
Гуманітарка, дитячі свята і безкоштовний батут: краматорські волонтери допомагають місту Бар, яке їх прихистило
- Можна зробити ваше фото? Це не для телебачення, це потрібно, щоб відзвітувати донорам, - каже Влада, працівниця благодійного фонду “Руки друзів” з Краматорська.
- Та я можу і для телебачення, - відповідає Юрій Семенович, пенсіонер з довгим сивим волоссям і такою же довгою сивою бородою, що робить його схожим на ченця або на байкера. Він стає біля входу до сільради Журавлівки — села на Вінниччині з населенням у понад 800 осіб, до якого з Вінниці їхати машиною десь півтори години. В руках тримає отриману гуманітарку і документи, Влада клацає фотоапаратом — світлина готова.
У гуманітарному пакеті засоби гігієни: засіб для прання, губки, мило, шампунь, засіб для миття посуду, зубна паста і щітка, серветки тощо. Цього має вистачити щонайменше на місяць, кажуть працівники фонду.
Сам пан Юрій з Лисичанська і за хвилину переказує останні кілька місяців свого життя:
- Мої сусіди виїхали раніше, вони родом звідси [з Журавлівки]. Вони мене давно кликали: “Виїжджайте, виїжджайте”. Але я все сподівався, що пронесе, а потім міна прилетіла, мене поранила і мене вивезли. Мене спочатку по госпіталях повозили, а потім я приїхав сюди сам. Тут прекрасно: люди всі хороші, чуйні, добрі. Мене поселили у пустий будинок, живу – є дровішки, є поки що газ, електроенергія. Планую повернутись додому, коли мир встановиться повністю, коли виженуть “братків” наших.

Загалом у Журавлівці живе 36 переселенців, за гуманітаркою прийшли 11, але видали дев’ятьом. Працівники фонду “Руки друзів” видають пакети пенсіонерам, людям з інвалідністю або родинам, в яких живуть такі люди, багатодітним родинам, мамам чи татам-одинакам, тим, хто втратив житло — такі вимоги від донора. Працівниця фонду Людмила Сніцаренко каже, що попереджала про це старосту села, але у сільраді зателефонували всім переселенцям.
Волонтери сідають до мікроавтобуса і їдуть до сусіднього села Ялтушків — туди прийшло вже понад 20 людей. У черзі в основному пенсіонери і дружини військових з окупованих нині територій. Вони діляться новинами зі своїх рідних місць, а росіян називають не інакше як “орки”.
- Тато телефонував, розповідав, що до нього в хату завалилися 15 “орків”, вимагали самогон. Всім по 18-19 років. Він викликав “поліцію”. Не знаю, чим все завершилось, - розповідає одна жінка з Херсонщини, а потім переводить розмову про свого чоловіка, який воює на Луганському напрямку. - Він служить вісім років, з 2013-го. Я йому кажу: закінчується війна - звільняєшся. Я вже не можу.
Інша ділиться, що її чоловік загинув на війні чотири місяці тому і досі триває розслідування.
- Треба доказати, що він загинув від “орків”, а не від своїх, - каже вона. Доки жінка стоїть у черзі, її телефон розривається від дзвінків у різні інстанції.
Географія тих, хто прийшов за допомогою, широка: Запорізька область, Херсонщина, Харківщина, Київ, Лисичанськ, Селидове, є жінка зі Слов'янська і навіть з Краматорська. Остання родом з Ялтушківа, вийшла заміж за краматорця, жила на Ясногірці, але її чоловік загинув на війні - після цього вона вирішила повернутися на батьківщину.

Видача гуманітарки триває понад годину, але видано менше половини: після попередніх домовленостями із старостами сіл волонтери привезли 96 пакунків, а видали 35, тому що не всі прийшли за ними: дехто з переселенців виїхав в інші міста/села чи повернувся додому. Людмила просить старосту Ялтушкова зателефонувати колегам.
- Я ще у відпустці, - каже очільник одного із сіл.
- А діловод? - відповідає Людмила у слухавку.
- А вона вже у відпустці. Мені, щоб обдзвонити всіх переселенців, потрібен тиждень!
- Так не треба всім дзвонити, а лише тим, хто має категорії. Ви же відмічали, хто з переселенців має категорії?
- Так. Але я у відпустці.
На цьому розмову закінчено.
"Багато залежить від керівництва села. Якщо голова піклується про переміщених осіб, то вони все матимуть, а якщо ні - то виходить ось така ситуація", - каже журналісту Kramatorsk Post Людмила Сніцаренко.
Вона згадує, що були випадки, коли деякі старости сіл дізнавалися, що волонтери везуть гуманітарку в сусідні села, вони виїжджали і зустрічали їх по дорозі і просили завітати до них. Був випадок, коли голова села привіз переселенців на точку видачу допомогу у сусідньому селі – своєю машиною – а також документи тих, кому місця в транспорті не вистачило. Потім ці люди надіслали свої фото і виданої їм гуманітарки по Вайберу.
Вже дорогою назад до Бару - міста, де зупинилися краматорські волонтери - Людмила згадує про старосту села Войнашівка, телефонує їй і каже, що є гуманітарка для переселенців. Там процес йде швидко і злагоджено: староста написала новину у Вайбер-чаті для місцевих переселенців і, поки волонтери доїхали до сільради, вони поступово підтягнулися до місця зустрічі.

