Гуманітарка, дитячі свята і безкоштовний батут: краматорські волонтери допомагають місту Бар, яке їх прихистило

- Можна зробити ваше фото? Це не для телебачення, це потрібно, щоб відзвітувати донорам, - каже Влада, працівниця благодійного фонду “Руки друзів” з Краматорська.

- Та я можу і для телебачення, - відповідає Юрій Семенович, пенсіонер з довгим сивим волоссям і такою же довгою сивою бородою, що робить його схожим на ченця або на байкера. Він стає біля входу до сільради Журавлівки — села на Вінниччині з населенням у понад 800 осіб, до якого з Вінниці їхати машиною десь півтори години. В руках тримає отриману гуманітарку і документи, Влада клацає фотоапаратом — світлина готова.

У гуманітарному пакеті засоби гігієни: засіб для прання, губки, мило, шампунь, засіб для миття посуду, зубна паста і щітка, серветки тощо. Цього має вистачити щонайменше на місяць, кажуть працівники фонду.

Сам пан Юрій з Лисичанська і за хвилину переказує останні кілька місяців свого життя:

- Мої сусіди виїхали раніше, вони родом звідси [з Журавлівки]. Вони мене давно кликали: “Виїжджайте, виїжджайте”. Але я все сподівався, що пронесе, а потім міна прилетіла, мене поранила і мене вивезли. Мене спочатку по госпіталях повозили, а потім я приїхав сюди сам. Тут прекрасно: люди всі хороші, чуйні, добрі. Мене поселили у пустий будинок, живу – є дровішки, є поки що газ, електроенергія. Планую повернутись додому, коли мир встановиться повністю, коли виженуть “братків” наших.

Юрій Семенович з Лисичанська отримує гуманітарку. Фото - Олексій Ладика/Kramatorsk Post

Загалом у Журавлівці живе 36 переселенців, за гуманітаркою прийшли 11, але видали дев’ятьом. Працівники фонду “Руки друзів” видають пакети пенсіонерам, людям з інвалідністю або родинам, в яких живуть такі люди, багатодітним родинам, мамам чи татам-одинакам, тим, хто втратив житло — такі вимоги від донора. Працівниця фонду Людмила Сніцаренко каже, що попереджала про це старосту села, але у сільраді зателефонували всім переселенцям.

Волонтери сідають до мікроавтобуса і їдуть до сусіднього села Ялтушків — туди прийшло вже понад 20 людей. У черзі в основному пенсіонери і дружини військових з окупованих нині територій. Вони діляться новинами зі своїх рідних місць, а росіян називають не інакше як “орки”.

- Тато телефонував, розповідав, що до нього в хату завалилися 15 “орків”, вимагали самогон. Всім по 18-19 років. Він викликав “поліцію”. Не знаю, чим все завершилось, - розповідає одна жінка з Херсонщини, а потім переводить розмову про свого чоловіка, який воює на Луганському напрямку. - Він служить вісім років, з 2013-го. Я йому кажу: закінчується війна - звільняєшся. Я вже не можу. 

Інша ділиться, що її чоловік загинув на війні чотири місяці тому і досі триває розслідування. 

- Треба доказати, що він загинув від “орків”, а не від своїх, - каже вона. Доки жінка стоїть у черзі, її телефон розривається від дзвінків у різні інстанції.

Географія тих, хто прийшов за допомогою, широка: Запорізька область, Херсонщина, Харківщина, Київ, Лисичанськ, Селидове, є жінка зі Слов'янська і навіть з Краматорська. Остання родом з Ялтушківа, вийшла заміж за краматорця, жила на Ясногірці, але її чоловік загинув на війні - після цього вона вирішила повернутися на батьківщину.

Видача гуманітарки у Ялтушкові. Фото - Олексій Ладика/Kramatorsk Post

Видача гуманітарки триває понад годину, але видано менше половини: після попередніх домовленостями із старостами сіл волонтери привезли 96 пакунків, а видали 35, тому що не всі прийшли за ними: дехто з переселенців виїхав в інші міста/села чи повернувся додому. Людмила просить старосту Ялтушкова зателефонувати колегам.

