Краматорський "Пласт". Як на Донеччині успішно розвивали патріотичну молодіжну організацію

За тиждень до Нового року півтора десятка дітей зайшли до кабінету міського голови Краматорська, чимало з них були в українських вишиванках, інші — переодягнені в різних персонажів: царя Ірода, чорта, янголятка, смерть з косою, волхвів і римського воїна. Діти показали вертеп, заспівали колядку, а потім передали меру Вифлеємський вогонь миру.

Пластуни щороку привозили Вифлеємський вогонь до Краматорська й розповсюджували його серед чиновників, підприємств, громадських організацій, бібліотек, шкіл, церков та всіх охочих.

"Дякую вам за привітання та сподіваюся, що наступного року ви також до нас завітаєте", — сказав міський голова Олександр Гончаренко й подарував пластунам солодощі.

Через два місяці після цієї зустрічі розпочалася велика війна.

Пластуни прийшли з вертепом і Вифлеємським вогнем до міського голови Краматорська

Війна зламала всі плани

"На останніх сходинах [щотижневих зборах пластунів] ми готували дітей до війни, проводили гутірки, розповідали, що робити й чого ні, коли раптом щось почнеться, казали, щоб у кишенях вони тримали записочки з даними про себе, — розповідає заступниця станичного краматорської станиці Пласту Наталія Попова. — Щоб дивилися, куди сховатися, якщо раптом щось станеться дорогою до школи. Приходив і розповідав [колишній пластун і] учасник АТО. Ми готували дітей, що якщо війна буде, то вони мають знати, як поводитися".

У Краматорську до великої війни працював юнацький хлопчачий курінь і два новацькі змішані рої, тривала робота зі створення юнацького дівочого куреня (новаками у Пласті називають дітей віком від 6 до 11 років, а юнаками — підлітків 12-17 років). Загалом пластували понад 30 дітей різного віку.

Через велику війну всі вони евакуювалися з Краматорська, а керівник краматорської пластової станиці Максим Потапчук воює проти росіян у складі однієї з бригад Збройних сил України.

Усі роз'їхалися хто куди. Ті, хто опинились у Вінниці, примкнули до вінницьких пластунів, хто у Львові — до львівських, хто за кордоном, у Німеччині, наприклад, — до тамтешніх.

Краматорські пластуни

Але краматорський юнацький курінь не здається: пластуни раз на тиждень стабільно проводять сходини онлайн.

"На перших сходинах ми поставили завдання, щоб кожен знайшов друзів [на новому місці] й вибрав для себе напрям волонтерства: хтось займається плетінням сіток, хтось комунікацією чи пошуком тепловізорів, хтось працює на кіберфронті. Це різні напрями, й кожен працює як може і як йому дають змогу обставини", — розповідає Денис Папін, який донедавна був курінним 65-го хлопчачого пластового куреня імені Петра Франка у Краматорську.

"Багато пластунів активізувалися й розгорнули повномасштабний волонтерський рух. У нас є пластова присяга: згідно з нею, наш головний обов'язок — бути вірним Богові та Україні. Відповідно, ми мобілізувалися, щоб допомагати військовим, які нас захищають, і допомагати один одному", — додає Дмитро Гуцман.

Сам Дмитро щойно закінчив школу і зараз зайнятий вступом до вишу, але знаходить час і можливість волонтерити: плести сітки та формувати енергетичні харчові набори для Збройних сил України.

Що стосується майбутнього “Пласту” в Краматорську, то воно залежатиме від майбутнього самого міста. Після війни пластову станицю в місті доведеться відбудовувати заново, вважає Денис Папін.

"Насамперед набиратимемо хлопців і займатимемося тим, щоб передати їм наш досвід, наше захоплення Пластом, а далі відроджуватимемо курінь разом. А ті, хто були в нас раніше, пластуватимуть уже по інших місцях, по інших станицях", — каже пластун.

"Тобі 12 років, а ти сам посеред дикої природи"

Пластуни з'явились у Краматорську наприкінці 1990-х років, і відтоді це місто стало центром розвитку цього руху на Донеччині, хоча пластові осередки згодом виникли й у Маріуполі, Авдіївці, Бахмуті, Слов'янську та інших містах регіону.

Краматорський пластовий гурток "Ягуари", 1998 рік

Роман, один з перших краматорських пластунів, зараз працює в патрульній поліції. Він каже, що у “Пласті” йому подобалося, бо там був постійний розвиток, але насамперед через ігри, спілкування та мандрівки, тобто це було не тільки корисне, а й приємне проведення часу.

"Там так усе налагоджено, що постійно треба було чогось досягати. Потрібно було здати проби [набір завдань і екзаменів] — після цього ти отримував відповідне звання й нові нашивки на однострої. Це корисно, бо ти опановуєш певні навички, і приємно, що ти такий крутий, що чогось досягаєш", — каже він.