Людмила Сніцаренко та її чоловік Володимир - самі переселенці, причому подвійні переселенці. Вони з Донецька, у 2014 році переїхали до Краматорська, Людмила очолила Центр місцевої активності "Старе місто", де для літніх містян і переселенців організовували дозвілля, а Володимир у цьому центрі проводив консультації і підтримку для людей з вадами слуху.
Подружжя придбало будиночок у районі, який краматорці називають "Гора", Людмила вирощувала квіти - життя на новому місці налагоджувалось, аж почалася велика війна і Сніцаренкам довелося переселятися вдруге. Цього разу - у містечко Бар на Вінниччині, разом зі своїми колегами по громадській організації "Фонд розвитку громади".

Після початку великої війни вирішили виїжджати з Краматорська
"Розуміння, що щось буде, було у грудні. Ми зібралися організацією і обговорювали механізми того, що буде відбуватися і як нам діяти. Я розглядав різні варіанти, я розумів, що ми маємо перебувати західніше Дніпра, ми не маємо знаходитися в обласних центрах, має бути більш-менш спокійно і має бути можливість подальшої евакуації у крайньому випадку. У мене було три варіанти переїзду, куди ми могли всією організацією переміститись: Вінниця, Гриців Хмельницької області і Бар. У підсумку зупинились на останньому. Ми приїхали сюди 17 березня", - розповідає Станіслав Черногор, очільник громадської організації "Фонд розвитку громади" і благодійної організації "Міжнародний благодійний фонд "Руки друзів".
Це дві організації, але працюють там одні й ті самі люди.
Громадська організація "Фонд розвитку громади" почала діяти у Краматорську з 2012 року, коли провела у місті "Школу блогерів" з відомими на той час блогерами Вахтангом Кіпіані, Дмитро Резніченком та іншими. Перед великою війною активісти "ФРГ" займалися питаннями екології (Kramatorsk Post двічі вимірював з ними показники якості повітря у місті), були співорганізаторами літературно-мистецького фестивалю "Кальміюс", створили Центр місцевої активності "Старе місто" і громадський центр у Дружківці, проводили Громадський пікнік та інші культурні заходи, організували консультаційні бюро для переселенців у Дружківці, Костянтинівці, Торецьку
Благодійна організація "Міжнародний благодійний фонд "Руки друзів" активно почала працювати у 2016 році, коли стала партнером Міжнародного дитячого фонду ЮНІСЕФ. Працівники "Руки друзів" займалися доставкою гігієнічних наборів, освітніх наборів у дитячі садки, школи, лікарні, заклади соціального захисту. Працювали по всій вільній території Донецької та Луганської областей - від Троїцького до Маріуполя, охоплювали від 100 до 150 тисяч людей за рік. Зокрема, у 2020 також допомагали постраждалим від лісових пожеж у Луганській області.

За словами Станіслава Черногора, коли почалася велика війна, "Руки друзів" працювати так, як раніше, вже не могли: на Донеччині палива не було, власного транспорту в організації не було, а замовити транспортні послуги було неможливо - через ситуацію з пальним і близькість фронту ніхто не хотів працювати з ними. Не було й засобів захисту - шоломів і бронежилетів. Тож в організації однозначно вирішили виїжджати з Краматорська і зосередитися на допомозі переселенцям у Вінницькій і Хмельницькій областях.
"За десять днів до виїзду в Бар [працівниця фонду] Світлана почала писати листи в органи місцевої влади у цих областях, щоб оцінити потреби внутрішньо переміщених осіб", - каже Станіслав.
До Бару переїхали працівники "ФРГ" і "Руки друзів", їхні родичі і домашні тварини. У цьому місті у краматорців є партнерська громадська організація "Фонд громади міста Бар". Вони допомогли з місцем розміщення - домовились з директором Барського коледжу транспорту і будівництва, щоб розмістити краматорських волонтерів у студентському гуртожитку.

