Цікаво :: Люди К. :: 11 серпня 2022 18:11 , Олексій Ладика
nastya-tishenko

"Ми тікали з табору для біженців у Німеччині"

Мешканка Краматорська евакуювалася в Європу, але вирішила повернутися в Україну. Ось її історія

Настя Тищенко, як і більшість краматорців, після повномасштабного вторгнення росії вирішила евакуюватися з Краматорська. Зрештою вона та дві її подруги опинилися у Німеччині і потрапили до табору для біженців, огородженому колючим дротом. Цей табір так налякав дівчат, що вони з нього просто втекли, за кілька місяців перебування у Німеччині вирішили повернутися до України. 

Своїм досвідом евакуації за кордон Настя поділилася з Kramatorsk Post:

евакуація

Жінки, які евакуювалися з Краматорська в країни Європи, розповідають, як облаштувались на новому місці і що потрібно врахувати, якщо ви також збираєтесь їхати

"Ми виїхали наприкінці березня до Польщі. Я була з двома подругами зі Слов'янська: в однієї було двоє маленьких дітей, в іншої - одна дитина. Ми були усі разом всю дорогу. 

У польському Перемишлі був табір для біженців у спортзалі - там було багато ліжок, багато людей, але все чисто, цивільно, були лікарі. Ми пробули там дві ночі і три дні. 

До нас підійшов чоловік і сказав: "У нас на завтра буде автобус до Німеччини, на Франкфурт. Можете з нами поїхати, це безкоштовно, місця є, записуйтесь".

Він пообіцяв, що коли ми приїдемо, там буде квартира з холодильником, з усіма зручностями. Ми погодились.

Відправку автобуса переносили двічі. Ми мали їхати о третій ночі, але автобус перенесли на добу. Потім ми мали їхати о третій ночі наступного дня, але відправку перенесли на дві години раніше. 

Це був повний автобус українців: одна група їхала зі Львова, людей десять, але більшість сіли з нами у Польщі. З нами були дві жінки, які нас супроводжували - вони львів'янки, у однієї з них у Німеччині є свій музей української культури.

Спочатку все було добре, але під час однієї з зупинок нам кажуть: "Українці, а ви знаєте, що ми не їдемо на Франкфурт?". Я: "В смислі не їдемо?". Ми підходимо до водія, питаємо, до якого міста ми їдемо? Нам відповідають: "Роти позакривали, сіли на місця, яка вам різниця?". Ми кажемо: "Стоп. Ви везете нас незрозуміло куди, ми з дітьми". 

Ще дорогою весь автобус підхопив ротавірусну інфекцію, дітям погано - їх годували лише солодким, хоча обіцяли гаряче харчування. У салоні були і немовлята, і дошкільнята, і школярі. 

Група, яка їхала зі Львова, почала нам казати: "Якщо вам щось не подобається, їдьте назад до України, сидіть під бомбами, нам тут і так допомагають". 

У підсумку весь автобус забастував, автобус зупинили. Врешті вдалося з'ясувати, що ми їдемо в якесь містечко на кордоні між Польщею та Німеччиною. 

Їхали ми близько 18 годин. І коли ми приїхали до місця призначення, то побачили будівлі, огороджені колючим дротом - виявилось, що це колишня казарма. Нас зустрічають не німці, нас зустрічають сирійці у синій уніформі. У цьому таборі взагалі німців не було - лише сирійці і роми.

test Табір для біженців, в якому опинилися Настя та її подруги. Фото Насті Тищенко

Ми всі вийшли, одразу всі наділи маски, одразу нам кажуть, що тут коронавірус і нам будуть робить щеплення, показують на дво-, триповерхові корпуси (там багато корпусів): "Тут ваші діти будуть навчатися. Тут ви будете працювати. Тут у вас буде їдальня. Тут ви будете спати. Тут адміністрація. Вхід і вихід з території табору лише за розкладом і якщо вам дозволять. Кишенькові гроші будуть видавати на пункті пропуску. Три роки ви не зможете залишати місце перебування". 

Нас повели у конторку, сказали: "Ми забираємо усі документи, ми вас будемо оформляти, бо вас багато, за пару днів їх віддамо". Ми забастували, тому що раніше нам казали, що за кордоном нікому не можна віддавати свої документи. Більшість українців посумнівалися, але все одно віддали. 

Ми почали телефонувати до консульства України у Німеччині, спитали, чи потрібно віддавати документи, нам відповіли, що нічого не знають і нічим не можуть допомогти. Ми стояли, думали, що робити, а потім вирішили: "Давайте тікати звідси". Разом з нами пішла ще одна літня жінка, вона також була не згодна з тим, де ми опинилися.

test Табір був огороджений колючим дротом. Фото Насті Тищенко

Ми почали йти - головний вхід був відкритий, тому що звідти виїжджав автобус.  За нами побігли охоронці. Ми вибігли за територію табору,  вони зупинилися за рогом, коли зрозуміли, що нас не наздоженуть. Потім натрапили на будинок німця, жестами пояснили ситуацію, дізналися, як поїхати до вокзалу, він нам пояснив, ми знайшли автобусну зупинку і поїхали до сестри подруги. В її родичів був будинок, нас туди поселили і ми там жили півтора місяця. Потім нас розселили. 

Сестра подруги працює у соцслужбах, тому ми швидко оформили тимчасовий захист, буквально за тиждень. 

Так, в Україні бомблять, але щойно ми перетнули український кордон, стало якось спокійніше.

Але врешті ми вирішили повертатися до України. Німеччина не підходить для людей, які звикли до зручностей в Україні: там інша банківська система, медична система. Була ситуація, коли у мене була проблема з соцдопомогою, я написала на електронну пошту, а вони мені надіслали відповідь лише за два тижні звичайною поштою. Ситуація була у комфорті. Плюс немає місця для розвитку - громадських організацій, фестивалей. Молодь у них займається лише спортом, а у дорослих життя - "будинок-робота і все для дітей". 

Мої подруги повернулися на два тижні раніше, вони зупинилися у Львові. Я поїхала до Дніпра, тому що там відкрився наш арт-коворкінг і я там буду працювати.

Так, в Україні бомблять, але щойно ми перетнули український кордон, стало якось спокійніше. Німеччина залишилась як страшний сон: наче і комфортні умови, і привітні люди, але просто не своє". 

 * * *

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоби важливі статті самі вас знаходили і ви нічого не пропустили. Також на нас можна підписатись у Viber

Ви можете слідкувати за оновленнями нашого сайту на сторінці у Facebook та у Instagram

Англомовні повідомлення ми публікуємо в своєму Twitter, а щоб дивитись найцікавіше у відеоформаті, підпишіться на наш ТікТок

Інші статті на цю тему

ukrayinci-v-irlandiyi

На концерті співали "Ой, у лузі червона калина" і це було душевно!

evakuaciya-kramatorsk-2

Уряд посилив відповідальність за дітей під час евакуації

fariz-mamedov

Чому краматорці замість евакуації обирають залишатися у своєму рідному місті

коментарі