Важливо :: Життя громади :: 16 грудня 2022 17:03 , Олексій Ладика
evakuaciya-bahmut-6

“Бери документи, речі, котів і їдемо”: як волонтери під обстрілами і по бездоріжжю евакуюють людей з пекельного Бахмуту

Ситуація у місті погіршується щодня, але там залишається близько 10 тисяч людей. Заявок на евакуацію багато, але не всі хочуть виїжджати — волонтерам доводиться їх вмовляти

“Мамо, моя люба, рідна, я прошу, я благаю, давай ти евакуюєшся! Тебе евакуює Оля, хороша людина. Вона тобі допоможе визначитися з котами. Я тебе не залишу, я тобі буду допомагати, мам! Тільки я тебе прошу, заради нас з Лією, евакуюйся, я благаю тебе слізно! Якщо ти цього не зробиш, я місця собі не знайду, ти розумієш? Я тут не можу жити, знаючи, що ти там!”.

Мешканка Бахмуту Ірина слухає голосове повідомлення від своєї доньки Юлі, яка просить маму евакуюватися. Донька говорить і плаче, а на останніх словах починає ридати.

Ми стоїмо біля входу у під’їзд триповерхового будинку у центрі Бахмуту, в якого після обстрілів немає даху. Це не Ірин дім, її квартиру у сусідньому будинку давно розбомбили і жити там більше не можна. Вона живе у маленькій квартирі на першому поверсі з подругою та її донькою і ще однією літньою жінкою. Також з ними шість котів і собака. Окрім того, у під’їзді є бабуся Алла і єдиний у будинку чоловік — Костя, якому приблизно 60 років. Алла і Костя живуть у підвалі, коли гучно, до них приєднуються і всі інші мешканці під’їзду. 

test Ірина слухає голосове повідомлення від доньки, яка евакуювалася з Бахмута ще на початку великої війни

Раптом чую свист міни, інтуїтивно присідаю, а всі інші продовжують стояти.

- Вона далеко, - каже волонтерка Ольга Данілова.

Оля включила Ірині голосове повідомлення від доньки на своєму телефоні — у Бахмуті зараз немає ні зв’язку, ні Інтернету. Жінка уважно слухає чотирихвилинну промову доньки і каже: 

- Котів забирайте, а я нікуди не поїду.

Ірина тримається впевнено і спокійно, в її погляді і голосі, складених у замок руках відчувається, що вона вже все давно продумала і вирішила. Сильний контраст з іншими мешканцями під’їзду, які виглядають розгубленими і виснаженими, і кожен їхній рух створює метушню, наче вони не знають, що робити наступної хвилини і яке приймати рішення.

- Йди бери речі, документи, забираємо котів і їдемо, - Оля відповідає їй ще більш впевненим тоном, який не приймає заперечень. Волонтерка з Іриною йдуть у квартиру за речами і котами. 

Я без Кості не поїду, у мене більше нікого нема

Побачивши, що Іра погодилась на евакуацію, її співмешканці також вирішують виїжджати. Алла каже:

- Так це що, я залишаюсь сама?

- Ми тебе заберемо завтра, - відповідає Оля. У машині вже місць немає.

- Та не знаю, як я поїду. Я без Кості не поїду, у мене більше нікого нема, - відповідає бабуся, але невпевнено і розгублено, наче сумнівається у своїх словах. 

- Костя — це її син? - питаю я у Олі.

- Це сусід. Її син давно помер, родичів у неї немає. 

Ми беремо кошики для котів і йдемо до квартири, де мешкали Ірина та її подруги. Це маленьке помешкання: коридор, дві прохідні кімнати і кухня. У квартирі темно, бо світла у Бахмуті немає вже чотири місяці, а вікна завішані ковдрами. Проте дуже тепло. Вголос дивуюсь, що у них тепліше, ніж у моїй краматорській квартирі, а жінки показують причину такої “спеки” - у них на кухні стоїть буржуйка.

Ми домовились з Олею, що ловити котів — моя задача. Вона - “собачниця”, котів теж любить, але на відстані.

- У мене у дитинстві був кіт, який подряпав мені обличчя, тому я не люблю їх брати до рук, - пояснює волонтерка.