- Я ще у відпустці, - каже очільник одного із сіл.

- А діловод? - відповідає Людмила у слухавку.

- А вона вже у відпустці. Мені, щоб обдзвонити всіх переселенців, потрібен тиждень!

- Так не треба всім дзвонити, а лише тим, хто має категорії. Ви же відмічали, хто з переселенців має категорії? 

- Так. Але я у відпустці.

На цьому розмову закінчено.

"Багато залежить від керівництва села. Якщо голова піклується про переміщених осіб, то вони все матимуть, а якщо ні - то виходить ось така ситуація", - каже журналісту Kramatorsk Post Людмила Сніцаренко.

Вона згадує, що були випадки, коли деякі старости сіл дізнавалися, що волонтери везуть гуманітарку в сусідні села, вони виїжджали і зустрічали їх по дорозі і просили завітати до них. Був випадок, коли голова села привіз  переселенців на точку видачу допомогу у сусідньому селі – своєю машиною – а також документи тих, кому місця в транспорті не вистачило. Потім ці люди надіслали свої фото і виданої їм гуманітарки по Вайберу.

Вже дорогою назад до Бару - міста, де зупинилися краматорські волонтери - Людмила згадує про старосту села Войнашівка, телефонує їй і каже, що є гуманітарка для переселенців. Там процес йде швидко і злагоджено: староста написала новину у Вайбер-чаті для місцевих переселенців і, поки волонтери доїхали до сільради, вони поступово підтягнулися до місця зустрічі.

Видача гуманітарки у Войнашівці. Фото - Фонд розвитку громади

Людмила Сніцаренко та її чоловік Володимир - самі переселенці, причому подвійні переселенці. Вони з Донецька, у 2014 році переїхали до Краматорська, Людмила очолила Центр місцевої активності "Старе місто", де для літніх містян і переселенців організовували дозвілля, а Володимир у цьому центрі проводив консультації і підтримку для людей з вадами слуху. 

Подружжя придбало будиночок у районі, який краматорці називають "Гора", Людмила вирощувала квіти - життя на новому місці налагоджувалось, аж почалася велика війна і Сніцаренкам довелося переселятися вдруге. Цього разу - у містечко Бар на Вінниччині, разом зі своїми колегами по громадській організації "Фонд розвитку громади".

Людмила і Володимир Сніцаренко отримали подяку від народної депутатки Лариси Білозір за роботу на Вінниччині

Після початку великої війни вирішили виїжджати з Краматорська

"Розуміння, що щось буде, було у грудні. Ми зібралися організацією і обговорювали механізми того, що буде відбуватися і як нам діяти. Я розглядав різні варіанти, я розумів, що ми маємо перебувати західніше Дніпра, ми не маємо знаходитися в обласних центрах, має бути більш-менш спокійно і має бути можливість подальшої евакуації у крайньому випадку. У мене було три варіанти переїзду, куди ми могли всією організацією переміститись: Вінниця, Гриців Хмельницької області і Бар. У підсумку зупинились на останньому. Ми приїхали сюди 17 березня", - розповідає Станіслав Черногор, очільник громадської організації "Фонд розвитку громади" і благодійної організації "Міжнародний благодійний фонд "Руки друзів".

Це дві організації, але працюють там одні й ті самі люди.

