НКМЗ готовий працювати на оборону країни

19-го липня Верховна Рада ухвалила постанову, якою пропонується передати майно НКМЗ у власність держави. Як пояснив її автор Володимир Ар’єв: устаткування НКМЗ можна використовувати в оборонній промисловості і в умовах війни важливо не допустити захоплення обладнання ворогом.

«Свої.Сity» взяли відеоінтерв’ю у віцепрезидента НКМЗ Дмитра Скударя, скорочену текстову версію якого ми сьогодні пропонуємо вашій увазі.

Що сьогодні відбувається на заводі? Чи ходять на роботу люди?

27-го лютого ми прийняли рішення про те, що ми консервуємо підприємство. Люди зараз виходять на роботу, щоб підтримувати комунікації та наглядати за станом підприємства. 

На заводі працювали 8 тисяч людей. Чи переведені вони у простій і чи платите ви їм зарплату?

Перші дві місяці ми платили. Зараз перейшли на дві третини від окладу. Нікого не звільняли. 7800 співробітників було на 1-е січня, зараз 7600 – хтось пішов на пенсію, хтось знайшов нову роботу. Ніяких скорочень не було і наразі взагалі не планується. Ті люди, хто виходять на завод як чергові, отримують подвійний оклад.

Наскільки завод постраждав від обстрілів? Чи були в нього влучання?

Влучання були, але я не хотів би афішувати, куди і як це було. Повернемося і все відбудуємо.

Що зараз відбувається з процесом націоналізації? Чи зв’язалася з вами влада, щоб знайти точки дотику?

Давайте юридично точно  це визначати і хронологічно розберемося, що відбувалося. 19-го липня була прийнята рекомендаційна постанова Верховної Ради, що деяке обладнання потрібно вилучати, щоб воно не потрапило до рук ворога і так далі. Цю постанову наразі ніхто не виконує. Мабуть, ніхто не вважає за потрібне.

Ініціатор постанови, який ховається за депутатом Ар’євим, відомий у Краматорську діяч, народний депутат Максим Єфімов, вже пішов напряму і вніс законопроєкт, який стосується не тільки НКМЗ, а будь-якого підприємства в Україні. Цей законопроєкт був прийнятий 15-го серпня у другому читанні. Новин щодо підпису законопроєкту президентом я не чув, але якщо протягом десяти днів президент цього не робить, він автоматично набуває чинності. Але я можу помилятися.

Один з наших співробітників зареєстрував петицію з проханням ветувати цей законопроєкт, а на нашому сайті і офіційній сторінці у фейсбук також було розміщено звернення до президента. Військові кажуть, що ніякого великого українського міста захоплено не буде, в тому числі навіть Бахмута, тобто я не розумію, хто бреше – чи Верховна Рада, коли за це голосує –  і навіщо тоді це робити.

Можливо хочуть перестрахуватися у цій ситуації. Ми сподіваємося, що жодного великого міста не захоплять, але Сєверодонецьк та Лисичанськ захопили.

У постанові і у Законі йдеться про релокацію для потреб військових. Що таке релокація обладнання? Я трохи розумію у машинобудуванні, – невеликі верстати, на яких не вимагається велика точність, їх можливо можна зняти і перевезти, встановити і щось на них намагатися робити. Але якщо спитати виробників високоточного обладнання, яке встановлено на заводі, зі Швеції чи Німеччині, яка буде їх відповідь? А відповідь буде такою: Шановні, для того, щоб щось релокувати, мають бути наші люди на місці, тобто ті, хто запускали, мають і демонтувати. По-друге, обладнання має бути відвезене для капітального ремонту  на наше виробництво (за кордон).

Ініціатор цього законопроєкту на своєму заводі СКМЗ, який він успішно забанкротив та порізав, виробляв міномет «Молот». І що трапилося –  на полігоні загинули люди. Нам що – потрібно, щоб у нас військові гинули?

Якщо у людини вже є такий бекграунд, я не розумію, чому йому влада довіряє?

