Краматорськ – найбільш американське місто України?

Нещодавно мені потрапила на очі стаття про Краматорськ, написана у 2016-му році для Atlantic Council, із якої дві тези мене здивували та навіть вразили. 

Авторка статті каже, що Краматорськ — найбільш американське місто з тих, які вона бачила в Україні. На її думку, у Краматорську без машини важко. І саме тому у місті так багато автосервісів.

Друга теза теж досить дивна – місто просто «oppressively green», тобто у перекладі з англійської  «гнітюче зелене».

Зелене та індустріальне місто – таким ми знаємо Краматорськ

Ці дві тези, як на мене, чудово показують різницю між тим, що ми називаємо світоглядом та тим, що можна назвати світовідчуттям. Світогляд — це про те, що добре і що погано, категорія етична. А от світовідчуття — це скоріше естетична категорія, тобто що мені подобається, а що ні.

Твердження американки на основі її вражень про Краматорськ 2016-го року чудово ілюструють саме світовідчуття, тобто сприйняття світу на основі власних уподобань та досвіду. І сприйняття це для більшості краматорців, гадаю, буде зовсім помилковим.

Бо у Краматорську без машини цілком можна обійтися — є громадський транспорт, який навіть зараз, під час війни відновив максимально повноцінну роботу. Наявність розвинутого міського громадського транспорту взагалі відрізняє європейські міста від американських. 

А щодо кількості автосервісів — так, їх наче чимало (говоримо про той час), але кількість автівок на душу населення в Україні і США  точно відрізняється у рази. 

Зелені алеї парку Пушкіна. Поки що Пушкіна

І щодо зелені. По-перше, це красиво. І чесно кажучи, хай як щиро ми любимо Краматорськ, наше місто – не музей архітектури, тож зелень мало що може сховати від очей захопленого туриста (трохи іронії, але місто все одно гарне).

А по-друге, зелені насадження для Краматорська — життєва потреба, бо у нас степ з його пиловими бурями, та і місто було і сподіваємося, що буде, індустріальним. Тож ця зелень виконує свою важливу функцію.

Це все про те, яким ми наше місто бачимо та відчуваємо.

Краматорськ – місто, де перемагає українство

А от чи є у Краматорську щось світоглядне?  Щось таке принципове, чого не змінює зелень и кількість СТО? У тій самій статті авторка пише, що у місті вона зустріла чимало людей — не повірите, вона каже про таксиста для прикладу, і я перепрошую за неї у всіх таксистів-патріотів,— які жалкують за часами "днр".

І оце вже про світогляд. Бо українство — це про хату скраю, яка опиняється на краю передньому, коли настає ворожа навала. Українство – це про можливість вибору, хоч гетьмана, хоч президента, а  хоча б і джерела інформації. Українство – це про здоровий індивідуалізм та гуртування суспільства у разі потреби. 

А рускій мір – це про ненависть і злу заздрість до сусіда. Ще рускій мір – це про обман та самообман, коли "Русь святая, православная" попри усі Божі заповіді та правила нормального людського співіснування бажає сусідову дружину і його майно, вбиває, руйнує і грабує. Я вже не кажу, що Московія –  то просто ніяка не Русь.  Рускій мір – це про авось та царя-батюшку, який все вирішить за тебе.

Виходить, світоглядно у Краматорську борються два світи. Перший —світ  вільних людей, які беруть на себе відповідальність. Другий – світ рабів, яких і пожаліти можна, як це у своїх оповіданнях робив той самий «український поет» Антон Чехов. Але пожаліти — не значить виправдати, підтримати або заохотити. Пожаліти – це спробувати навернути на інший шлях, хоча зрештою кожен проходить свій.

День Незалежності 2020

І от саме здорове українство у кращому сенсі у Краматорську, як на мене, перемагає. Сподіваємося, віримо, чекаємо та хто як може наближаємо, перемогу українства над рускім міром у цій війні, якої ми не починали.

Війна ця схожа на вогнище, яке то пригасає, то розпалюється  знову. І так триває не одну сотню років. Наче хтось виплавляє з українців усі чорноти, як із дорогоцінних металів випалюють усі домішки. Це боляче. Але світогляд вільних людей формується і стверджується не без болю. 

Очевидно, Краматорськ був, є і буде принципово українським містом.

Що далі?

А разом зі здоровим українським світоглядом, з його подальшим розвитком і зміцненням у нашому місті, зможе розвиватися і змінюватися наше колективне світовідчуття, – скажімо, у мешканців Краматорської громади. І тоді і будинки  відновлюватимуться, замість пеньків будуть нові дерева, а сміття під ноги більше не кидатимуть та ще багато всього хорошого.

Не хотілося б закінчувати сміттям, але це просто такий наглядний і найпростіший приклад для цих непростих часів.

Перемоги нам, друзі-українці.

У публікації використані фото Катерини Ісаєнко та Максима Ходушка.