«Для мене Переяслав – це казка»: краматорка каже, що там люди добріші, але все одно мріє повернутися додому

Ірина Гаглоєва родом з Донецька, але більше частину життя прожила у Краматорську. В Бахмуті та Ніжині здобула вищу музичну освіту і багато років працювала у дитячому садочку музичним педагогом. Грає на фортепіано, баяні та домрі, виступала у складі ансамблю "Ронарі".

Разом з чоловіком Валерієм через велику війну переїхала до Переяслава у квітні минулого року. За цей час відзначила тут 60-річчя і вийшла на пенсію. 

Пропонуємо вам у скороченому вигляді її історію та враження від нового міста від видання Переяслав.City.

– Краматорськ не був під окупацією, лінія фронту від нас за 22 кілометри. Ми сиділи вдома, але після того, як за 3 кілометри від нас "прилетіло" в школу, вирішили виїжджати. Мій чоловік – інвалід другої групи, мамі та свекрусі за 80 – їм важко постійно спускатися у бомбосховище.

В інтернеті я побачила оголошення чоловіка з Переяслава, який безкоштовно пропонував переселенцям прихисток. Знайомий привіз нас із чоловіком сюди, а моя мама, рідна сестра та свекруха тим часом поїхали до родичів на Львівщину.

Ірина Гаглоєва 13 років виступала на сцені Краматорського Палацу Культури і Техніки НКМЗ

Максим добродушно розмістив нас у своєму будинку, ми прожили в нього два місяці, і вирішили шукати окреме житло, щоб не стісняти молоду людину. Так познайомилися з Денисом Соломком – він служить у ЗСУ, а будинок стояв порожній.

Денис безкоштовно надав нам житло, а ми доглядаємо господарство та домашніх тварин. Він приїжджав на кілька днів. Будинок охайний і просторий, так і живемо в нього вже майже рік, – каже пані Ірина.

– Дякувати Богу, наш будинок у Краматорську поки що цілий. Звичайно, ми мріємо повернутися додому. Але я хочу сказати, що всі служби у Переяславі працюють оперативно і фахово. Тільки-но ми приїхали, пішли у ЦНАП стати на облік і отримати довідку ВПО.

Ніде не було жодних перешкод, черг, я так здивувалась. Скрізь працюють професіонали своєї справи. Обслуговували доброзичливо, не зважаючи на те, що ми перший час говорили російською.

Свій будинок для життя родині безкоштовно надав переяславець Денис Соломко

Всі сусіди кинулися допомагати нам: хто картоплю приносив, хто – корзину грибів, хто – консервацію. Я люблю спілкуватися з людьми, нас уже знають і місцеві продавці, і з сусідами ми товаришуємо.

Зауважу, що в Переяславі люди добріші, душевніші. Можливо, через те, що місто більш сільськогосподарське, а Краматорськ – індустріальне. У нас шість великих заводів, професії все ж накладають відбиток на характери людей. Вони не злі, але жорсткіші.

У Краматорську Ірина Гаглоєва займалася також підприємницькою діяльністю – у неї був магазин дитячого взуття. Під час повномасштабної війни працівники виїхали з міста, магазин наразі зачинений. Її чоловік – пенсіонер, однак у Переяславі відкрив у собі нові здібності і почав майструвати дерев'яні вироби.

Пані Ірина продовжує займатися творчістю в задоволення: пише картини, створює композиції, співає – тепер не на сцені, а просто, коли стає сумно.

– У Переяславі для переселенців немає ніяких проблем. Я на той захід прийшла, бо мене запросили з соцзахисту. Ну, думаю, піду послухаю депутатів. Я звикла сама собі бути хазяйкою і самостійно справлятися з труднощами. Треба вміти чітко формулювати свою проблему.

Якщо мені щось треба, я зайду в інтернет або піду в органи, де її допоможуть вирішити. Щодо безкоштовних препаратів у аптеках за програмою «Доступні ліки»: кожен лікар повинен знати, які аптеки їх видають, і, виписуючи рецепт, підказати пацієнту, де купити.

З сестрою Світланою Трофименко у Музеї просто неба

Чисте повітря, річки, прекрасний музей просто неба – для мене це казка. Я іноді натрапляю у фейсбуці на критику щодо мера. Я його особисто не знаю, але якщо він щось робить у місті, то це ж добре! Мій батько Олександр Трофименко свого часу в Краматорську працював заступником голови виконкому, я розумію, що це непроста робота, – каже Ірина Гаглоєва.

Переселенка висловила свою думку щодо того, чи на часі у війну витрачати кошти бюджету на благоустрій:

– Просто я людина творча, для мене естетика має велике значення. Можна не витрачати. Можна взагалі нічого не робити. Але за кілька років ви побачите, яка це буде краса. Я завжди на боці тих, хто діє. Знайти, за що покритикувати, можна завжди. По життю треба бути оптимістом і йти за своєю мрією. Ну, мрія у нас на всіх поки що одна, – з сумною усмішкою після паузи додала пані Ірина.