Втім, і мені не довелося їх ловити, це зробили Ірина та її подруги, а я лише закривав кошики і носив їх до машини. Впіймали п’ятьох, а шостий - білий кіт - втік і заховався.

- Я без нього нікуди не поїду, - каже Ірина. Це її найголовніший та найулюбленіший кіт. Ми озброїлися ліхтариками і почали обшукувати всю квартиру, зрештою знайшли тварину у кутку під диваном. Водій — волонтер з Канади — рішуче занурився під диван, дістав кота, посадив до кошика, а я закрив кришку. 

“Ти Ендрю чи Кріс?”

З канадським волонтером взагалі дуже смішно вийшло. Я увесь день думав, що його звуть Ендрю і саме так до нього звертався, а Оля називала його Кріс. Вже на зворотньому шляху, майже доїхавши до Слов’янська, ми з’ясували цю розбіжність і спитали у канадійця, як його все ж звуть — Ендрю чи Кріс.

- Я - Деніел, - відповів він.

test Деніел вже вісім місяців волонтерить в Україні

Деніел в Україні вже вісім місяців. Він розповідає, що жив у Канаді простим життям, був підприємцем, працював у будівельній галузі, у нього є дружина, він щойно побудував собі будинок, аж почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Деніел кинув все і поїхав до України волонтерити. 

- Я хочу допомагати людям, - каже він, коли питаю про його мотивацію.

Він займається евакуацією людей з гарячих точок на своєму позашляховику, каже, що був у найзапекліших місцях. На торпеді в нього приклеєні православні іконки, але Деніел — не віруючий.

- Це заспокоює жінок, - пояснює він мені. 

Канадієць картає себе за те, що за вісім місяців не зміг вивчити ні української, ні російської мов. Він плутає слова “прямо” і “право”, а після перетину одного з блокпостів питає, що означає слово “єзжай”, яке він постійно там чує. 

- Скажи йому, щоб він так себе не картав. Я за 40 років не вивчила англійської, наприклад, - каже Оля, коли я перекладаю нашу з Деніелом розмову.

“Я би просто з’їхала з глузду, якби нічим не займалася”

Ольга Данілова народилася у Костянтинівці, після розлучення батьків виховувалась батьком у Росії. Там у неї народилася донька і мама просила приїхати, показати дитину. У 2014 році Оля приїхала до мами до Костянтинівки, думала, що на пару місяців. Але почалася війна і вона вирішила залишитись в Україні.

Ольга працювала і продавцем, і менеджером, у неї була власна справа у галузі будівельних матеріалів. Коли почалася велика війна, Оля з дитиною евакуювалася до Полтави, потім евакуювала туди свою маму. Зараз її мама з донькою залишаються у Полтаві, а Оля повернулася до Костянтинівки і почала волонтерити. 

- Було таке, що у Костянтинівці не було ліків, це був березень, коли всі аптеки були закриті. Мої друзі в інших містах передавали ліки, або я купувала і передавала їх людям за ту суму, за яку вони були куплені, а пенсіонерам — за свій рахунок. І так все почалося, - розповідає вона.

test Ольга Данілова займається евакуацією людей з Бахмуту

Спочатку Ольга займалася роздачею гуманітарної допомоги, потім переключилася на евакуацію, “бо не всі можуть туди їхати, а заявок багато”. Іноді з місць, куди їй їхати страшно, людей допомагають вивозити військові. Оля каже, що вона сама по собі, але співпрацює з багатьма волонтерами — організаціями “Добрий рух”, “Добра справа” та іншими, всі один одному допомагають. На День волонтера друзі Ольги з добровольчого формування “Східне братерство” у Костянтинівці подарували їй документ, що вона в цій організації.

- Я не можу взяти до рук зброю, я не зможу захищати свою країну, як це роблять наші ЗСУ. Але я і не можу просто сидіти. Мій чоловік на війні з першого дня, спочатку він був у теробороні, зараз — у ЗСУ, він був у найгарячіших точках. Я би просто з’їхала з глузду, якби нічим не займалася, - пояснює Ольга.

