Цікаво :: Люди К. :: 27 липня 2022 20:23 , Олексій Ладика
evakuaciya-u-britaniyu

Евакуюватися до Британії - не проблема. Дві мешканки Краматорська розповідають про свій досвід

Велика Британія - одна з країн, які активно допомагають Україні і українцям протистояти російській агресії і рятуватися від неї

У цій країні діє програма Homes for Ukraine (Житло для України) - українці можуть отримати британську візу, маючи там конкретного спонсора. Спонсорами можуть виступити родичі чи друзі, які вже мешкають у Британії, або ж зовсім незнайомі британці, які прагнуть прихистити українців.

Галина і Олена після початку великої війни евакуювалися з Краматорська до Великої Британії і опинилися порівняно недалеко одна від одної: Галина з сином живе у містечку Петерстоун у південному Уельсі, а Олена та її дві доньки - у селищі Порт Моган у південно-західній Англії. 

Розповідаємо їхні історії: як і чому Галина та Олена евакуювалися саме до Британії, що треба знати і що врахувати, щоб влаштуватися там безпечно і комфортно, якщо ви також думаєте перечекати війну у цій країні.

test

Галина Носакова: "Хто вагається, їхати чи ні - їхати!"

"Я мешкала у селищі Веселому. 24 лютого о 5 ранку я поверталася із собаками додому, перший вибух я не бачила - було ще темно. Але другий і третій я вже зрозуміла, куди поцілили. Прийшла додому і почала читати у Фейсбуці, що атака йде по всій Україні. Сказати, що я заклякла від страху - це нічого не сказати. 

test Галина Носакова та її син Тимофій

У 14-му році ми вже пережили окупацію і визволення, тому потрапити в окупацію з дитиною знову, м'яко кажучи, я не вважала ні гарною ідеєю, ні безпечною. Але досить довгий час Краматорськ був у відносній безпеці, і вже після 18 березня, коли обстріл у Краматорську уніс два життя і шістьох людей поранив, я вирішила записатися в чергу на програму евакуації [нардепа] Максима Єфімова до Німеччини.

В Україні, на жаль, ніде не безпечно

Чому саме туди? За час перебування під обстрілами, як і більшість з нас, ми з чоловіком втратили роботу, жили на заощадження. Але я розуміла, що довго ми так не протягнемо. Поїхати на Західну Україну я не вважала гарним варіантом, тому що я повинна працювати, дитина повинна бути у безпеці. В Україні, на жаль, ніде не безпечно.

28 березня ми виїхали з Краматорська до Львова, майже добу були у дорозі, вісім людей в купе. На щастя, поїздка була безпечною.

У цей час моя знайома Яна Ладика на своїй сторінці у Фейсбук запропонувала програму розміщення в англійських віруючих сім'ях. На той час мені було байдуже, куди їхати: ні німецької, ні англійської я не знаю, але англійську досить добре знає мій син Тимофій і для нього Великобританія була б комфортніша, коли б йому довелося йти до школи. І я зголосилася на цю програму.

30 березня ми прибули до табору у місті Гіссен у Німеччині. При бесіді з соцпрацівниками я наголосила, що планую їхати далі і не залишатися у Німеччині, але мені потрібно дочекатися візи для мене і моєї дитини. Соцпрацівники сказали, що все одно треба реєструватися у повному обсязі.

test

test Табір для біженців у німецькому Гіссені

31 березня я вже познайомилася з представницею родини спонсорів. Ми спілкувалися за допомогою гугл-перекладача, вона надіслала мені всі свої документи, які потрібні були на заповнення анкети на надання візи - я заповнила анкету з телефону. 

Евакуація закордон

Жінки, які евакуювалися з Краматорська в країни Європи, розповідають, як облаштувались на новому місці і що потрібно врахувати, якщо ви також збираєтесь їхати. частина друга

 З дитиною було важче - у сина не було біометричного паспорту. Найближче місце, де можна було би здати біометрію на візу, показувало Варшаву чи Жешув у Польщі. Виїхати більше, ніж на добу, я на той час не могла, бо кожен день нас то визивали на біометрію у Німеччині, то на медогляд, то на переселення, то на якісь організаційні моменти, потім ми банально захворіли.

