«Минуле життя у Краматорську вже стирається з пам'яті»

Хтось знає її як викладачку англійської та китайської мов. Інші пам’ятають її за виступами на Вечорах поезії та різних мистецьких заходах у Краматорську або по походах, у які вона водила людей околицями міста.

Але ким би ви її не знали, Яна Ладика - цікава особистість, про яку варто розповісти, а надто зараз, - коли вона вже понад півтора року живе у Франції та має не тільки що згадати, але й неоціненний досвід адаптації української жінки у великій європейській країні.

Життя у Краматорську: вірші, походи, громадська активність

У Краматорську Яна вела свою школу PandUA за напрямами китаїстики та англійської мови, а також найактуальніших на той момент явищ як критичне мислення, журналістика, програмування для дітей. Вона бралася й за інші мови, – взагалі за все, що траплялося їй цікавого та чим можна було ділитися. Навчальні програми Європи, США та Канади Яна вибирала сама, а тоді вже адаптувала західні методики під Краматорськ.

PandUA та її учні у Краматорську

Але про те життя молода жінка тепер згадує так:

"Я писала й пишу вірші, багато й про кохання у різних його контекстах. Але все інше тепер – це таке минуле життя, що я вже й не пам'ятаю, чим я займалася. Наприклад, походи, політика, громадянська активність. Нині це все вже стирається з пам'яті".

Війна: досвід стресу та вимушена евакуація

Яна каже, що війну зустріла ще у 2014 році, коли на деякий час їй довелося залишатися у Краматорську самій. Це дало їй дорогоцінний досвід переживання стресу, завдяки якому вона почала вивчати психологію:

"Для мене війна почалася саме тоді та призвела до тривожних розладів та панічних атак. Тому до початку Великої Війни я вже володіла достатньо інформацією, щоб допомагати людям у техніці дихання при стресах і організовувати групи взаємодопомоги, що я власне й зробила.

Травмована людина краще почувається при важких ситуаціях, це відповідає її внутрішньому стану, вона краще розкривається в діяльності".

Евакуюватися за кордон Яна не планувала, але чоловік її вмовив і Яна погодилася – заради їхньої доньки.

На фото Яна с донькою щойно перетнули німецький кордон під час евакуації

Яна погано уявляла, як житиме у чужій країні, що там робитиме, а надто коли жити доведеться в чужій родині - у комуні віруючих. Оскільки це було не її рішення, це накладало на жінку додаткові розлади. Вона каже про себе так:

"Я глибокий індивідуаліст, а тому мені дуже важливий свій особистий простір, нехай навіть метр на метр, але свій, зі своїм душем і туалетом, зі своєю тишею, щоб писати, викладати, складати що хочу і коли хочу. Життя ж із людьми означає постійну адаптацію. А надто, якщо це люди, що не здатні ні про що домовлятися та ще й зі своїми стресами".

Евакуація: як це було та перші місяці у Франції

Евакуація була дуже важкою. Все відбувалося у той час, коли у березні 2022 року росіяни активно обстрілювали Київ. Спочатку – заповнений вщерть евакуаційний поїзд з Краматорська до Львова. Яна згадує, що поїзд їхав, міняючи маршрут і підбираючи людей з різних точок.

"Цілу добу я провела сидячи. У поїзді накурено. Але я заспокоювала людей навколо себе та заспокоювалася сама. Найбільші страхи – це невідомість попереду і страх відсутності грошей. У Львові я чекала на автобус до Польщі, організованої Церквою. Ніч спали на столах в ігровому центрі, бо більше не було ніде нічого".

Далі Яна дізналася, що з Польщі за адресою до села у Франції їй доведеться діставатися самій. Каже, що для неї це був шок. Дитина, валізи, невідомість.

"Але мені пощастило, що в останній момент на ту ж адресу поїхала знайома жінка з дитиною, і ми пройшли цей шлях разом. Спасибі всім, хто дивився мій фейсбук тоді і дав контакти для ночівлі у Берліні та Парижі, бо ми не знали нічого – ні де ночувати, ні як взагалі діставатися, але ми дісталися місця".

