«Ми вагнерівців в полон брали пачками»: військовий 81-ої «краматорської» бригади розповів про свої воєнні будні

Кожному відомо, що українські десантники завжди відзначаються на лінії зіткнення відвагою та сміливістю. Про те, як захисники окремої аеромобільної бригади тримають позиції на одній із «гарячих» східних ділянок фронту і продовжують «кошмарити» ворога розповів головний сержант роти з позивним «Кастро» спеціально для АрміяInform. 

— Мені відомо, що саме Ваш підрозділ брав в полон дуже багато вагнерівців. Розкажіть, як це відбувалося та чи усвідомлювали полонені те зло яке вони роблять?

— Це як раз відбувалося під час мого крайнього бойового виходу на позиції. Тоді у нас з побратимами була сформована крута команда, ми постійно штурмували позиції ворога і забирали назад свою суверенну територію. За рахунок того, що з нами були досвідчені штурмовики, то нам вдавалося за добу забирати по одному кілометру нашої землі. Ворог не перекидав туди свою регулярну армію чи так звані війська «лнр, днр», там з самого початку були вагнерівці.

Коли вони відчули на собі усю нашу «вдячність за звільнення наших населених пунктів», то почали самі здаватися в полон пачками. Моя задача, як головного сержанта роти, полягала у тому, щоб доставити їх живими на наші позиції.

Протягом певного періоду часу нам здавалося в полон більше 15 людей, хоча слово «людина», для них не підходить. Коли вони вже зв’язані, то починають плакати і все розповідають нам. В основному, у них терміни 15-18 років, хтось відсидів вже більше десяти років, одним словом біосміття. 

Багато з них починає плакатися, що вони не хотіли нікуди йти, буцімто їх змусили. Але поспілкувавшись довше розумієш — це справжнісінькі вбивці, які хотіли через півроку отримати білет на волю у своїй недодержаві. Ще такий цікавий момент ми помітили з моїми побратимами, що у військових квитках у них тільки прізвище та фото. Ніяких печаток чи підписів — просто папірці без жодної юридичної достовірності. Для нас, як і для їхньої держави вони просто біосміття, якого вирішили позбутися і почистити свої колонії.

— Ви пам’ятаєте свій перший бойовий вихід? Яку тактику вагнерівці застосовували тоді і чи змінилася вона зараз?

— Так, тоді я був ще головним сержантом взводу. Ми тримали наші позиції дві доби. русня пішла в дуже активний штурм і прямі зіткнення з ними у нас були постійно. Тоді і стався у моєму житті та бойовому досвіді найдовший бій який тривав 12 годин поспіль…

Щодо тактики москалів, то вони вже зрозуміли, що своєю піхотою не можуть зробити багато, тому працюють артою. Це відбувається наступним чином: дві-три години артилерія перекопує позиції, після заходить піхота противника, ми їх відбиваємо, а потім знову починає копати арта. 

— Який бойовий епізод запам’ятався Вам найбільше? Можливо було декілька таких сутичок, які закарбувалися у Вашій пам’яті та душі назавжди? 

— На війні кожна сутичка з противником запам’ятовується та залишає дуже сильні відчуття, але було декілька моментів, які вразили найбільше. Це було в грудні, тоді я навіть не можу пригадати і дня, щоб по нам не працювала їхня авіація. Я і мій командир роти тоді перебували на позиціях і дивилися, що можна покращити та де закріпитися.

Коли поверталися, то нас, напевно, побачили з дрона і по нам двох почала працювати москальська вертушка. Ми одразу почули як вона летіла до нас, та встигли сховатися. Їхній гвинтокрил відпрацював по нам двох повний бойовий пакет. Все навколо палало, але коли вже він полетів, то ми просто повернулися до своїх побратимів.

— Як проходить Ваш день на фронті? Можливо є якісь ритуали, які мотивують та дають сили?

— Вже звичайний для нас день на фронті, починається з кави, якщо є певні завдання, то побратими висуваються на них, а решта готується до штурму. Також, ми не тільки відбиваємо позиції, але і тримаємо їх. Займаємось авіарозвідкою. Ввечері я обов’язково заварюю собі каву чи чай та курю сигару. В мене навіть позивний такий більш мексиканський. 

А мотивує мене насправді доволі багато речей. Першочергово це те, що я повинен «віддячити рускаму міру» за те, що обікрали та спалили мій будинок у Ірпені, де я жив з дружиною та донечкою. 

Головний сержант «Кастро» (Фото – АрміяInform)

— Які у Вас з побратимами є трофеї? Можливо навіть ворожа техніка потрапляла Вам у руки?

— Із трофеїв маю Ак-12 — це найновіший москальський автомат. Бронежилети, шоломи, стик-ножі навіть не рахуємо, бо у нас їх незліченна кількість. Також є багато тепловізійних та оптичних прицілів. Але, намагаємось більше збирати зброю.

Маємо велику колекцію шевронів, їх дуже цінують наші волонтери. Ми їх міняємо у них, а вони підганяють нам необхідні речі. Техніки на нашому напрямку зараз не так багато, БМД-шки чи танки не можемо брати, бо коли їхній танчик тільки виїжджає, то ми його одразу палимо.

— У Вас були поранення? Можливо маєте відзнаки та нагороди?

— У мене було дві контузії, але тоді я не покидав позиції, адже до нас прибувало дуже багато молодих хлопців, і я розумів, що повинен допомагати їм, адже вони не знали позиції як я. Тоді і отримав відзнаку від Командувача Десантно-штурмових військ.

Також, у навчальному центрі я був кращим на курсі, тому і отримав нашу внутрішню нагороду «Головний сержант». Але для мене найбільш вагомою нагородою стане момент, коли по рації я почую, що ми Перемогли ворога і зможу повернутися додому