Потім ми поїхали до іншого табору і там я дізналася, що можна поїхати до нашого українського консульства у Франкфурті-на-Майні і вклеїти фотографію дитини до мого біометричного паспорту. Ми проклали шлях він нашого селища до адреси, вказаної на сайті консульства, і гугл-карти видали напрямок із вказанням всіх електричок, автобусів та метро. Просто уявіть, як людина, яка не знає мови, ніколи не була у великому місті, просто просинається, бере дитину, залишає речі на чужих людей і їде, покладаючись на гугл-карти. Ми все зробили, але коли ми повернулись назад, нас знову переселяли до іншого місця. 

Випало багато свят, нас знову перевозили, були організаційні питання і ми поїхали забирати паспорт вже на початку травня. Коли ми змінили п'ять таборів, нас поселили у готелі у горах - увесь цей час ми підтримували зв'язок із нашими спонсорами і вони дізнались, що здати на біометрію моєму сину можна по запису у візовому центрі у Дюссельдорфі. Ми з'їздили туди і почали чекати на візу для нього.

Моя віза на той час вже прийшла на електронну пошту, а віза сина прийшла через 22 дні. Ми сказали про це спонсору, вона в свою чергу забронювала нам квитки на літак та готель у Кьольні, де ми переночували перед вилітом.

8 червня ми потрапили до Британії. У Британії з [оформленням документів] все набагато швидше, хоча самі британці не в захваті від своєї бюрократії. На другий чи третій день наш спонсор повезла нас до установи, де нас зареєстрували, Тимофія записали до черги у декілька шкіл, тому що тут був вже кінець навчального року і класи вже наповнені і важко потрапити до школи. Вже з наступного року буде простіше.

testtest

test Петерстоун - містечко в Уельсі, де живе Галина та її син

Видали гроші на перший час. Я зареєструвала банківську картку онлайн - аналог нашого Монобанку. Їздила у Job Centre [центр зайнятості], де мене зареєстрували. Я подала заявку онлайн на отримання допомоги на себе і свою дитину, Universal Credit називається. Я також хочу потрапити на курси англійської і курси водіння від Job Centre, тому що без автівки дуже складно у нашій місцевості. Записалась на реєстрацію BRP - біометричний вид на проживання, який є дозволом на перебування, роботу і навчання у Великій Британії (візи, які нам видали, тимчасові). Вже зараз почала шукати роботу на неповний день.

Нестача грошей - це не причина не їхати

Я хочу сказати тим, хто вагається, їхати чи ні - їхати! Хоча б тому, що твої діти будуть у безпеці. Працюючи, ти зможеш допомогти рідним та армії в Україні. Ті, хто переймається за гроші, що без грошей нічого робити у Європі, їхати треба - залишаючись, ви забираєте ресурс у тих, хто з фізичних причин не може виїхати. Коли ми були у Краматорську, я розуміла, що ми з дитиною просто проїдаємо гроші, на які чоловік, який у будь-якому разі залишиться в Україні, міг би жити значно більше часу, ніж ми усі. 

До речі, перші гроші у Німеччині я отримала 22 квітня, не витративши жодної копійки до того: ні на дорогу, ні на проживання. Тому нестача грошей - це не причина не їхати. 

Найголовніше хочу сказати про людей: можна залишитися вдома і ненавидіти весь світ за те, що мало допомагають, а можна побачити, як наших людей підтримують, починаючи від працівників польської митниці, афганських та сирійських охоронців у таборах, україномовних та російськомовних волонтерів, робітників держустанов у Німеччині, звичайних людей, котрі просто купують зайву пачку рису чи пляшку олію і складають у бокс у кожному супермаркеті у Німеччині, щоб це отримали наші співгромадяни.

В Англії підтримка українців колосальна: організовують зустрічі, щоб ми не почувалися самотніми, щоб наші діти мали можливість спілкуватися з однолітками зі своєї країни. У кожному місті, в яке я потрапляла, якщо дізнаються, що ми українці, нас всі підтримують. Люди просто фантастично до нас ставляться".

