Важливо :: Життя громади :: 03 жовтня 2020 17:21 , Дмитро Лук'яненко
olympus-digital-camera

"Ми його втрачаємо...": як звучить народний спів Краматорська та чи виживе він в сучасних реаліях

Чи знаєте ви, як він звучить - справжній, автентичний спів Донеччини, зокрема північної її частини? На жаль, більшість з нас не тільки його не чула, а й навіть не знає про його існування

Історичні умови склалися так, що донецький простонародний спів у більшості з нас асоціюється з "Вышел в степь донецкую..." або в кращому випадку з якимись застільними україномовними співами - осучасненим фолькльором - під баян та інші "бум-ца-ца". 

Між тим він існує. Справжній народний спів Донеччини. І навіть у Краматорську, де свого часу змішались будівники світлого індустріального майбутнього з усієї Імперії, а потім Союзу, він теж є. 

Унікальний. Ні на що не схожий. І суто український. 

Дуже багато про це знає, та з великим захопленням і задоволенням розповідає Оксана Проселкова, вчителька української мови та літератури з Краматорська, яка у вільний час займається збиранням та дослідженням етнічної спадщини донецького регіону - фольклору, предметів побуту та укладу життя. 

Велику частину її дослідницького аматорського інтересу займає народний спів, який зародився та розвивався у селах навкруги Краматорська та в деяких інших регіонах області.

Кожна пісня - неповторне полотно

За словами Оксани, місцевий народний спів хоч і є частиною загальноукраїнської культури та традицій, але має свої суто місцеві неповторні риси.

"Унікальна особливість нашого співу - це багатоголосся. Воно таке складне і барвисте, що важко знайти щось подібне в інших регіонах. Схожий спів існує лише на Полтавщині, - розповідає Оксана. - Якщо представити його схематично - то це такий собі складний візерунок, який народжується на центральному стрижні, розвивається та росте на ньому, і в якийсь момент сягає своєї найвищої точки розвитку та яскравості".

Цей "стрижень", за словами Оксани, є основний голос - голос "заводчиці", - сильний, оксамитовий, на якому все тримається, і який зачинає пісню. Потім до нього приєднуються інші голоси - один, два, може й три, і вони складають сам візерунок пісні.  Але обов'язково має бути ще й "вивід" - верхня точка, яку виводить найвищий голос.

"Разом вони й складають неповторний і дуже красивий малюнок. З професійної музичної точки зору - це окремі партії, окремі голоси, кожний з яких вступає у свій час.  І при так званому вторинному співі, коли намагаються відтворити народну пісню, все саме так і розписується, - каже Оксана. - Але в первинному співі - коли співали бабусі в селі, - це все є цілком природним. 

Що вони могли знати про ноти, про партії? Нічого. Одна бабуся заспівувала, до неї приєднувалися інші і в них органічно та інтуїтивно виходило таке яскраве полотно. Причому, якщо попросити їх заспівати вдруге, -  буде схоже, але це буде вже інший малюнок".

Слова - не головна ознака унікальності

Серед розмаїття народних пісень Донеччини можна знайти кілька традиційних жанрів. Велику частину складають календарно- та родинно-обрядові пісні: жниварські, колядки, колискові та інші. Вони є унікальними не тільки за манерою виконання. Багато з них мають і тексти суто місцевого походження. 

Ще один пласт пісень - побутові - про життя, про кохання. От вони вже можуть мати тексти схожі з текстами з інших регіонів. Пісні, як і люди, мігрували. Інколи вони приходили на Донеччину з інших регіонів майже без змін в тексті, інколи  змінювались - щось забувалось і замінювалось, щось перероблялось, і навіть інколи від них залишалась первинною лише ідея. Але справжнього локального характеру їм завжди надавала манера виконання.

... Драгун коня, ох сідлає, я,

Та й у похід він вїзжає.

Гей, гей, с подхвилю я.

С подхвилю, яблунька,

направилю, перевилю,

Проти хвилю, наяхвилю,

штрахвилю, нахвлю,

Фелімон, наляж, приляж.

Приклонилася, гей-гей, вона прилягла...

То про що ж співали в побутових піснях та яким був їх характер? І за своїми враженнями та, посилаючись на відому українську співачку та фольклористку Мар'яну Садовську, Оксана каже, що пісню Донеччини відрізняє "вільний характер" - вони протяжні, в них відчувається потяг до свободи та степовий простір. 

"Особиста трагедія сильної жінки"

Колись до рук Оксани потрапила велика колекція з записами локального співу, частину з них вона розшифрувала та опублікувала разом з текстами на своєму Ютуб-каналі. 