Що ви тут вбачаєте? – Максим Єфімов хоче усунути вас з ринку чи заволодіти потужностями вашого підприємства? Який йому сенс від цього?

Я буду давати зараз свою оцінку. Людина нам не конкурент і ніколи не був конкурентом у машинобудуванні. Можливо, якась заздрість не дає йому спокою.

Дайте мені кейс, що у нього працює? СКМЗ у нього збанкрутував, а він з міською радою прийняв рішення викупити інженерний корпус за гроші міського бюджету. Гроші отримали бенефіціари цього підприємства, а в інженерних корпусах мав бути медичний університет. Я не розумію, навіщо медикам сидіти на розваленому заводі?

По-друге, що в нього зараз є? Гелікоптерна площадка Януковича та «Донбасенерго».Чиї вони були до 2014-го року? Потім ще якісь будівельні компанії, на підставних осіб записані. І це все бюджетні кошти.

Мабуть, я наївна людина. Я думав, що якщо ти не працюєш з державним бюджетом, а у нас (НКМЗ) немає державних замовлень, не береш позики – ми позики взагалі не беремо, платиш «білу» заробітну платню, сплачуєш податки, не працюєш через офшори, то якого дідька мене мають чіпати? Чого чіпати колектив у вісім тисяч людей? Вони собі працювали, від держави нічого не просили. Так ми ще й експортер, у нас під 80 % (продукції) на експорт – а це надходження валютної виручки до країни.

Я не розумію – де державна позиція? Навіщо розвалювати таке підприємство?

А вам не здається, що це і є державна позиція, коли держава каже, що ви можете виробляти обладнання для артилерії, я так розумію, завод може виробляти артилерійські дула. До вас по суті чіпляються, коли є реальна загроза, що Краматорськ буде окуповано.

По-перше, ми усі сподіваємося, що ми вийдемо на державний кордон 91-го року. Хоча задача-мінімум –  вийти на 23-е лютого.

Якщо ми говоримо про артилерійські стволи, треба розуміти, що для чого потрібна піч. У нас стоїть піч, яка плавить 50 т металу, але там система управління, комунікації. Далі це іде в кузню під прес – там також комунікації.  Тобто релокувати ці агрегати… про це навіть питання не йде, наскільки я знаю. Це неможливо зробити.

А ви говорили про це зі своїм технічним персоналом? Зараз є програма релокації підприємств, в тому числі допомагають вивезти працівників заводу. Це те, про що ви говорили, що разом з устаткуванням потрібно вивезти і людей, щоб вони працювали і налаштовували обладнання.

Моя особиста позиція, яку я зараз маю, що це релокування, зокрема персоналу, окремо конструкторів з технологами і у місце, яке подалі від лінії фронту, це все обговорювалося до усіх цих подій – до цієї постанови, закону. Правлінням заводу було прийнято рішення, що в тій бізнес-моделі, у якій ми знаходимося, така історія неможлива.

Що це за бізнес-модель про яку ви говорите? Це орієнтація на росію?

Я маю на увазі замкнуте виробництво, це цикл. До ринка збуту це відношення не має ніякого. Працювати на росію… Не на росію, а з партнерами з російської федерації. Це колись у багатьох було.  Зараз я не уявляю, як це можливо взагалі. Це позиція нормальної людини, – після Маріуполя, Харкова, Бучі я не уявляю, як можна працювати з людьми з ерефії.

На ринок російської федерації ставимо хрест.

Я читав, що 55 % експорту ваше підприємство відправляє у країни СНД. Якщо говорити про ринок збуту на території росії, то який це відсоток?

Десь відсотків 35. Це життя, так буває.

Якщо ви ставите хрест на російському ринку, наскільки підприємство буде здатно підтримувати та обслуговувати себе?