В американській комуні у Франції

Перші півроку Яна жила в сім'ї американців, тож безпосередньо до Франції вона почала адаптуватися пізніше:

"Але мені так було краще, бо я англійську знаю, а французьку ні. І перші півроку я жила в комуні українок за американської церковної школи. Нас чудово прийняли, організували, допомогли з усіма документами".

Адаптація: повернення до життя та творче натхнення

З вересня 23 року Яна почала жити сама з дочкою в сусідньому невеликому місті за місцем навчання дитини. Там мешкає усього 1000 жителів, але є два банки, невеликий супермаркет, спеціалізований м'ясний та хлібний магазини, бібліотека, та лікар.

«Мені люб'язно запропонували жити у маленькій квартирі за комуналку. Мер селища, де я перед тим жила, допоміг знайти це житло. Я дуже йому за це вдячна. Соціальні виплати були спочатку 500 євро, а коли я стала жити сама, вони вже знизилися до 300 євро.

Платити потрібно було мінімум 100 євро. Я дуже стресувала, не знаючи, як я платитиму після передоплати за два місяці, тому що з соціальної карти тут не можна знімати гроші готівкою.

Тож я стала підробляти уроками, зареєструвалася як підприємець, але оскільки інтернет тут витягує роботу лише віч-на-віч з одним учнем, то заробити я могла лише мінімум».

Французьку мову Яна пішла вчити у волонтерів. Вона також пройшла педагогічну практику в ліцеї як викладач англійської мови. Це їй до душі, але щоб викладати потрібно все ж таки знати французьку.

«Тому я бралася за все, що могла. Пройшла практику в місцевому соціальному центрі, що обслуговує людей похилого віку вдома, попрацювала в будинку для людей похилого віку місяць, поки давали роботу, потім знайшла сама посаду робітника на меблевій фабриці заводі у містечку, де я живу. І цьому я дуже рада.

Тут величезна проблема з авто, – я не вожу, навчаюся в місцевій автошколі.

Репетиція та виступ Яни зі своїими віршами у Франції

 «На сьогодні онлайн система Франції не дає зареєструватися на іспит з документів про тимчасовий захист. Тому я щаслива мати роботу за місцем і отримувати зарплату. Вечорами я викладаю та пишу вірші. Тут я написала два альбоми із картинами».

Позитив: що хорошого та що далі

З позитивних моментів у Франції Яна відзначає дуже чисте повітря та воду у порівнянні з Краматорськом, принаймні там, де вона живе. Також у Франції освіта для дітей безкоштовна та доступна.
ЇЇ донька вже чудово адаптована щодо мов, оскільки свою школу в Краматорську Яна створювала зокрема й під неї.

«Складно з підлітковим періодом у доньки. Але мені сильно допомагає французька сім'я, яка її забирає періодично у гості до своєї дочки, вони подружки. Для покращення її французької мови це дуже добре. Дочка пішла вчитися на перекладача до старшої школи, – тут це ліцей на три роки».

Тепер Яна сама зараз вирішує питання щодо того, що буде після закінчення робочого договору, оскільки він у неї тимчасовий. Вона також оформлює собі скутер – поки що в оренду, бо без свого транспорту там непросто.

Вже є потреба утеплюватися на зиму, вести документи по житлу, тож Яна продовжує організовувати свій побут.

Їжа з фубданку

 «Хочеться вийти на рівень, коли я можу вільно пересуватися на скутері хоча б у радіусі 10 км, мати мінімальні накопичення на карті на покриття поточних витрат на мобільний, страховку на скутер тощо. І звичайно вивчити французьку та піти викладати».

Наостанок Яна каже, що поки що залишається у Франції заради дитини. Тож наразі планів повернутися в Україну не має, але зовсім цього вона не виключає у майбутньому.