Все пішло не за планом

До сьогоднішнього ранку Оля і Деніел не були знайомі. Волонтерка мала їхати зі своєю подругою-зоозахисницею (вона і мала ловити котів) і водієм, з яким вона в основному і евакуює людей. Але їхня машина зламалася, вони годину намагалися її полагодити — не вийшло. Тому Оля скооперувалася з чотирма іншими волонтерами і всі четверо — іноземці: окрім Деніела, це американець, австралієць і поляк Грегорі, який завжди у доброму гуморі і постійно жартує, знає російську і англійську мови, а при знайомстві (і навіть на блокпостах) називає себе Григорій Ярославович. 

- Все пішло не за планом, я так не люблю, коли йде не за планом, - каже Оля.

Ми з Олею їдемо з Деніелом в його машині, а всі інші — у мікроавтобусі, яким кермує Кріс. Їдемо до Слов’янська, і Оля не розуміє навіщо — траса зі Слов’янська до Бахмуту перекрита руїнами залізничного мосту, який вчора обстріляли росіяни. Вона каже, що зазвичай їде через Костянтинівку і Часів Яр — там траса в одному місці прострілюється росіянами, але проїхати можна.

test Дорога зі Слов'янська до Бахмуту заблокована

Як виявилося, Грегорі і його напарники вирішили заїхати до фонду “Анголи Спасіння”, взяти гуманітарної допомоги, щоб відвезти до Бахмуту, і попросити у фонду пального. На годиннику половина 10-ї ранку, а ми ще навіть не виїхали зі Слов’янська. Оля незадоволена:

- Я намагаюсь приїхати рано, бо з 10 ранку починаються обстріли, а з 12-ї вони будуть йти безперервно.

Є ще одна причина, чому Ольга прагне виїхати якомога раніше і якомога раніше повернутися. О 12 і 13 годинах відправляються евакуаційні автобуси до Дніпра, де є шелтер для переселенців і люди можуть перебувати там тривалий час. Якщо на евакуаційні автобуси не встигають, то Ольга залишає евакуйованих людей на ніч у себе (для цього знімає квартиру у Краматорську), або у своїх друзів-волонтерів. 

Ми застрягли у багнюці і почався обстріл

Зрештою все готово і ми виїжджаємо. На останньому блокпості дорогою до Бахмуту вдягаємо бронежилети і шоломи і продовжуємо рух вже в екіпіруванні. Раптом пролунав “хлопок”, наче в машину хтось кинув камінь.

- Що це таке було? Обстріл? - питаю я.

- Угу, - відповідає Оля без емоцій.

Дорогою ще кілька разів лунають схожі “хлопки”, а потім ми впираємось у зруйнований залізничний міст, уламки якого перекривають трасу. Розвертаємось і шукаємо інший шлях, звертаємо на грунтову дорогу і в’їжджаємо у село. Далі виїжджаємо на галявину, оточену пагорбами і очеретом. Тут вже не дорога, а суцільна багнюка. Раптом ми зупиняємось.

- Ми що, застрягли? - питаю у Деніела.

- Ми не можемо застрягти, а ось вони застрягли. Fuck! Fuck! – Деніел злиться і не стримує емоцій.

Якщо що, вистрибуйте з машини і лягайте на землю

І тут починає прилітати. Я чую вибухи десь поруч, але не можу зрозуміти, де вони.

- Тримайте двері відчиненими. Якщо що, вистрибуйте з машини і лягайте на землю, - командує Деніел, а сам біжить до застряглого мікроавтобусу. А ми з Ольгою виходимо з машини.

Оля каже, що російські військові нас бачать — ворог приблизно в двох кілометрах від нас. Вона поправляє свій блідо-рожевий шарфик.

- Видно, що я жінка і що я цивільна, - пояснює волонтерка.

- Хіба росіян це колись зупиняло?

- Поки була правильна евакуація, поки вони не отримували “на горіхи” як треба, точку евакуації не чіпали, не обстрілювали, хоча вони її знали. А зараз вони луплять по всьому.

Раптом звідкись з’являється вантажівка з військовим за кермом, усміхнений солдат пропонує допомогти витягти застряглий мікроавтобус, але вантажівка глухне. Він швидко її заводить і під’їжджає до мікроавтобуса, але Деніел вже причепив трос до свого позашляховика і витягнув бусік з багнюки.

test Позашляховик Деніела витяг бусік з багнюки

Ми повертаємось до села, намагаємось знайти іншу дорогу, але нічого не виходить. Врешті вирішуємо, що наша трійця їде на позашляховику Деніела у Бахмут дорогою з багнюкою, а мікроавтобус з Грегорі і компанією повертає назад.