Буде здатно. Чого ні? Ми потроху, планово, виходили на нові ринки. У нас був один контракт, де загальна сума проєкту, я скажу просто ціну, перша черга – 135 мільйонів Євро. Це з німцями, але я наразі не можу сказати з ким. І це було буквально перед війною.

Тому будемо себе знаходити.

Я хочу повернутися до питання націоналізації. Чи зверталися до вас українська влада, народні депутати чи, можливо, якийсь профільний комітет чи обласна військово-цивільна адміністрація чи будь-який орган, чи Міністерство оборони щодо відчуження якогось окремого майна вашого заводу?

Офіційно ні. Листа з переліком обладнання ми не бачили. Були розмови, які я вважав на той час конструктивними, але розмови ні до чого не призводять. Ми перейшли в офіційну площину – надали лист у Укроборонпром. Для того, щоб співпрацювати, державі як замовнику потрібно сказати, що вони хочуть, які вироби вони хочуть отримати. Ми маємо зрозуміти конструктив, технології, а вже після цього наші технологи, люди, які працюють на цьому заводі, скажуть, що якщо ви боїтеся, що якесь обладнання може потрапити до рук ворога, то яке саме потрібно. Тоді ми скажемо: оце ми можемо перенести, а оце ні – нам виробники кажуть, що ви нічого з ним не зробите.

Є емоції. Є офіційні документи. Наразі офіційні документи, які я бачив, це тільки постанова і закон. Прізвища називати не буду, бо неформальне спілкування – це неформальне спілкування. Але наразі воно ні до чого не призвело. Мабуть, непотрібно, щоб ми брали участь. В мене виникає питання: А чому?

Знову ж таки Forbes Україна, посилаючись на якесь керівництво у партії «Слуга народу», каже, що не розголошують і не повідомляють керівництво НКМЗ, бо воно начебто маю зв’язки з росією. І таким чином, щоб інформація не витекла до ворога, що саме будуть виробляти і у яких обсягах.

Це дуже цікава позиція. У мене з цього приводу два питання. Ініціатор законопроєкту –  міноритарний власник, тобто керуючий партнер, підприємства, яке було у власності «Росатому». Чому у Верховної Ради не виникає питання: людина заангажована чи незаангажована? Звідки в нього «вертольотная площадка Януковича и Донбасенерго Саши Стоматолога»? Може, він і тут керуючий партнер?

Якщо до керівництва заводу є питання щодо лояльності до України, співпраці у військово-промисловій сфері, – будь ласка, я прийду. Є, по-перше, правоохоронні органи,  – СБУ і так далі. Пред’явіть, що ми десь співпрацюємо.

Якщо до мене є питання, будь ласка, я сяду з однієї боку, а з іншої Максим Єфімов, на поліграфі і хай мене запитають, чи є в мене зв’язки з росією, чи вкрав я хоч гривню з державного бюджету, чи сплачую я усі податки.  У мене все буде «ні», а у нього скоріш за все, я так думаю, все буде «так».

Почалася війна. Українське суспільство допомагає хто як може Армії. А ми допомагаємо ще з якого року. Спитайте прикордонників, спитайте СБУ, поліцію, прокуратуру, спитайте військових, командуючого ООС, чи допомагає НКМЗ протягом усіх цих років державі.

Ви знову заговорили про Максима Єфімова і кажете, що він хоче зруйнувати підприємства, заводи. Він є власником «Енергмашспецсталь», яке теж займається виробництвом для машино- та суднобудування, тобто потенційно Максим Єфімов ставить під удар і своє підприємство, бо якесь обладнання з «Енергмашспецсталь» можуть забрати.

Наскільки я знаю, контрольний пакет «Енергмашспецсталь» належав «Росатому», а тепер перейшов у АРМУ (Агентство з розшуку та менеджменту активів). Тобто це вже націоналізовано і він не є власником. Він нічого свого під удар не поставив. Держава – мажоритарний власник цього підприємства. При чому тут він?

Тобто ви вважаєте, що він нічого не втрачає?

Так. Я вважаю, що він нічого не втрачає.