Олена Калугіна: Свою спонсорську родину я знайшла за 15 хвилин

"Коли усе почалося, моя молодша донька Поліна з батьками були у бабусі у селі під Ізюмом, тож я взяла маленький чемодан з речами, документи і поїхала туди з думкою про те, що у воєнному плані це село нікому не потрібно. Але ми там побули півдня і ще один день і потім пішли новини: росіяни Куп'янськ взяли, дамбу прорвали, Чугуїв бомбили - ми вирішили, що я і дівчата їдемо. Зараз це село окуповане, моя бабуся там залишилася і з 2 березня ми про неї нічого не знаємо.

Мій чоловік залишився у Краматорську, він працював, потім пішов у тероборону, він навіть не розглядав варіант їхати з нами хоча б на захід України. 

Ми приїхали до Львова і одна з тамтешніх ІТ-компаній, в якій працює мій брат, забрала нас до себе в офіс. Ця компанія вивозила своїх жінок-працівниць та дружин з дітьми працівників до Польщі - і ми у цей евакуаційний автобус потрапили чисто випадково. У Кракові живе мій троюрідний брат, ми потрапили спочатку до нього, потім переїхали до друзів у Варшаву. 

 У перші дні у Польщі для мене стало питання англійської мови. Мені там запропонували дуже хорошу роботу з високою зарплатою, але мені тоді здалося, що рівень моєї англійської недостатній для цієї посади. Зараз я приходжу до висновку, що у мене нормальний рівень англійської, просто не було сміливості розмовляти нею - але це усвідомлення прийшло після півтора місяці життя у Британії. 

Тоді, у Польщі, я розуміла, що найкращий спосіб виправити ситуацію з англійською - це переїхати в англомовну країну. Багато моїх друзів отримували візи у Канаду, але для мене це дуже далеко, США я також не розглядала - я вірю у перемогу, багато роблю для того, щоб її наблизити, тож у мене у планах є повернутися до України і я не хотіла їхати далеко.

На початку березня з'явилася інформація, що у Британії буде створена програма "Homes for Ukraine", 18 березня ця програма запрацювала і я почала готуватися. Коли відкрилася можливість шукати свого спонсора, я вже розуміла, як це виглядатиме. 

Є кілька сайтів, які британських уряд уповноважив розміщувати інформацію про спонсорів, які готові надати своє житло для українців, що хочуть евакуюватися. На одному з таких сайтів я розмістила оголошення, буквально через 15 хвилин мені написала жінка. У мене дві доньки, у неї - три. Вона написала, що у неї є коти і собаки і вона не проти нашого кота. Я не розбиралася, де і як вони живуть - і це єдине, що я неправильно зробила. 

Єдине питання, яке стояло переді мною - "У вас же не бомблять? Ви мені підходите"

Потрібно дуже багато розмовляти зі спонсором перед евакуацією, більше розпитувати про місце, де ви будете жити, про умови проживання, доступність медичних послуг тощо. 

Для мене ці питання тоді були вторинні, єдине питання, яке стояло переді мною - "У вас же не бомблять? Ви мені підходите". Я тоді займалася вивезенням людей з Маріуполя, працівників ІТ-компаній, у мене там був троюрідний брат, моя бабуся зникла - і на фоні моєї особистої трагедії у мене був лише один запит: щоб не бомбили. От це неправильно. 

Тут, де ми зараз є, буде дуже холодно взимку. Ми живемо у Корнуоллі - це історична місцевість, тут не можна перепланувати свої будинки, утеплювати, ці будинки є пам'ятниками архітектури. Власники навіть не можуть замінити у вікнах скло 17 сторіччя, його можна лише реставрувати. Скло в один шар - і, як казала наша спонсорка, взимку тут дуже холодно. 

test Будинок, в якому живуть Олена та її доньки

Держава платить родині спонсорів "платіж подяки" - 350 фунтів на місяць, це вартість моєї оренди. Але як бути з комуналкою і їжею, спонсори і їхні гості вирішують самі. Ми домовились, що поки літо, наші спонсори не беруть гроші за комуналку, але я купляю їжу для всіх - і на нашу родину, і на спонсорську. 