Громадська організація "Фонд розвитку громади" почала діяти у Краматорську з 2012 року, коли провела у місті "Школу блогерів" з відомими на той час блогерами Вахтангом Кіпіані, Дмитро Резніченком та іншими. Перед великою війною активісти "ФРГ" займалися питаннями екології (Kramatorsk Post двічі вимірював з ними показники якості повітря у місті), були співорганізаторами літературно-мистецького фестивалю "Кальміюс", створили Центр місцевої активності "Старе місто" і громадський центр у Дружківці, проводили Громадський пікнік та інші культурні заходи, організували консультаційні бюро для переселенців у Дружківці, Костянтинівці, Торецьку

Благодійна організація "Міжнародний благодійний фонд "Руки друзів" активно почала працювати у 2016 році, коли стала партнером Міжнародного дитячого фонду ЮНІСЕФ. Працівники "Руки друзів" займалися доставкою гігієнічних наборів, освітніх наборів у дитячі садки, школи, лікарні, заклади соціального захисту. Працювали по всій вільній території Донецької та Луганської областей -  від Троїцького до Маріуполя, охоплювали від 100 до 150 тисяч людей за рік. Зокрема, у 2020 також допомагали постраждалим від лісових пожеж у Луганській області.  

Громадський пікнік у парку Пушкіна у Краматорську, вересень 2021. Фото - Kramatorsk Post

За словами Станіслава Черногора, коли почалася велика війна, "Руки друзів" працювати так, як раніше, вже не могли: на Донеччині палива не було, власного транспорту в організації не було, а замовити транспортні послуги було неможливо - через ситуацію з пальним і близькість фронту ніхто не хотів працювати з ними. Не було й засобів захисту - шоломів і бронежилетів. Тож в організації однозначно вирішили виїжджати з Краматорська і зосередитися на допомозі переселенцям у Вінницькій і Хмельницькій областях.

"За десять днів до виїзду в Бар [працівниця фонду] Світлана почала писати листи в органи місцевої влади у цих областях, щоб оцінити потреби внутрішньо переміщених осіб", - каже Станіслав.

До Бару переїхали працівники "ФРГ" і "Руки друзів", їхні родичі і домашні тварини. У цьому місті у краматорців є партнерська громадська організація "Фонд громади міста Бар". Вони допомогли з місцем розміщення - домовились з директором Барського коледжу транспорту і будівництва, щоб розмістити краматорських волонтерів у студентському гуртожитку.

Станіслав Черногор на складі "Руки друзів" у Бару, де організація зберігає гуманітарну допомогу. Фото - Kramatorsk Post

"В знак вдячності допомагаємо Бару"

"Коли ми приїхали у цей гуртожиток, тут жило понад 200 переселенців, близько 40 дітей, для яких ми зробили дитячу кімнату. На сьогодні залишилось 65 людей, з яких щонайменше 30 - це ми. Інші або повернулися додому, або переїхали жити у навколишні села", - розповідає пан Станіслав.

У відповідь краматорці допомагають технікуму - придбали ліжка і матраци для гуртожитку, виграли грант на ще 450 нових ліжок, зібралися грошима і допомогли облаштувати бомбосховище, щоб технікум зміг розпочати навчальний процес. 

Станіслав зізнається, що спочатку місцеві ставилися недовірливо до краматорських волонтерів, був негатив у соцмережах. Зараз це змінилося. Перше, що зробили, як тільки з'явилася можливість - перевезли гуманітарний вантаж з Краматорська і почали його роздавати, провели у Бару дитячий табір і три свята - на Івана Купала, на Трійцю і на День захисту дітей. 

"Для місцевих дитячих колективів наші заходи були першими за два роки, на яких вони могли виступити перед публікою", - каже Чорногор.

Свято Івана Купала, організоване краматорцями в Бару. Фото - Фонд розвитку громади

"ФРГ" проводить у Бару дитячі заняття, майстер-класи у місцевих бібліотеках, допомогли Барській публічній бібліотеці облаштувати дитячий куточок - придбали для неї килим, ігри та іграшки.

Дитячій куточок у Барській публічній бібліотеці, придбаний краматорцями. Фото - Фонд розвитку громади

Придбали батут для дітей і кілька місяців по графіку він стояв на вулиці і працював безкоштовно - пострибати міг кожен охочий малюк. 

