«Італійці дуже поважають людей, які не просто чекають допомоги, а працюють»

Марія Денисюк народилася у Краматорську, де у віці 7 років почала навчатися малювати у відомого місцевого художника та викладача Олександра Вікторовича Ноткіна. Любов до живопису дівчина зберегла і у дорослому віці, ба більше, продовжує реалізувати її на практиці навіть зараз. Історію Марії Денисюк ми розповідаємо у цьому матеріалі.

«Готувалася до персональної виставки у Києві» – війни скасувала плани

Марія закінчила Донбаський педагогічний університет, здобувши дві вищі освіти. Вона пише картини у стилі реалізм та імпресіонізм, а також створює прикраси з полімерної глини. Свої роботи виставляла у таких містах як Мілан (Італія), Мадрид (Іспанія), Лос-Анджелес (США), Вінніпег (Канада), Кам’янець-Подільський, Львів, Київ, Умань, Слов’янськ, Краматорськ.

Таким побачила Колізей краматорська художниця

Роботи Марії ми могли бачити на ярмарках у Краматорську, які відбувалися у місті під час різних свят, наприклад, Дня Незалежності.

«До початку війни я була членом союзу художників Донецької області, співпрацювала з Київською галереєю, давала майстер-класи по всій Україні. Заснувала бренд дизайнерських прикрас з полімерної глини MariArts.

Перед війною готувалася до персональної виставки у Києві, написала понад 50 полотен, але війна на жаль внесла свої корективи. І не тільки у творчі та виставкові плани».

Марія Денисюк разом з чоловіком Андрієм

Коли  почалася війна Марія з родиною – чоловіком Андрієм та трьома дітьми – були у Краматорську. Як багато хто у той страшний день, вони прокинулися від вибухів і, каже вона, до останнього не могли повірити, що війна знову прийшла на нашу землю.

Майже місяць після початку великої війни родина Денисюків залишалася у Краматорську, аж поки у їхній район не прилетіла ракета. Тоді за досвідом 2014-го було вирішено, що у сільській місцевості має бути безпечніше. Поїхали до Брусівки, але там виявилося ще гірше, – родина пережила досвід ворожих авіаударів.

Через Польщу до Італії – досвід евакуації

«Саме після цього ми нарешті прийняли рішення, що треба їхати якнайдалі від небезпеки», – розповідає Марія. У ті дня шлях з Донеччини на Захід України зайняв у родини Денисюків майже чотири дні.

Спочатку вони дісталися до тітки Марії на заході країни, але майже одразу вирішили їхати далі, – до Польщі. Ось як дівчина згадує ті події:

«Кордон ми пройшли дуже швидко, а що далі робити взагалі не розуміли. Самі собі нагадували сліпих кошенят… Доїхали до найближчого міста, де був центр для українських біженців.

І знаєте, я дуже добре запам’ятала ту першу ніч у безпеці за кільки тижнів. Коли ані сирен, ані вибухів. У тому центрі ми дізналися, що волонтери забирають біженців у свої країни.

Оскільки у нашої дитини астма, – це з одного боку, а я колись виставляла свої роботи в Італії, – з іншого, ми з чоловіком вирішили їхати саме туди. І клімат для дитини що треба, і країна хоч трохи знайома».

Дорога у 2000 км була важкою, але вони це зробили. В Італії родину Денисюків спочатку поселили у чотиризірковий готель із харчуванням та не залишали без уваги, як і інших біженців.

Як Марія Олександрівна стала maestra Maria

Спочатку родині було дуже складно. Без знання мови, без знання елементарних речей, наприклад як оплатити паркування, доводилося якось викручуватися. Усе було нове, незрозуміле. Але рук вони не опускали:

«Щоб не падати духом і якось відволікатися, я навчала у готелі дітей біженців малюванню. Ми створювали малюнки для італійських волонтерів. Потім помаленьку я почала вивчати мову самостійно. 

А ще ми купили найнеобхідніші матеріали для виготовлення прикрас та малювання картин. І тоді я почала працювати, створювати та продавати. Італійки, як виявилося, дуже люблять різноманітні прикраси та цінують хендмейд».

Ярмарок на підтримку України в Італії

За словами Марії, італійці дуже поважають людей, які не просто чекають якоїсь допомоги, а працюють. Саме завдяки цьому у неї з‘явились перші замовники.

А влітку родину переселили до моря, де вони зараз і живуть – у невеличкому гарному містечку Помеція неподалік від Риму.

Поряд є все потрібне, а головне, каже Марія, що там неймовірна природа – з одного боку море, з іншого гори. В цьому містечку її діти пішли до школи, а саму Марію запросили на роботу вчителем малювання.

«Спочатку у мене був страх, бо звісно ж, я не досконало володію італійською мовою, та й інший менталітет у дітей. Але після першого проведеного уроку хвилювання зникло. Італійські діти дуже позитивні, такі самі як і в Україні, тільки вільніші, – як на мене, у них немає таких сурових рамок як у нас. Діти можуть перекусити просто під час уроку, або підійти когось обійняти.

Роботи італійських учнів Марії Денисюк

Вчителів називають ім‘ям із приставкою maestro. Ось так і я стала не Марією Олександрівною, а maestra Maria. Дякувати Богу, батьки дали мені інтернаціональне ім‘я».

Італійським учням Марії Денисюк подобається, коли вона показує їм фото Краматорська до війни, перекладає слова з італійської на українську мову, та розповідає, яка гарна наша Україна.

«Не можу звикнути до пасти» – італійські враження Марії Денисюк

Серед особливостей Італії, Марія відзначає те що у цій країні ніхто нікуди не поспішає, а люди не переймаються через дрібниці. Усі дуже багато посміхаються та взагалі здаються доброзичливими.

«Вони поважають спроби вивчати італійську мову та радіють, коли бачать, що наші біженці починають розмовляти італійською. Ніхто не насміхається, якщо ти щось скажеш неправильно, тебе завжди будуть намагатися зрозуміти.

Безумовно Італія – це країна сонця, смачних фруктів, смачної кави та пасти. Але до пасти я не можу звикнути, бо у нас перша страва це суп або борщ, а в Італії це вона».

Діти родини Денисюк на морі в Італії

Італійці саме такі, якими їх показують в кіно, – жваві, веселі та голосні, а ще справді дуже люблять показувати все жестами. Вся Італія, за її словами, це наче енциклопедія з історії стародавньої Римської імперії. І це стосується не тільки самого міста Рим, але і маленьких містечок.

Але крім усіх успіхів і вражень, є у Марії Денисюк одне велике бажання, у якому усі українці по всьому світу єдині, напевно, як ніколи, – якнайшвидшої нашої перемоги та миру на українській землі.

Цю публікацію було створено за фінансової підтримки Європейського Союзу в партнерстві з DW Akademie. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю Краматорськ Пост та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.