Ви казали про неофіційні перемовини і не стали називати прізвища. Але на сайті НКМЗ ви згадуєте Павла Кириленка і заступника «Укроборонпрома» і говорите, що були неофіційні звернення від них до Георгія Скударя і вони просили передати якесь обладнання. Про яке обладнання йшла мова?

Я не їх мав на увазі, коли казав, що не хочу називати прізвища. Без голови військово-цивільної адміністрації нічого б не сталося, тож це на поверхні, що ми з ним спілкувалися.

Я наголошую на тому, що офіційного переліку обладнання нам не давали. Був якийсь перелік із верстатами, яких вже нема на заводі, які ми списали та не металобрухт порізали. Воно неактуальне. 

Що я бачив? Таблиця. Без підпису, без нічого. Звідки вона? Кому воно потрібно? Аркуш паперу, а на ньому щось написано. Тому я за документ це не сприймаю.

Я сприймаю законопроєкт, у якому написано, що це може бути цілісний майновий комплекс, тобто взагалі усе. Що хочуть зробити, я не знаю.

Якщо держава буде за цим законопроєктом працювати, я не знаю, що будуть виносити на РНБО.

Ви розповідали в одному з інтерв’ю, що за останні 20 років НКМЗ не виконало жодного воєнного замовлення. Можете пояснити, чому: не було замовлень від держави чи специфіка інша?

Замовлень не було. Останнє, що з військового ми робили, це радіо-локаційна станція. Я її дуже добре пам’ятаю. Це був 2003-й рік. Я тоді після 10-го класу на літніх канікулах працював у цеху, де її збирали. Наскільки я пам’ятаю, воно йшло через росію на Китай.

А ось щоб держава Україна щось замовляла, такого я взагалі не пам’ятаю.

Хочу запитати вас про петицію. Ви сказали, що один з ваших працівників, Сергій Удоденко, обґрунтовує необхідність скасування цього законопроєкту тим, що «вилучення майна призведе до знищення промислових підприємств та залишить людей, які там працюють, без робочих місць». Можете пояснити, як це взаємопов’язано?

По-перше, Сергій Вікторович Удоденко – це професіонал. Він наш головний будівельник. Людина, яка на заводі зокрема готує фундаменти під обладнання, тобто він глибоко у цьому процесі.

Він має на увазі, що є якийсь технологічний цикл. І воно здається, що якщо з цього технологічно циклу виймеш один верстат або три верстати, наприклад, однієї групи , на папері це вийде, що ти забрав, ну на кожному верстаті хай буде по три людини, нехай у три зміни. От ти забрав дев’ять робочих місць. Це здається на папері. А виявляється, що це критично важлива група обладнання і машину ми вже не зберемо без цього обладнання. Тобто ми не зможемо виробити кінцевий продукт.

Я розумію про що ви говорите, але я також розумію, що у період війни НКМЗ працювати не буде.

Є два ключові моменти. Це, звичайно те, що лінія фронту дуже близько до Краматорську, а нам важливо, щоб наші люди були у безпеці. Ми як роботодавці відповідали б за те, що ми людей вивели працювати. Це безвідповідально.

По-друге. Є питання газопостачання у місто. І завод без газу повний цикл виконувати теж не зможе.

Тобто одне виробниче питання, а одне по суті гуманітарне.

Якщо у нас, наприклад, відсувається лінія фронту, ставиться ППО, а щоб був газ, наскільки я знаю, треба звільнити Ізюм. І ми бачимо, що ситуація стала безпечною, виробнича ситуація нормально контрольована, ми виходимо працювати.

При цьому війна може йти – у Херсонській області, у Запорізькій області. Тобто казати, що під час війни ми не будемо працювати – це неправильно. Просто у тій ситуації, у якій зараз ми знаходимося, ми бачимо, що працювати це безвідповідально.