Деніел питає: "Ти потрапляв колись під обстріл?". Секунд десять думаю, чи вважати "потрапити під обстріл" перебування у Краматорську, коли його обстрілювали ракетами, і зрештою кажу: "Ні".

- Тоді дивись. Ми будемо їхати швидко. Якщо прилетить позаду нас, ми продовжуємо їхати, якщо попереду нас - вибігаємо з машини, падаємо на землю і лежимо, поки все не закінчиться. Якщо влучить у машину — також вибігаємо і падаємо на землю, - вчить Деніел.

“Багато людей не розуміють, яка небезпека їм загрожує”

Ми долаємо багнюку і на великій швидкості вриваємось у Бахмут, їдемо у центр міста. Поки ми буди в місті, вибухи, у тому числі з “Градів”, не припинялися ні на мить. Вулиці, якими Оля їздила ще вчора, вже перекриті їжаками чи бетонними плитами через свіжі прильоти. 

Бахмут - одне з найдавніших і найкрасивіших міст Донеччини, затишне, комфортне і атмосферне, з гарною архітектурою дорадянських часів. Зараз від затишку і краси у Бахмуті нічого не залишилося. Гарні старі будинки у центрі місті розбиті і спалені, на дорогах бруд, купи сміття, уламки будинків, обірвані дроти, протитанкові їжаки і вирви від бомб і ракет. Поодинокі люди на вулицях виглядають виснаженими і висохлими, наче тіні. 

За оцінками влади, з 80-тисячного населення, яке жило у Бахмуті до великої війни, залишаються близько 10 тисяч. Оля вважає, що бахмутян у місті ще менше — близько 8 тисяч. В основному залишаються літні люди. Зізнається, що багато хто відмовляється виїжджати, але наполягає, що евакуацію потрібно продовжувати. 

- Багато людей не розуміє, яка небезпека їм загрожує. Багато хто хотів би поїхати, але вони не знають, як це зробити, бо думають, що їх там кинуть, вони будуть без житла, без грошей і у чужому місті. Я пояснюю, що це не так, що є шелтер у Дніпрі, що ніхто їх не покине, - каже волонтерка.

Ми знаходимо будинок, де живе Ірина, вантажимо у машину її котів, її речі і речі її подруг, і тут з’являється Костя, без якого сусідка Алла відмовляється виїжджати. Костя не їде, тому що за Бахмуткою — річкою, яка розділяє місто — місяць тому від обстрілу загинув його брат, і чоловік ходить його відкопувати, коли “тихо”. Саме за Бахмуткою зараз йдуть найзапекліші бойові дії і що таке “тихо”, не дуже зрозуміло, але поки брата не відкопає, Костя нікуди не поїде.

- Завтра я їх обох вмовлю евакуюватися, - впевнено каже мені Оля.

Коли сьогоднішніх евакуйованих привезли до волонтерського центру “Добрий рух” у Краматорську, одна з жінок захоплено сказала: “Ооо! Світло!!!”. Інша сходила до туалету і не стримувала емоцій: “Я помила руки!!!”. Їм пропонують чай, але жінки відмовляються -- соромляться. 

test Ірина та її подруги у волонтерському центрі "Добрий рух" у Краматорську

Дві жінки сьогодні переночують у Олі і вперше за сім місяців зможуть прийняти душ. Ірина з котами і подругою переночують у волонтерки Валерії з “Доброго руху”, яка також знімає у Краматорську квартиру для евакуйованих. 

Завтра всі врятовані з пекельного Бахмуту поїдуть до Дніпра і Ірина нарешті зможе поговорити з донькою не через голосові повідомлення на телефоні волонтерів.

Цю публікацію було створено за фінансової підтримки Європейського Союзу в партнерстві з DW Akademie. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю Краматорськ Пост та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

Інші статті на цю тему

denis-sosennko-pohoron (6)

Хлопець під час війни займався пошуком зниклих на передовій військовослужбовців

obstril-kramatorska-1-lyutogo

Під завалами будинку опинилися люди. Серед загиблих - директорка школи

pohoroni-borodavkina

Вони опинилися під завалами багатоповерхівки, в яку росіяни влучили ракетою

коментарі