановна спільното! Мала розмову з Андрієм,  чоловіком постраждалою жінки, яка пасла кіз біля Банянки, та підірвалася... Зараз стан Людмили вже стабілізовано,  але попереду складне лікування та довга реабилитация.  Андрій каже, то не був лепесток - ногу відірвало вище стопи,  посічено руку та травмовано легені.

Цієї хвилини жінка прямує потягом у Львів,  на лікування. Картки у Андрія, як і у самої Людмили- немає.  Можливісті поїхати у Слов'янск та оформити не буде, бо на нього, окрім звичних хлопот ,  лягли  6 дорослих кіз з козенятами. Живуть вони разом з цім козячим господарством у сусідей,  бо їх хата згоріла. Допомога справді потрібна людям, але духом вони не падають...

Зворушливий фінал однієї із багатьох типових історій, коли сваримося на рівному місті, не дочувши, не розібравшись. Не завжди ми виходимо з таких історій з гідністю, як в цьому випадку.

- Шановна Ольго Борисівно! Приношу Вам своє публічне вибачення за образу, яку я Вам нанесла! Я неправильно зрозуміла викладену інформацію про Вас під світлинами Вашої родини у червні 2022р. Я не знаю, чому така інформація з’явилася у соцмережі, але вона мала ціль скомпроментувати Вас, як людину, і я повірила в її достовірність. Прошу вибачити мене за моральну травму, яку я Вам нанесла, я, особисто, ніяких претензій до Вас не мала. Вибачайте, будь ласка!

- Пані, Алло, все своє свідоме життя присвятила улюбленій справі - сіяти добре та вічне, виховувати національно - патріотичні цінності, шанобливе ставлення до української ментальності. Ніколи про це не пошкодувала. Кожен керівник вимагає від працівників виконання посадових обов‘язків - і це факт. Я приймаю вибачення.

***

ВА Пам’ятаймо…

 5 червня – сумна дата для Святогірська. Рік тому розпочалася окупація  Святогірська, яка тривала понад три місяці.

 Штурмувати Святогірськ російські війська почали зі сторони селища Дробишева,  потім штурмували селище Ярова. Невдовзі окупанти були на кордоні Святогірська. Потім почався штурм селища Соснове Лиманської громади та села Студенок.

5-го червня  територія Святогірська, яка була розташована на лівому березі ріки Сіверський Донець, була окупована. Батальйони ЗСУ та Нацгвардії зайняли позиції на горах на іншому боці річки. Форсувати річку ворог не мав змоги, як і взяти гори. Все що їм вдалося -  це перетворити одне з найкрасивіших курортних міст Донеччини на суцільні руїни...

Не пробачимо! Все буде Україна! Разом до перемоги!

Коли настане день, закінчиться війна…

- Вот закончится война, сделаем из Святогорска маленький тайланд, чтоб отдых на любой вкус.

- Согласен. А так же спиннинг, клининг и пилинг. Организуем кружок девочек и мальчиков 32 г.р.

- І дискотека, обов'язково, для тих, кому за 50!!!

- Да, с дискотеками перед войной было туго, московские попы мешали. А еще устроим нормальную набережную, с блекджеком и шлюхами.

- Да!Да!!Да!!!

- Всё, с такой программой можно будет в меры баллотироваться.

- Не, ну а как,  по правде, последние 20 лет Святогорска - это время прогрессирующего упадка и деградации, из развлекательного курорта он превратился в пристанище богомолов и любителей тихого, укромного отдыха. Это всё лажа, надо будет вернуть движ и вдохнуть жизнь после войны. Нет ничего плохого в том, что через реку от церквей будут стриптиз бары и фаст фуды... эхх... осталось победить. Віримо в наших хлопців.

- А хто знає,чи є в Святогірську майстер пічник? треба плиту відремонтувати.

- Где можно отремонтировать пульт от телевизора в Святогорске?

- Сообщают о взрывах в Святогорске  20 мин назад. Святогорск вы как?

- Вроде никуда не прилетіло

- Подскажите, пожалуйста, такси в Святогорске работает? Если да, то можно пожалуйста контакты?

- У Верховній Раді України відкрили стенд  з Державним прапором зі Святогірська. Цей прапор один з тих, що були підняті по вулиці  Курортній до дня Незалежності України та пережили окупацію, нагадуючи ворогові, що Святогірськ - це Україна!

Що робити з пам’ятником Артему

- У меня вопрос к тем кто хочет убрать пам’ятник Артему. Давайте все уберем советское, заводы, дома, мосты и т.д? Для того, чтобы снести Артема у вас есть, что предложить взамен ? Такого же масштаба! Не просто мини памятник , а именно такую же огромную конструкцію.

- Пам'ятки культури самі по собі мають цінність,наприклад, в честь кого був намальований чорний квадрат або охотнікі на прівалі. А пам'ятки Леніну і Сталіну і блізко не мають цінність бо є продукт другого призначення.

- Ви не місцевий. Ви за ідеологією не відчуваєте, що оцей білий, 27-метровий пам'ятник є частиною малої батьківщини, частиною серця кожного місцевого жителя

- Вы с начала постройте, а потом будете сносить.

- Вже давно ніхто не згадує, хто він за історією.  Для святогірців - це візитна картка, хто приїздить до міста обовязково роблять фото напам'ять. Він  нікому шкоди не робить,  місцеві, хто народився в місті будуть проти, він нікому не заважає.

- Отож сприймаймо пам'ятник як мистецький твір видатного українського скульптора Івана Петровича Кавалерідзе.

- Щодо особи Артема - Федора Андрійовича Сергєєва. Так, це був радянський партійний діяч. Але він ще й був, можливо не всі знають, першим губернатором Донецької губернії, створеної за його ж ініціативи у 1919 році. І перших чотири місяці очолив роботу губвиконкому. Саме тоді нинішній Святогірськ, Слов'янськ, Краматорськ відійшли від Харківської до Донецької губернії.

І в решті решт, дійсно пам'ятник роботи Івана Кавалерідзе є однією із домінант архітектурного і природного ландшафту Святогір'я. І прав ті, хто вказує на те, що пам'ятник є візитівкою міста. Я б додала - візитівкою Донеччини.

З повагою до всіх прихильників ( яких немає потреби переконувати) і  противників святогірської пам'ятки (яким би побажала розібратися в питанні детальніше, а не огульно змітати все на своєму шляху, як свого часу вчиняли більшовики - боролися з українською культурою). В.о.директора державного історико-архітектурного заповідника у м. Святогірську Ярослава ДЄДОВА.

- Та перемалювати його в жовто - блакитний колір, та й не заморочуватися, а совкодрочери хай на дупі волосся рвуть...