"Коли я розшифровувала ці пісні, я помітила, наскільки там багато думок та відчуттів, які переживають наші люди і сьогодні, наскільки ці пісні в чомусь сучасні, хоча більшість з них походять десь з середини  ХІХ століття, - розповідає вона. - Багато пісень схожі за тематикою на пісні з інших регіонів і розповідають про якусь трагедію - і про історію дівчини яка народила незаконну дитину і про ту, що віддали заміж за нелюба. Але багато є і якоїсь суто локальної специфіки, наприклад про кохання до прийдешніх та заїжджих людей, солдатів, які тут свого часу служили".

Але найголовніший образ багатьох побутових пісень Донеччини - це сильна жінка. Жінка, яка попри всі трагедії та негаразди не впадає у відчай і врешті решт перемагає. Дуже багато пісень, що розповідають про якісь серйозні проблеми, мають щасливий фінал. 

В пошуках свого "культурного ДНК"

Оксана Проселкова народилась в Харківській області, вона з міста Ізюм. Але детально та з великим захопленням цікавитись фольклором, піснею, традиціями вона стала відносно недавно.

"Я коли вчилась у Донецькому університеті, вивчала філологію, і на практику нам давали завдання їздити в експедиції і збирати фольклор, записувати на диктофон, а потім розбирати, - пригадує Оксана. - Я пам'ятаю, наскільки механічно та неусвідомлено ми це робили, не розуміли його цінності. Ми дивувались і навіть підсміювались над нашими професорами, які могли сидіти годинами, слухати цей спів бабусь, розбирати його. "Ну які диваки, думали ми, що там слухати? От Depeche Mode - оце круто".

Навіть пропрацювавши певну кількість років вчителем, Оксана не дуже захоплювалась фольклором. Інтерес і захоплення до "корінної культури" прийшли згодом. 

"Коли я опублікувала пісні з дисків, про які ми вже згадували, я відчула по реакції спільноти, що у суспільстві є великий запит на це, і саме на донецьку народну пісню, - каже вона. 

А якось, в рамках одного з фестивалів в Краматорськ, вдалось привезти відому майстриню Мар'яну Садовську, яка зараз мешкає у Німеччині. Разом з Мар'яною Оксана поїздила по регіону, побувала на її майстер-класах, зустрічах і це стало переломним моментом. 

"Саме Мар'яна навчила мене слухати, відчувати та розуміти народну пісню", - каже Оксана.

Пісня - не єдине, чим ціквится Оксана Проселкова. Інтерес до коріння привів її до захоплення "строями" - народним українським одягом. Вона почала збирати та вивчати одяг та предмети побуту - рушники, сорочки, старі фотографії з їх зображеннями, та врешті вивчати історію власного роду.

"Я склала своє "дерево життя" до сьомого коліна, - розповідає вона. - Згодом я відчула, що знання мого коріння дає мені силу. Ми дійсно живемо в такому собі енергетичному полі нашої землі. Коли ти говориш мовою своїх предків, коли ти знаєш їх традиції і культуру, твої вібрації збігаються з цим полем, і ти дійсно фізично відчуваєш це, ти реально заряджаєшся цією силою, і це дуже допомагає тобі і в повсякденному житті, і в якихось скрутних обставинах."

"Надія" Краматорська

В останні роки ми відчуваємо певне відродження інтересу до всього етнічного. Навіть тут на Донбасі, який багато років намагались позиціонувати як напівруський регіон або принаймні "збірною всесоюзною солянкою".

"Але ні. Якщо трохи заглибитись у вивчення культурної спадщини, то ми побачимо що наша Донецька земля це за своєю суттю справжнісінька Україна", - впевнена Оксана. 

Але, за її думкою, попри зростання інтересу до "етніки" є певні проблеми та певні загрози втрати цього. 

Мода на українське є неглибокою і поверхневою. Людина часто одягає вишиванку навіть не замислюється над справжнім значенням "культурного коду".

"Що означає візерунок на вишиванці? З якого він регіону. Що зображено на вишитому рушнику, чиє родове дерево там закодовано? - питає Оксана. - Що це за пісня та звідки вона, та чому її виконують під баян? Не було в народному співі ніколи ні баяну, ні гармошки, це привнесли сюди протягом останнього півстоліття-століття. 

Українська пісня виконувалась завжди або акапельно, або у супроводі "троїстих музик" (скрипки або ліри, бубна, цимбали, - у різних комбінаціях в залежності від регіону). 

Ми коли подорожували регіоном разом з Мар'яною, то я бачила, як вона дорікала навіть фольклорним колективам, які виконували нібито українські пісні, щодо їх репертуару. "Навіщо ви це співаєте? Звідки це взялося? Співайте те, що співали ваші бабусі", - казала вона їм.