Ну і ви ж розумієте, що без газопостачання зимою люди у багатоповерхівках люди жити не зможуть. Не буде не опалення, не каналізації, не воді, нічого. А Краматорськ на відміну Слов’янська чи Дружківки, у Краматорську зосереджено багато кварталів багатоповерхових будинків.

Так що скоріше за все ми працювати до квітня, якщо так усе буде йти, не зможемо.

Місяць тому ми записували інтерв’ю з Віктором Левітом, виробником плитки зі Слов’янська Він розповідав про 2014-й рік, як через війну вони не могли виконати деякі контракти. Їхні замовники з росії сказали, що їм байдуже, що йде війна – ви повинні або виконати замовлення, або сплатити штраф. У вас виникала така ситуація з вашими партнерами?

Дивіться, у 2014-му у країні не було воєнного стану, а була АТО. Тому з юридичної точку зори форс-мажор не настав, тож виконуй. Це не по-партнерському. Але я думаю, що вони на це тоді спиралися.

Наразі у нас війна. У нас чистий форс-мажор. Ми, звичайно, по-партнерському з усіма спілкуємося, навіть у рамках людських стосунків, хочемо зберегти відносини. Тут питання діалогу.

Тобто претензій зі сторони партнерів до вас зараз немає?

Глобально немає. Є поодинокі випадки, коли люди не хочуть йти не на компроміс навіть, а на контакт. Коли вони йдуть суто юридичним шляхом, – написали претензію, відправили, клац, і вона вже у суді. Гроші, чесно кажучи, дріб’язкові, а люди себе так поводять.

А глобально ми з усіма в контакті, спілкуємося, знаходимо якісь можливості. Все нормально.

Є ще декілька запитань до вас. Одне з них треба поставити раніше. Коли ми говорили про законопроєкт поданий Єфімовим та прийнятий, йдеться про те, що держава має відшкодувати повну вартість відчуженого майна за рахунок коштів державного бюджету протягом п’яти наступних бюджетних періодів. Як вам така норма? І скільки коштує ваш завод, тобто скільки потенційно держава може заплатити?

Наскільки я знаю, закон ще не опублікований, я бачив його у першій редакції. Там було написано, що місцезнаходження (заводу) згідно з актом про вилучення знаходиться на окупованій території нічого не відшкодовується. Тобто вони можуть зняти (обладнання), а потім, якщо Краматорськ, Боже, упаси, захоплять орки, тоді ми вам нічого відшкодовувати не будемо.

Але моя позиція така: не треба нам нічого відшкодовувати! Давайте ми це будемо виробляти… Я думав, я буду з росією судитися за знищення майна. А мене ставлять у таке положення, коли я розумію, що воно не треба на державницькому рівні, що ми готові співпрацювати, що з нами треба співпрацювати і не витрачати державні кошти на якісь відшкодування. Нащо це робити? Це дурість просто.

Ладно, якщо ми б казали, що ляжемо перед заводом і нічого не дамо вам вивезти. Ми ж кажемо: давайте співпрацювати. Не хочуть. Наголошую, що поки що не хочуть. Мені потрібна офіційна відповідь – навіщо державі виплачувати за те, за що можна не виплачувати?!

Я щиро не розумію, нащо це робити.

Ви ж тиснете на те, що плануєте залишитись у Краматорську, а держава передбачає, що його можуть окупувати.

Держава може передбачати, що його окупують, але не окупують. Але якщо ви будете питати не мене, але (ще якусь) людину, яка розуміється у машинобудуванні, спитайте у Суботіна з «Турбоатома» –  що там можна релокувати?  Спитайте у Богуслаєва з «Мотор-Січ» – що там можна релокувати? 

Відсотків десять з обладнання ми зможемо налаштувати на новому місці. А для виробництва має бути підготовлена будівля. Коли у постанові пишуть про вироблення боєприпасів, там має бути константа у температурі, щоб точність зробити.

Покажіть мені, куди держава хоче все це вивозити? Хто вкладався в усі ці часи у термозабезпечення, стабільної температури, освітлення, усього іншого? Це ж комплексно!