Краматорці організували безкоштовний батут для дітей у Бару. Фото - Фонд розвитку громади

З Оленою Костенко, працівницею "ФРГ", спускаємося у бомбосховище гуртожитку - там організація облаштувала дитячу кімнату. Посередині - куточок з настільними іграми, зліва - кімната з тренажерами, справа - великий стіл, за яким сидять близько двадцяти дітлахів віком 7-12 років і з ними займаються троє студентів. Вони обговорюють, які заходи можна провести у найближчі місяці.

- А "Октоберфест" в який місяць проводиться? - питає один з хлопців.

Хеловін у дитячій кімнаті, яку краматорці облаштували у Бару. Фото - Фонд розвитку громади

Потім пані Олена веде до сусідньої будівлі, яка теж належить коледжу. Ми заходимо у приміщення, в якому, видно, давно не було ні людей, ні ремонту. Але скоро тут буде "Світлиця" - культурно-освітній простір на кшталт краматорської "Вільної хати".

"Ми багато робимо різних майстер-класів по місту, а тепер це буде простір, де тут все буде відбуватись. Тут буде проектор, де можна буде дивитись кіно, у нас є "Монополія", є "Мафія", ми докупимо ще різних ігор. Ми хочемо студентів, підлітків зайняти, бо в них раніше були дискотеки, було дозвілля, а зараз нічого такого немає і вони стоять під магазином до ночі", - розповідає вона.

Краматорці виграли грант на облаштування простору, матеріали закупили і ось-ось вже почнеться ремонт. Відкрити "Світлицю" планують 1 грудня фотовиставкою "Бар очима переселенців".

Оленка Костенко показує майбутню "Світлицю". Фото - Олексій Ладика/Kramatorsk Post

У "Руки друзів", окрім ЮНІСЕФ, з'явилися нові партнери, завдяки яким організація змогла придбати власний вантажний автомобіль і тепер вона більш вільна у розповсюдження гуманітарної допомоги. Краматорці виграли грант для місцевої лікарні - придбали центрифугу для клінічної лабораторії, фотокалориметр, а також водяну баню, пробірки, бювети.

Також завдяки співпраці з фондом "Choose Love" замовили спортивні костюми, які переселенці шили на швейній фабриці у Бару – таким чином, вимушено переміщені особи отримали можливість заробити, місцевий бізнес отримав підтримку, місцевий бюджет - податки, а виготовлені костюми розповсюджували, знову ж таки, серед переселенців. Тепер організація буде замовляти теплі флісові спортивні костюми і термобілизну за такою ж схемою.

"Ми відповідальні перед місцевою громадою за те, що вони нас прихистили. І те, що ми робимо, ми робимо в знак вдячності", - каже Станіслав Чорногор.

Додому

Краматорські волонтери планують зимувати у гостинному Бару, а весною вирішуватимуть, що робити далі.

"Є багато факторів, які вплинуть на наші плани. Якщо територія [Донеччини і, зокрема, Краматорська] буде окупована, то ні про яке повернення мови бути не може. Якщо у такому стані як зараз, коли прилітає часом, то це інше питання. Якщо росіян проженуть далі, то, звичайно, будемо повертатися. У нас буде багато роботи з відбудови, доставки гуманітарних вантажів, відновлення дитячих закладів, шкіл, садків", - каже Станіслав.

Про повернення додому мріє Людмила Сніцаренко, подвійна переселенка. Але, каже, для неї дім тепер - Краматорськ, її будинок і посаджені нею квіти. 

"Навіть якщо звільнять Донецьк, я все одно хочу повернутися до Краматорська. Тепер це місто я відчуваю своїм домом", - каже вона.

 * * *

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоби важливі статті самі вас знаходили і ви нічого не пропустили. Також на нас можна підписатись у Viber

Ви можете слідкувати за оновленнями нашого сайту на сторінці у Facebook та у Instagram

Англомовні повідомлення ми публікуємо в своєму Twitter, а щоб дивитись найцікавіше у відеоформаті, підпишіться на наш ТікТок

коментарі