“Чоловіки не плачуть, але в душі завжди сильно переживають”: історія батька, який самотужки виховує сина

Антон Малюский з 2015 року працював у патрульній поліції. В краматорських групах у Фейсбуці мешканці часто питали його думку, коли обговорювали складні ситуації на дорогах і проблеми з паркуванням. 

Нещодавно він написав пост про те, що залишає поліцію і зробив камінгаут про те, як це - жити вдвох із сином. 

Життєві обставини склалися таким чином. що після 16 років спільного життя Антон розлучився із дружиною. І тоді постало питання, з ким же залишиться дитина.

Його сину, Рінату, 12 років, і з початку 2021 року вони живуть вдвох.

“На суді я запитав, чи може син брати участь у вирішення питання, з ким йому залишитись. Суддя відповів, що так, звичайно", - розповідає Антон. 

"Я сам допоміг дружині написати позов до суду і там було зазначено, що син залишиться із нею. Просто так заведено в нашому суспільстві: жінка пише позов, зазначає, що хоче залишити собі дитину. Але, зваживши всі “за” та “проти”, ми вирішили, що Рінату буде краще залишитись зі мною". 

Розподіл дітей при розлученні здійснює суд, однак думка самих дітей також приймається до уваги. Відповідно до статті 12 Конвенції про права дитини, статті 171 Сімейного Кодексу України, дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні спорів між батьками про визначення її місця проживання в судовому засіданні з додержанням вимог Цивільного процесуального кодексу та з урахуванням віку дитини, стану здоров’я, розумового розвитку.

Дитина до 10 років не може активно визначити, з ким вона бажає проживати, це право надається її батькам. Це право вони мають реалізувати за спільною згодою або за рішенням суду в разі виникнення спору.

“Звичайно, чоловіки також емоційні, і хоча син не показував свого хвилювання, розлучення він переніс  важко", - каже Антон. "Ми поговорили з ним, і я пояснив, чому хочу, щоб він залишився зі мною. Мама переїхала жити в іншу країну, умови для проживання там досить важкі, а тут він залишиться із своїми речами та місцем, до якого звик. Треба зазначити, що 12 років - дуже “незручний” вік. Якби йому було шість, було б значно легше все пояснити та пристосуватися. Або років 17-18. А цей препубертатний вік - дуже тендітний та складний. Але ми багато говорили про те, що сталося, і, здається, порозумілися".

Квартирне питання

Декілька тижнів тому Антон продав будинок, в якому жив разом із дружиною, і зараз займається пошуком квартири. А поки разом із Рінатом живе в квартирі батьків.

“Мої батьки наразі живуть у селі, тому ми з Рінатом одразу відчули себе самостійними, - сміється Антон. - Звичайно, спочатку було дуже важко. Зараз я відкриваю для себе багато нового у веденні господарства".

"По-перше, зрозумів, що стереотипне “пельмені - їжа для чоловіків” для нас не варіант. Це не зовсім корисна їжа, і не така дешева, як може здатися на перший погляд. Коли ми жили разом із дружиною, то я не часто готував їжу. Так, іноді, коли хотілося зробити щось смачненьке та побалувати себе та родину, я виходив на кухню, але так, щоб кожного дня і постійно міркувати та вигадувати, що сьогодні приготувати, то ні. Тепер я розумію, як живе самотня жінка з дитиною. Я вмію готувати майже все: борщ, суп, другі страви. Було трохи складно, але зараз  вмію готувати майже все. Звісно ж, це не делікатеси, та не завжди виходить дуже смачно, але...”.

“Я не маю права бути суворим батьком”

Антон працює за офісним графіком з 8 до 17 години. Тому зранку, прокидаючись, він готує сніданок для себе та сина, і відправляє його до школи. Обід готує заздалегідь - Рінату його потрібно тільки розігріти. Після роботи зазвичай вони телефонують один одному і домовляються, що сьогодні буде на вечерю. 

“Я не маю права бути суворим батьком, - каже Антон. - Ми зараз перебуваємо у трохи складних життєвих обставинах і бути суворим, або примушувати Ріната дотримуватись жорстких правил, у мене не піднімається рука. Я не дуже балую його, але іноді дозволяю йому те, що в минулому не дозволив би. Наприклад, він багато часу проводить за комп’ютером, або я майже завжди купую йому те, що він просить. Так, я розумію, що найближчим часом треба буде ставати менш лояльним, але не зараз. Зараз ми обидва пристосовуємось до нових реалій нашого життя і ще не час”.