Все складно з медициною: ми змогли швидко знайти лікарів для мене, Поліни і Таї, але зі стоматологами тут біла. Вільних стоматологів в радіусі сто кілометрів, до яких можна записатися, просто немає. Якщо буде якийсь гострий зубний біль мені реально простіше купити квиток на літак (аеропорт у 15 хвилинах їзди від мене) і за дві години опинитися у Польщі і сходити там до приватного стоматолога. 

Зараз ми міняємо спонсорську родину. Тож якщо у когось не виходить щось, або він розуміє, що, наприклад, потрапив у село як ми і хоче в місто чи навпаки, все реально - головне не мовчати. Ми звернулися до каунсилу [місцевої влади] і нам дали на вибір дві сім'ї в різних містах: сьогодні знайомилися з однією, в найближчі пару днів поїдемо в іншу, в інше містечко.

Я звертаю зараз увагу на наявність лікарні в місті, близькість до шкіл і, звичайно, наявність робочих місць у зимовий період, тому що південь Англії - це не тільки тепліше і без снігу, це ще й курортне місце з роботою в основному влітку.

test

testtest

test Краєвиди Порту Моган

Після приїзду до Британії в аеропорту одразу отримуєш візу на півроку, упродовж цього часу можна отримати Residence permit (BRP) - дозвіл на проживання в країні, який дозволить три роки залишатися у Британії, працювати, навчатися і так далі. 

Як отримала BRP швидше, ніж багато інших - я його оформила буквально за три дні. Найближчий міграційний офіс знаходиться дуже далеко від мого міста - 150 кілометрів. Туди потрібно записуватися вночі, як на наш закордонний паспорт - у мене не було жодного шансу записати на один день всіх трьох (мене і двох доньок), ми тиждень намагалися це зробити. І тоді я зателефонувала на платну гарячу лінію, записала на один день всіх трьох і оформлення цього BRP зайняло десять хвилин на всіх. 

Другий документ, який потрібно оформити у Британії - це на кшталт нашого ідентифікаційного номеру. Він оформляється тільки тим людям, які готові працевлаштуватися у цій країні. Він оформляється онлайн, дуже швидко, але чекати на документ потрібно тиждень - документи у Британії приходять звичайною поштою, їх просто кидають у поштову скриньку (у мене навіть на скринька, а просто дірка у дверях, в яку закинули документи, один з них улетів під диван і ми його довго шукали).

Потім можна оформити Child Benefit - це грошова допомога дітям, яка виплачується їм до завершення ними школи. Діти можуть закінчити школу чи коледж або у 16 років, або у 20. Моя старша донька Тая навчається у школі, тому на двох своїх дітей я оформила. Але цих грошей не вистачить навіть на покриття видатків на харчування у школі. 

test Старша донька Олени Тая (на фото - зліва) навчається у місцевій школі

Можна стати на облік у місцевий центр зайнятості - Job Centre. У такому разі, якщо ти одна доросла, то отримуватимеш виплати у розмірі приблизно 350 фунтів, якщо у вас родина з двох дорослих, то вона отримає 530 фунтів. 

Я стала на облік у Job Centre більше для майбутнього пошуку квартири - не маючи кредитної історії і того, хто за тебе поручиться у Британії, самостійно орендувати житло практично не вийде. Я розраховую, що у Job Centre мені допоможуть з пошуком житла і підписанням договорів". 

Нещодавно посол Великої Британії в Україні Мелінда Сіммонс повідомляла, що кількість британських сімей, які запропонували житло, наразі більше за кількість українців, які шукають прихисток. Крім того, Велика Британія видала близько 130 тисяч віз для українців, але ними скористалися лише понад 80 тисяч громадян України.

 * * *

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоби важливі статті самі вас знаходили і ви нічого не пропустили. Також на нас можна підписатись у Viber

Ви можете слідкувати за оновленнями нашого сайту на сторінці у Facebook та у Instagram

Англомовні повідомлення ми публікуємо в своєму Twitter, а щоб дивитись найцікавіше у відеоформаті, підпишіться на наш ТікТок

Інші статті на цю тему

ambulence-vsi-poruch3

Австралійські волонтери розповіли, як це буде працювати

dity-zakordonom1

Три історії краматорських підлітків

Donobl

В регіоні залишається близько пів мільйона населення

коментарі