Роман згадує, що за весь час перебування у Пласті він багато мандрував — об'їздив усю Україну. Але найбільше йому запам'ятався найперший табір, у якому він був, — тоді пластуни два тижні жили в наметах на острові на Сіверському Донці на Харківщині.

"Тобі 12 років, а ти посеред дикої природи, відрізаний від зовнішнього світу. Мало того, що ти на острові, то він ще й далеко від цивілізації. До місця, звідки ми байдарками перепливали на цей острів, автобусом їхати не менш ніж 40 хв ґрунтовими дорогами. У такому віці відчути себе самостійним — це дуже класно", — розповідає колишній пластун.

Краматорські пластуни в таборі "Степовий вітер", 1998 рік

Найбільше з цього табору Роману запам'яталася теренова гра — так у Пласті називають рольову гру на відкритому просторі. Тоді пластунів поділили на травоїдних, хижаків і суперхижаків. Діти поставили завдання знайти й зібрати по всьому острову певні речі, але водночас травоїдні не мали потрапити на очі хижакам, а хижаки — суперхижакам. Роман був травоїдним.

"Мені потрібно було ховатися від усіх. Якоїсь миті я почув, що хтось наближається. Різко стрибнув у високу траву, щоб сховатися. Мені це вдалося — [хижаки] пробігли повз і не помітили. Але ця трава виявилася суцільною кропивою! Я все витримав, але ввечері довелося трохи страждати", — сміється наш співрозмовник.

Роман вважає, що Пласт насамперед дає вихованцям розширення світогляду, адже діти не лише багато мандрують, а й спілкуються з такими самими, як і вони, з інших міст і сіл.

"Я у своєму підлітковому віці реально побачив дуже багато, окрім свого рідного міста. Без Пласту у свої дитячі роки я навряд чи зміг би здобути такий досвід. Зараз розумію, що є достатньо людей, які прожили все життя в просторі, обмеженому одним містом чи регіоном, і, відповідно, з обмеженим спілкуванням, не розуміючи, що світ — дуже широкий і в географічному сенсі, й у ментальному. Тож перше, що дає Пласт, — це потужне розширення світогляду", — розмірковує Роман.

Волонтерство, табори, проєкти

Перші “екзамени” для пластунів — це розпалити вогнище трьома сірниками, вміти в’язати шість вузлів, знати географію України, пісні й культуру.

"А завдання для доросліших — це вже, по суті, проєктний менеджмент", — розповідає Денис Папін.

Денис Папін у пластовому однострої на відкритті Пластового року

Позаторік і торік Денис і ще один пластун Дмитро Гуцман, бувши 14-15-річними підлітками, організували й провели два літні дитячі табори "Степовий обрій". Щоб знайти гроші для цього, вони подавалися й вигравали гранти.

"Яскравих спогадів про пластове життя дуже багато. Було радісно вперше втілити власний проєкт: ми придумали його, написали заявку та доклали багато зусиль, щоб усе запрацювало", — розповідає Дмитро Гуцман.

Він прийшов до Пласту, коли йому було майже дев'ять років. Сам Дмитро зі Слов'янська, тож спочатку пластував у рідному місті, а коли пластова станиця там тимчасово припинила діяльність, перейшов до краматорської організації.

"Мене змалку цікавили подорожі лісами, горами й степами, тому я шукав можливість цим займатися. Якось мати мені розповіла про “Пласт”, коли побачила у фейсбуку оголошення, і я пішов туди, мені сподобалося. Їздив на різні табори, акції, фестивалі", — каже він.

У 2020 році організований підлітками-пластунами табір "Степовий обрій" відбувся біля села Маяки під Слов'янськом, у 2021-му — на території Національного природного парку "Святі гори" біля Святогірська. Зараз це місце запеклих боїв між російськими окупантами та ЗСУ.

Табір "Степовий обрій-2021" під Святогірськом

Перший табір зібрав 25 дітей і тривав п'ять днів, на другому зібралося 75 дітей, табір тривав майже два тижні. На табори запрошували не лише пластунів, а й усіх охочих. Діти жили в наметах, брали участь у майстер-класах з народних ремесел, спортивних та інтелектуальних змаганнях, навчалися волонтерської діяльності, збирали сміття на навколишній території, ходили на екскурсії, купалися й відпочивали.

Табір — лише один з прикладів діяльності краматорських пластунів.

"Ми допомагали військовим, волонтерили, плели сітки, долучалися до різних акцій і самі їх організовували. Був, наприклад, День козацької слави, на який ми запрошували дітей з міста, мали тереновий змаг на знання історії й практичного пластування", — розповідає Денис Папін.

Пластуни збирають сміття в Ювілейному парку

Пластуни на фестивалі повітряних зміїв на честь загиблих льотчиків у селі Пришиб під Слов'янськом

коментарі