Антон каже, що син багато часу проводить в онлайні, тому питання з поганими компаніями та друзями відпало само собою. Але його інстаграм та пошукові запроси все одно контролює.

“Як би це не виглядало з боку, я все одно контролюю його життя в інтернеті. Вважаю це невід’ємною частиною безпеки, бо якщо раніше можна було глянути у вікно та подивитись, з ким він тусується, то зараз доводиться підглядати у вікна комп'ютера, - каже Антон. - Він в мене дуже мудрий, вихований та все розуміє”.

Домашнє господарство

Прибирання хлопці роблять кожні вихідні і обов’язково разом.

“Я розумію, що якби я робив це сам, то було б значно швидше та ефективніше", - розповідає Антон. - Але це є невід’ємною частиною нашого спільного життя. Тому ми завжди робимо це разом. Також Рінат іноді готує. Любить цю справу та завжди вигадує щось цікаве. Дивиться ютуб, готує, потім надсилає мені фото приготовленої їжі, яка чекає на мене вдома. Але коли я приходжу, то на кухні, крім їжі, на мене чекає невеликий апокаліпсис у вигляді брудного посуду, столу, підлоги. Але все це неважливо. Важливо те, що він робить від щирого серця саме для мене. Я це дуже ціную”.

Антон відвозить сина на тренування та заняття, завжди ходить на батьківські збори. Каже, що це було його обов’язком і в подружньому житті. “Мене знають в обличчя всі лікарі дитячої лікарні, вчителі та керівники секцій, на які ходив Рінат", - каже він.

“Найкраща допомога - просто вислухати”

Антон каже, що після 2014 року в нього майже не залишилось друзів. 

“Є тільки колеги, близькі колеги, якщо можна так сказати, - розповідає Антон. - І саме на їхню підтримку я і спирався, коли проходив важкий процес розлучення. Вони знали, що я з сином залишився вдвох, питали, як ми пораємось, чи можуть вони чимось допомогти. Але найкращою допомогою на той час було лише вислухати мене. Бо тоді реально було бажання комусь вилити душу. З часом все минуло, мені стало легше, я почав контролювати свої емоції і життя стало на спокійну колію”.

“Особистий статус  - “Все складно”

“По-перше, не всім жінкам потрібен батько з дорослою дитиною. По-друге, на все це потрібен час, якого у мене не так багато. Все моє життя зараз замкнене в колі “дім-робота-дім” і знайти час сходити на побачення досить важко.

Рінат відноситься до цього спокійно: коли я збираюсь кудись сходити, він посміхається і бажає мені успіху. Ми багато разів обговорювали цей момент, я наводив приклади, казав, що коли я зустріну когось, то нам доведеться якийсь час проводити втрьох. Він на це реагує досить нормально. Але я розумію, що насправді для нього це стрес, тому примушувати до чогось та зайвий раз наполягати я поки що не можу. 

Після цих дев’яти місяців разом з сином, я вважаю, що все, що робиться - на краще. Можливо ми з колишньою дружиною були просто не тими людьми, які мали бути разом. 

Які в мене плани на майбутнє? Дивитись заздалегідь та щось загадувати складно. Особливо чітко я зрозумів це після всього, що трапилось із нами.

Зараз  я спокійний, в мене є план дій  і це головне”.

“Хочу звернутися до тих, хто опинився у подібних обставинах. Не “ведіться” на стереотипи! Якщо обставини вимагають того, щоб діти після розлучення залишились із батьком, якщо дітям потрібно саме це - так і зробіть! Так, це складно, важко та незручно. Проте розслаблятися потрібно тоді, коли ти вже “відпустив дорослу дитину у вільне життя”.

“Є ще один дуже важливий момент. Зазвичай, це стосується самотніх матерів. Вони на 100% віддають себе дитині. Це виглядає добре та природно, проте ні! Залиште умовно 10% для себе. Діти щасливі тільки тоді, коли щасливі батьки”.

коментарі