Отже, попри інтерес до рідної культури, ми маємо не завжди повне розуміння що до її автентичності, особливо локальної.

Краматорську в цьому плані пощастило.

Фольклорний гурт "Надія" з краматорського села Семенівка свого часу був відомий не тільки по всій Україні, але й далеко за її межами.

Семенівські бабусі знали та майстерно виконували в унікальній автентичній манері народні пісні переважно місцевого, семенівського походження. "Заводчиця" баба Шура (Олександра Литвиненко), вона знала понад двісті пісень, які перейняла від своєї бабусі. Саме їх спів і є візитівкою місцевої пісні, і по ньому можна досліджувати оригінальну місцеву манеру та репертуар.

Можна було б.

Зараз з шести народних співачок основного состава "Надії" живою залишилася лише одна бабуся, якій вже понад 90 років, і яка вже майже не встає з ліжка. Єдиним носієм більш-менш великої спадщини "Надії" є Валентина Сергіївна Кравченко (на фото нижче), художня керівниця ансамблю, яка присвятила цій справі понад 30 років. Декілька пісень збереглося на тих дисках, про які ми говорили раніше.

Саме через Валентину Сергіївну та записи Оксані Проселковій і вдалося заглибитись у місцевий пісенний колорит. Але значна частина пісень, у тому числі і з тих двох сотень, що знала баба Шура, вже, мабуть, пішли у вічність разом з бабусями.

Чи не втратимо ми свій "код" 

Схожа ситуація і з іншими районами Донеччини. Особливо загрозливою вона стала після окупації частини регіону російськими гібридними військами.

"Я намагаюсь збирати пісні, фольклор, предмети побуту з різних районів нашої області, спілкуюсь з місцевими мешканцями, в яких щось залишилось, і розумію, що ми багато чого втрачаємо і втратили вже безповоротно, - сумує Оксана. - Дуже часто люди кажуть що щось в них було, та вони то віддали комусь, то порізали довгі рушники на "полотенца", не розуміючи їх цінності".

Сама Оксана у своїй колекції зберігає і сімейну вишиванку, якій, мабуть, вже близько ста років. А ще намагається зберегти і відтворити те, що могло б загинути на окупованій території.

"Ми з Мар'яною Садовською зустрічалась з дівчиною з села Гранітне, частина якого окупована. Вона розповідала, що її бабусі живуть саме в окупованій частині, і сьогодні зовсім перестали співати українських пісень, - пригадує Оксана. - Навіть ті фольклорні колективи, які там існували, сьогодні примусово перешивають одяг на "сарафани", одягають кокошники та співають російський репертуар, є такі приклади.

Але й на тій території є люди, які намагаються врятувати хоть щось. В мене є знайома жіночка з Амвросіївського району, яка позбирала по шкільних куточках якісь предмети побуту, одягу і передала на "цю сторону". Серед них є унікальна вишивана сорочка з полтавського лляного полотна але вишита там, у Амвросіївському районі. Вона також зібрала декілька зошитів з рукописами народних пісень і теж передала через блокпости. Але просто записані пісні не є повноцінними без мотиву, тому за моїм проханням вона наспівувала на диктофон те, що знала, а потім надіслала мені вайбером".

пісенна "вайбер-контрабанда" з окупованої території

Оксана розуміє що та, умовно кажучи, спадщина, яку їй вдалось зібрати, не повинна просто собі лежати. Речі мають демонструватися, співу треба навчати. Вона створила у фейсбуці спільноту "Автентична Донеччина", учасники якої діляться матеріалами між собою. Хтось критикує її за ненауковий аматорський підхід, але ж треба розуміти - наука наукою, а народна культура - це жива істота і зажди її носіями була не наукова спільнота, а народ і аматори.

Оксана також організовує і бере участь в етнозаходах, щось передає своїм учням, чомусь вчить свою доньку. Вже декілька років вона мріє створити дитячий фольклорний співочий колектив, який продовжить традицію автентичного місцевого народного співу. 

"Щось ми вже втратили. Але дуже багато ще "непаханого поля", яке треба досліджувати і по часточках збирати ті скарби. Спілкуватись з людьми, з носіями сільської культури, бо в ній душа народу. Держава має відкласти якісь питання в сторону, і підключитися до цього, - впевнена Оксана. - Заводи, слава богу, стоять - не впадуть, а бабусі вмирають, носіїв культури ми втрачаємо. І зберегти цю спадщину - має бути в пріоритеті держави та кожного з нас."

------------

реклама

Необходима мельница для измельчения полимерного сырья в муку? Чтобы купить, воспользуйтесь сайтом https://ok-stanok.ru/shop/24-promyishlennyie-melnitsyi. Профессиональные мельницы с двумя типами измельчения - ножевым и дисковым.

коментарі