"Коли закiнчиться вiйна й довкола запанує тиша...": біль та очікування воєнного часу у творчості краматорців

У традиційній щомісячній публікації творчості краматорців воєнного часу сьогодні усього два автори та три вірші. Але справа не кількості. Тут справді перемагають якість та сила творчого слова, в якому авторки змогли передати очікування, біль та надію, яку відчувають через війну... Які відчуваємо, мабуть, усі ми.

Читайте самі, діліться з друзями, робить репости цього допису. Хай якомога більше людей побачать ці рядки.

Авторські пунктуація та орфографія збережені.

Ірина Галавіна

Ірина так розповідає про себе: «За фахом iженер-електронiк. Все життя пропрацювала на НКМЗ на телефонний станції. А взагалі вся моя родина працівники того заводу. Вірші народились вперше, коли менi вже було майже 50». 

ВIЙНА ВИНОЮ

Кого любити i що чекати,
Коли без сина лишилась мати,
Коли без батька лишились дiти,
Що їм чекати, кого любити?..

Нема опори, нема дитини,
У мами горе...лишилась сина...
I плачуть дiти малi за татом,
Без тата зовсiм спустiла хата...

А в небi зорi яснi засяють,
Немов би зовсiм вiйни немає -
То посмiхнулись душi солдатiв...
Затихли дiти...зiтхнула мати...

- Не плачте, мамо, цiлую руки...
Живiть i бачте мене в онуках...
Цiнуйте кожну життя хвилину,
Та пам'ятайте - за Україну

Загинув син Ваш. - неначе шепiт...
А у куточку онучiй лепiт...
I мати встала...просохли сльози,
Та лише срiблом укритi коси.

Галавiна I.
липень 2023 року

Малюнок художницi з Могилева-Подільського Катерини Жовтої.

Коли закiнчиться вiйна
**
Коли закiнчиться вiйна
Й довкола запанує тиша,
I тiльки спiв пташиний лише
Будитиме мене зрання,

Я прокидатимусь в сльозах
Та плакатиму дуже тихо,
Щоб чутно було, наче диха
На травах ранiшня роса,

Напружуся, мов та струна,
Щоб тишу не перелякати,
Та миру щоб не заважати,
Коли закiнчиться вiйна.

Галавiна I.
Червень 2023 р.

Елеонора Мілявська

«Все життя працювала викладачем, спочатку 20 років у технікумі, потім 17 років у ДДМА, вже 11 років на пенсії. У Краматорську - все моє життя, тут народилися і виросли мої діти та онуки, а тепер 15 місяців я в евакуації, біженка у Німеччині. Хочу додому!».

Фото Robert Spangle. На вокзалі у Краматорську

Я уже захлебнулась слезами почти,
погружаясь в уныния грех.
Ты веселые вести с фронтов мне прочти:
Про победу в боях, наш успех.
Но фанфары молчат, звук оркестров затих,
Смертный бой - не до криков «виват»!
Мне не нужно парадов и песен лихих, 
Только б жив оставался солдат,
Что в крови и поту день за днём «на нуле»
Не сдаётся врагу ради  нас.
Он забыл о себе, помнит лишь о стране
В этот горем наполненный час.