"В знак вдячності допомагаємо Бару"
"Коли ми приїхали у цей гуртожиток, тут жило понад 200 переселенців, близько 40 дітей, для яких ми зробили дитячу кімнату. На сьогодні залишилось 65 людей, з яких щонайменше 30 - це ми. Інші або повернулися додому, або переїхали жити у навколишні села", - розповідає пан Станіслав.
У відповідь краматорці допомагають технікуму - придбали ліжка і матраци для гуртожитку, виграли грант на ще 450 нових ліжок, зібралися грошима і допомогли облаштувати бомбосховище, щоб технікум зміг розпочати навчальний процес.
Станіслав зізнається, що спочатку місцеві ставилися недовірливо до краматорських волонтерів, був негатив у соцмережах. Зараз це змінилося. Перше, що зробили, як тільки з'явилася можливість - перевезли гуманітарний вантаж з Краматорська і почали його роздавати, провели у Бару дитячий табір і три свята - на Івана Купала, на Трійцю і на День захисту дітей.
"Для місцевих дитячих колективів наші заходи були першими за два роки, на яких вони могли виступити перед публікою", - каже Чорногор.

"ФРГ" проводить у Бару дитячі заняття, майстер-класи у місцевих бібліотеках, допомогли Барській публічній бібліотеці облаштувати дитячий куточок - придбали для неї килим, ігри та іграшки.

Придбали батут для дітей і кілька місяців по графіку він стояв на вулиці і працював безкоштовно - пострибати міг кожен охочий малюк.

З Оленою Костенко, працівницею "ФРГ", спускаємося у бомбосховище гуртожитку - там організація облаштувала дитячу кімнату. Посередині - куточок з настільними іграми, зліва - кімната з тренажерами, справа - великий стіл, за яким сидять близько двадцяти дітлахів віком 7-12 років і з ними займаються троє студентів. Вони обговорюють, які заходи можна провести у найближчі місяці.
- А "Октоберфест" в який місяць проводиться? - питає один з хлопців.

Потім пані Олена веде до сусідньої будівлі, яка теж належить коледжу. Ми заходимо у приміщення, в якому, видно, давно не було ні людей, ні ремонту. Але скоро тут буде "Світлиця" - культурно-освітній простір на кшталт краматорської "Вільної хати".
"Ми багато робимо різних майстер-класів по місту, а тепер це буде простір, де тут все буде відбуватись. Тут буде проектор, де можна буде дивитись кіно, у нас є "Монополія", є "Мафія", ми докупимо ще різних ігор. Ми хочемо студентів, підлітків зайняти, бо в них раніше були дискотеки, було дозвілля, а зараз нічого такого немає і вони стоять під магазином до ночі", - розповідає вона.
Краматорці виграли грант на облаштування простору, матеріали закупили і ось-ось вже почнеться ремонт. Відкрити "Світлицю" планують 1 грудня фотовиставкою "Бар очима переселенців".

У "Руки друзів", окрім ЮНІСЕФ, з'явилися нові партнери, завдяки яким організація змогла придбати власний вантажний автомобіль і тепер вона більш вільна у розповсюдження гуманітарної допомоги. Краматорці виграли грант для місцевої лікарні - придбали центрифугу для клінічної лабораторії, фотокалориметр, а також водяну баню, пробірки, бювети.
Також завдяки співпраці з фондом "Choose Love" замовили спортивні костюми, які переселенці шили на швейній фабриці у Бару – таким чином, вимушено переміщені особи отримали можливість заробити, місцевий бізнес отримав підтримку, місцевий бюджет - податки, а виготовлені костюми розповсюджували, знову ж таки, серед переселенців. Тепер організація буде замовляти теплі флісові спортивні костюми і термобілизну за такою ж схемою.
"Ми відповідальні перед місцевою громадою за те, що вони нас прихистили. І те, що ми робимо, ми робимо в знак вдячності", - каже Станіслав Чорногор.
Додому
Краматорські волонтери планують зимувати у гостинному Бару, а весною вирішуватимуть, що робити далі.
"Є багато факторів, які вплинуть на наші плани. Якщо територія [Донеччини і, зокрема, Краматорська] буде окупована, то ні про яке повернення мови бути не може. Якщо у такому стані як зараз, коли прилітає часом, то це інше питання. Якщо росіян проженуть далі, то, звичайно, будемо повертатися. У нас буде багато роботи з відбудови, доставки гуманітарних вантажів, відновлення дитячих закладів, шкіл, садків", - каже Станіслав.
Про повернення додому мріє Людмила Сніцаренко, подвійна переселенка. Але, каже, для неї дім тепер - Краматорськ, її будинок і посаджені нею квіти.
"Навіть якщо звільнять Донецьк, я все одно хочу повернутися до Краматорська. Тепер це місто я відчуваю своїм домом", - каже вона.
* * *
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоби важливі статті самі вас знаходили і ви нічого не пропустили. Також на нас можна підписатись у Viber
Ви можете слідкувати за оновленнями нашого сайту на сторінці у Facebook та у Instagram
Англомовні повідомлення ми публікуємо в своєму Twitter, а щоб дивитись найцікавіше у відеоформаті, підпишіться на наш ТікТок