Якби машинобудування було дуже легке, туди б усі бігли, як і біткойни.

Але воно так не працює. Треба професійно підійти до питання.

У на заводі був пан Уруський, на той час з Мінстратегпрому, –  у нього запитайте, він усе життя у космічній галузі відпрацював.

Я взагалі не розумію, хто там ідеолог з точку зори технологій. З точки зору вкрасти – я розумію, хто ідеолог.

Все ж таки скільки коштує завод і майно, яке є на ньому?

Ми не оцінювали. По-перше, тому що ми не планували його продавати. Всі знають, що мій дід там пропрацював на заводі 34 роки першим керівником. Я хотів піти по його життєвому шляху також. І ніхто з мажоритарних акціонерів не планував продаж підприємства.

Зараз, я думаю, він нічого не коштує – з точки зору як бізнес. Тому що йде війна і він не працює. Обладнання, я вам кажу, буде дрова. Якщо його будуть вивозити, не знаю, п’ять відсотків, три зможуть налаштувати. Все інше буде дрова. Металобрухт.

Заводу у вересні буде 88 років. Під час Другої Світової війни завод просто підривали. Тоді не такої якості було обладнання. Частину релокували на Урал, а іншу частину просто підірвали. На той момент уже не могли вивезти все. Так то була машина Радянського Союзу.

І друге питання. Ну хочете ви знищити. У вас знищено «Азовсталь», «Ілліча», Харків страждає, промисловість страждає. Чим ви будете відбудовувати?

Це завод заводів, розумієте. Закінчиться війна, ми переможемо. Хто буде відбудовувати це все?

Є в Україні підприємство, яке може будувати інші промислові підприємства. Є НКМЗ. Треба його руйнувати? Не знаю. Не впевнений.

Я розумію, що ви не оцінювали свій бізнес, бо не планували його планувати. Тим не менш, можливо є ціна агрегатів, устаткування, яке ви закупали останнім часом, які працюють на вашому заводі? В середньому один агрегат скільки коштує?

Середньої цифри немає. У нас є верстати, які коштують 300 тисяч Євро, а є верстат, який коштував 13-14 мільйонів Євро. Є устаткування, яке ми самі собі виробляли, – як його порахувати? Це ж не для ринку, не ціна продажу була.

Мабуть, треба наймати якусь аудиторську компанію, у якої є досвід для того, щоб порахувати такі речі. Я пальцем у небо казати не буду, розумієте.

Я бачу, що ви вірите у перемогу ЗСУ, плануєте працювати у Краматорську, відновлювати інші великі промислові підприємства, але давайте розглянемо найгірший сценарій. Якщо Краматорськ все ж таки буде окуповано, завод НКМЗ продовжить працювати чи будете підривати, як у Другу Світову війну?

Ми підривати не маємо права. Такі рішення буде приймати військове керівництво, я так думаю. Можливо, військово-політичне керівництво, так правильно сказати. То вже буде на їх розгляд.

Якщо не буде заводу –  мені важко це собі уявити і що робити далі? Не знаю.

Ви ж бізнесмен. Варто подумати про це. Тобто ви будете працювати в «днр» на росію, на білорусію, на Азію?

Ні, цього не буде. Я вам поясню, як пояснював у  2014-2015-му роках своїм співгромадянам з Краматорська. Якщо територія буде окупована, дивіться по аналогії з Кримом, – чи зможе НКМЗ випускати машини? – Ні. Тому з будь-якими європейськими виробниками ми не зможемо працювати, бо ми ж не все виробляємо на заводі, не все наш профіль. І тоді машин не буде. А якщо НКМЗ не буде робити машини, то не буде НКМЗ. Все дуже просто.

Співпрацювати з окупантами, я вам точно кажу, ми не будемо. Сто відсотків. Мільйон відсотків. Це принципова позиція. Де б вони не були, куди б не прийшли, я з ними не сяду разом. І все.