“Ми будемо контрнаступати і перемагати”: інтерв’ю з військовослужбовцем з позивним “Єнот”

Військовослужбовець 56-ї окремої мотопіхотної бригади ЗСУ з позивним "Єнот" допомагає краматорськими волонтерами з ініціативи UA Military Robotics у випробовуваннях ударного дрону, який дасть змогу нашій піхоті ефективно нищити ворога.

“Єнот” родом з Костянтинівки, війна для нього почалася у 2014 році — з тих пір він служить у 56-й бригаді, спочатку займався зв'язком у протитанковому дивізіоні, а потім перейшов на безпілотні літальні апарати (БПЛА). З початком великої війни “Єнот” служив на Донецькому напрямку, а зараз воює на Запоріжжі.

Нещодавно військовий завітав до Краматорська і ми поспілкувалися з ним про розробку українського дрону, про те, чим відрізняється війна на Донецькому та Запорізькому напрямках, чому, на його думку, ситуація у Краматорську важче, ніж у Запоріжжі, а також про перспективи подальших військовий дій.

“UA Military Robotics — це військова необхідність”

— Коли для вас почалася війна проти росії?

— В 2014 році, коли захопили мою рідну Костянтинівку. Саме тоді, майже через два місяці, я зрозумів, що країну потрібно захищати.

— Ким ви були до повномасштабної війни?

— Я був командиром відділення безпілотних літальних апаратів "Фурії". Зараз трошки розширив свої можливості (у мене є декілька груп). А так, саме на цьому і спеціалізувався.

Зараз я вже напрацював досвід, сколотив необхідну команду. Мені волонтери з UA Military Robotics допомогли людьми трошки. І ми зробили технологічну карту свого БПЛА, який хочемо запустити в серію.

— Як виникла ініціатива UA Military Robotics?

— UA Military Robotics — це військова необхідність. В нас з ударних дронів, котрі можуть використовувати піхота або близькі до неї підрозділи, це єдиний мавік та Autel, який може нести на собі одну гранату. Якщо озброїти той же Autel восьми гранатами і захистити його від радіоелектронної боротьби, це вже б змінило хід війни, якщо б стільки Autelів та мавіків, скільки зараз їх у військах, і всі вони би змогли знищувати ворога з такою же ефективністю.

Зараз проведемо бойові випробування цього квадрокоптера. Якщо він дійсно докаже свою ефективність, ми розгорнемо виробництво. Гіпотетично збірка буде за межами України, там, де буде легка логістика, і хлопці та дівчата, які будуть збирати, могли почувати себе у безпеці.

“На Донецькому напрямку важче, ніж на Запорізькому”

— Де ви були, коли почалася повномасштабна війна?

— 24 лютого я був вдома разом з жінкою у Костянтинівці. Коли все почалося, я благополучно спав. Мені подзвонив командир, сказав, що в терміновому порядку варто повертатися до місця проходження служби, ну й серед ночі ми зірвалися.

Жінка на той момент теж була військослужбовцем, пілотом "Фурії". Зараз вона у декреті, завагітніла ще до війни, вона не залишається у Костянтинівці, я відвіз її далі, у більш мирні території України.

— А на якому напрямку ви служили?

— З самого початку це був Донецький напрямок (Авдіївка, Мар'їнка, Піски).

— А зараз ви перебуваєте на Запорізькому напрямку.

— Так. Там також війна, також стріляють, також гинуть люди. Для мене там більш м'які умови, для піхоти — більш тяжкі. Для мене більш м’які, бо там більше укриттів, там більше, де є сховатися, там більше місць, де є працювати.

На Донецькому напрямку фактично все простріляне, все спостерігається ворогом. Всі місця, де є скупчення нашої техніки, зброї, особового складу, все це ворогу відомо. Тому для нас там важче працювати.

— Авдіївку обстрілюють протягом 8 років і вона тримається.

— Дивіться, в Авдіївці багато промзони, там легко знайти укриття. Їх за 8 років зруйнували майже всі, але щось збереглось. Піски - невеличке селище, [російські окупанти] зрівняли його до такого рівня, що навіть підвалів не залишилось. Мар’їнка — також невеличке містечко, там є укриття. В Авдіївці, Мар’їнці є, де сховатися. У Пісках одноповерхові котеджики — їх всі зруйнували. Просто немає, де там де закріплятися. Тому наші воїни були вимушені десь відкатитися на деякий час. Але зараз це є сірою зоною.

— А на Запорізькому напрямку? Зокрема, Гуляйполе.

— Саме Гуляйполе зараз представляє із себе руїни. Центр та його околиці обстріляні росіянами. Люди звідти виїхали. Це, по суті, мертве місто.

— Як ви працюєте з "Фурією"?

— Ми рухаємося на позиції. У нас є позиції поблизу Гуляйполя. Там саме пілот дає команду операторам запускати цю "Фурію" і вона проводить обліт. Якщо знаходить техніку супротивника, коригує вогонь по його артилерії. Ми кажемо артилерії, куди бити, наскільки вони “промазали” перший раз і коригуємо попадання.

“Ми будемо контрнаступати на всіх напрямках”

— Можете порівняти ситуацію у Запоріжжі та в Краматорську?

— Я би сказав, що в Краматорську ситуація важча. Тут набагато ближче до фронту, тут набагато більше і поранених, і виснажених війною людей, переселенців, котрим зруйнували доміки, яким вкотре зруйнували життя. Це найближчий для них обласний центр (тимчасовий). І тут люди потребують набагато більше допомоги, ніж в Запоріжжі.

В Запоріжжі також є багато переселенців, але там не така важка ситуація. [Велика частина області] окупована, переселенців багато, але це з 24 лютого така ситуація, а тут це з 14-го року, тому я і кажу, що тут важче. І частина Донецької області зараз окупована ворогом набагато більше, ніж на Запоріжжі.

— А як ви передбачаєте хід військових дій на Донеччині та на Запоріжжі?

— Я вважаю, що ми будемо контрнаступати на всіх напрямках. Ми будемо перемагати та контрнаступати.

— Як ви можете описати перспективи Костянтинівки після нашої перемоги?

— Костянтинівка — це файне місто. Там багато промислових підприємств. І якщо будуть дотації на відновлення Донецького краю, я сподіваюсь, що це місто розквітне.

Цю публікацію було створено за фінансової підтримки Європейського Союзу в партнерстві з DW Akademie. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю Краматорськ Пост та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

коментарі