Без світла, води і газу, але з російськими авіаударами: як живе місто Сіверськ, що за 8 км від лінії фронту

За менш ніж за вісім кілометрів від фронту, у місті Сіверськ, все ще залишається близько трьох тисяч людей (до війни було понад 11 тисяч). І, на жаль, умови їхнього проживання залишають бажати кращого. Тому щоразу, як сюди приїжджають волонтери, вони закликають усіх евакуюватися, щоб убезпечити себе і хоча б трохи пожити в тиші.

Але, на жаль, не завжди вдається вмовити навіть тих, хто залишав заявку на евакуацію.

“Буває, ми приїдемо і на місці доводиться вмовляти людей. Тому що люди починають сумніватися. Були випадки, коли сімейна пара не хотіла їхати одне без одного. Будь-яке буває, навіть люди просто ігнорують нас і закриваються у будинку”, – каже волонтер Микола.

Микола Сидоров (у центрі) допомагає евакуйовувати людей із гарячих точок. Фото - Дмитро Глушко/Kramatorsk Post

Разом із Миколою їздить і його напарник Богдан, обидва чоловіки - з Краматорська. Якщо Богдан до великої війни займався організацією спортивних заходів, а також брав участь у них, то Микола працював металургом. На виробництві отримав травму, через що на початку війни його не взяли добровольців до армії. Але чоловік не став сидіти, склавши руки, і почав займатися волонтерством. Тепер обидва перебувають у Краматорському об'єднанні волонтерів.

В такі небезпечні, але потрібні поїздки волонтери їздять часто. І щоразу, проїжджаючи по зруйнованих населених пунктах, не припиняють дивуватися жахам війни та наскільки тендітне життя людини.

“У тихі дні люди починають думати, що все закінчилося, і відмовляються евакуюватися. Але теж - це все хибно. Якщо зараз тихо, це не означає, що завтра чи за тиждень буде також. Як показує практика, будь-якої миті може прилетіти і початися жорстокий обстріл. А потім уже не буде кого евакуювати, тому що нікого не стане через це”, - каже Богдан.

Переміщаючись районами сильно побитого та порожнього Сіверська, можна помітити, як обстрілами повністю знищено промзону та зруйновано абсолютно всі об'єкти цивільної інфраструктури. А посеред дороги може бути вирва діаметром 15-20 метрів від авіабомби, що впала тут нещодавно.

Вирва від авіабомби у Сіверську. Фото - Дмитро Глушко/Kramatorsk Post

“Війна – це не порожні слова, це не вибухи десь далеко. Це вбивство. Щоразу, коли людина чує приліт, то може виникати думка: "Ой, то далеко, не страшно!". А насправді цей снаряд міг зараз когось вбити. Кожен снаряд, який летить у наш бік, він вбиває. Дивишся на вирви від авіаудару і не розумієш, що це може бути? Якщо таке поряд прилітає, чи є шанс вижити?", - розмірковує волонтер.

Справді, поряд з лінією фронту відчувається гнітюча атмосфера війни, а кожний будинок і кожна вирва у цьому місті нагадує про небезпеку. Тому люди змушені ховатися у підвалах від постійних обстрілів. Ділячись на групи, всі ті, хто залишився і з незрозумілої причини повернувся до міста, морально підтримують один одного.

“Нас у підвалі по сім, по десять людей живе. Ми об'єднуємось і морально допомагаємо один одному”, – каже місцева мешканка Галина.

Люди у Сіверську живуть у підвалах, але доглядають за тваринами. Фото - Дмитро Глушко/Kramatorsk Post

У місті вже більше року немає світла, води та газу. Місцевим мешканцям доводиться обігріватися за допомогою буржуйок і на них готувати їжу. Не тільки для себе, а й для великої кількості тварин, які були кинуті своїми господарями.

“Тварин дуже багато. Хто виїхав, той і залишив тварин, а вони не винні, вони безпорадні. Доводиться годувати, варити їм їжу. А що лишається робити? Нам солдати допомагають, преса теж приїжджала та допомагала. Ми якось впораємося, а от тварини - ні", – каже місцева мешканка Світлана.

На одній із чотирьох адрес, де волонтери забирали людей, один із охочих залишити Сіверськ саме відвозив свого кота, з яким прожив десять років у квартирі і цілий рік у підвалі. Чоловік каже, що не може кинути тут тварину, а залишався в місті, бо треба було доглядати за господарством та родичами. Але, на жаль, дачі у чоловіка більше нема. І він нарешті зважився виїхати до свого зятя і побачитися зі своєю дружиною.

І так майже у всіх, кого треба було евакуювати. Хтось доглядав за кимось, хтось тут народився і провів все своє життя, тож не може залишити рідне місце, а хтось не має фінансової можливості проживати у чужому місті. Але всіх цих людей поєднує одне - любов до свого краю та віра у перемогу над ворогом.

Як виглядає Сіверськ зараз. Фото - Дмитро Глушко/Kramatorsk Post

коментарі