Цікаво :: Люди К. :: 25 липня 2022 12:49 , Максим Ходушко
U-Polscchi

Оксана Проселкова: "Зараз місія вчителя так само надважлива, як материнство»"

Краматорська вчителька та громадська діячка про свій досвід воєнного часу

Учителька української мови та літератури, депутатка Краматорської районної ради, громадська діячка і просто мати – це далеко не все про Оксану Проселкову. Пані Оксану знають також на просторах фейсбуку, позаяк вона адміністратор та автор спільнот «Вся Україна читає дітям», «Автентична Донеччина»  та «Батьківська Варта».

Краматорськ Пост продовжує розповідати історії краматорців у цей важкий воєнний час. Сьогодні до вашої уваги її історія.

Від шкільних читань до експедицій

Перерахувати усі заходи, події та фестивалі, в організації яких брала участь Оксана Проселкова  у Краматорську, ми не будемо, бо це зайняло би багато місця. Розповімо лише про деякі з них, про які ви могли чути або навіть відвідували. 

З осені 2014-го року Оксана Проселкова стала ініціатором створення освітнього проєкту «Шкільні читання», який тривав 6 років і відбувся у пів сотні навчальних закладів Донеччини. Завдяки проєкту були вперше оновлені бібліотечні фонди шкіл якісною сучасною українською художньою літературою для дітей і підлітків.

З Сергієм Жаданом

Паралельно з тим активно проводила зустрічі з дитячими письменниками, митцями, музикантами та співаками, істориками на базі закладів освіти та культури в громадах Краматорська та сусідніх міст. Найбільш знаковими серед них були Громадянський форум (КУГ, Інститут національної пам'яті, Київ), Літературний конкурс "Кальміюс", відкриття Центру польської культури на базі Краматорської публічної бібліотеки ім. Чехова у співпраці з Польським інститутом у Києві.

Оксана Проселкова

«До війни була обрана депутатом Краматорської районної ради та до 30 річниці Незалежності України відкрила на базі Краматорської публічної бібліотеки ім. Чехова Етнофундацію Рід зі зібраною колекцією речей матеріальної та нематеріальної традиційної культурної спадщини, яка представляє Середню Надніпрянщину, нашу Слобожанщину, Полтавщину.
Встигла зробити етнографічні експедиції на Василівку, Семенівку, Ясногірку, Красноторку Краматорського району, Олександрівську ОТГ, село Яковлівка».

Евакуація: для когось спасіння від обстрілів, для когось - зрада

«У середині березня з першим львівським потягом, який після перерви через обстріл вагона та смерть провідниці, був запущений по станції Краматорськ, ми з донькою та колегою з її дітьми та свекрухою виїхали до Польщі.

Софія з Богуславом Донька Оксани Софія з Богуславом Юрошеком

Я потрапила під соціальну опіку та захист прекрасної родини Богуслава та Едіти Юрошеків. Богуслав – пастор протестантського центру, Едіта – директорка будинку опіки та реабілітаційного центру у Мазурах, курортному містечку на півночі Польщі. З перших днів нас познайомили з приходом, ми відвідували релігійні та світські заходи. Особливо запам'яталася екуменічна молитва, – її проводили разом протестанти, католики та православні за мир в Україні». 

З перших днів у Польщі пані Оксана почала займатися оформленням необхідних там документів: песель (типу ідентифікаційного коду), реєстрацією електронного кабінету та поданням заявок в ЗУС (соціальна служба Польщі). Водночас вона не припиняла проводити дистанційні заняття у рідній 11-й школі, а разом з тим записалася на курси польської мови, організовані спільно Міністерством освіти Польщі та Київським педагогічним університетом імені Грінченка.

Оксана і Софія з донькою Софією

На жаль, не все було так гладко. У перший місяць від земляків Оксана Проселкова отримала багато повідомлень, у яких вони трактували її виїзд як зраду, як виїзд без належного дозволу для неї як депутата. Вона намагалася з кожним говорити переконливо та толерантно пояснювати, що вона не депутат Верховної Ради, останню очну сесію відвідала у Слов'янську в лютому за два дні після обстрілу, їздила туди з донькою, бо Софія боялася залишатися вдома сама.

«Через фейсбук я вийшла на волонтерів міста Миколайки (Польща), які допомогли знайти нам житло. Але навіть після прибуття не припиняла консультувати краматорців, насамперед наших освітян, з питань трудових відносин.

Ми опинилися у критичній ситуації: на роботі неоднозначне ставлення до тих, хто за кордоном, мовляв, справжні у місті, ще й матеріальне стимулювання тих, хто залишився. Це розпач через нерозуміння, чому нас вже списали, викреслили зі списку патріотів».

Пані Оксану рятувало, що на той час вона могла принаймні морально відпочити від повітряних тривог та сирен. Каже, що розуміє – нашими емоціями керує стрес, агресія до ворога, якого ми, беззбройні, знищити не можемо, і це все знаходить вихід у конфлікт зі знайомими або колегами. 

Про життя, навчання та роботу у Польщі

польські краєвидиУ Польщі донька пані Оксани продовжила дистанційне навчання у краматорській загальноосвітній школі, а також у Краматорській школі мистецтв № 2 за класом естрадного вокалу. Згодом вони отримали виклик відвідувати заняття оффлайн у місцевій гімназії. За неможливості поки що повернутися додому, саме у такий спосіб вони планують продовжувати навчання далі.

«Заняття онлайн та оффлайн часто збігаються, а тому дуже бажано для дітей організувати у суботу, наприклад, додаткові гуртки чи факультативи, щоб можна було отримати знання хоча б з основних предметів чи тих, які не викладають у Польщі, як-от українська мова та історія України.
Ситуація у багатьох не залишає вибору, як шукати іншу роботу, аби забезпечити себе житлом та всім необхідним. У Польщі взагалі немає соціальних виплат на дорослих біженців.

Щомісячно я отримую від іноземної держави допомогу на дитину у розмірі 3500 гривень, плюс моя робота у школі. Через воєнні події на Сході та окупацію Ізюму зокрема ми перестали отримувати аліменти, а сумісників за другим офіційним місцем моєї роботи у Краматорському коледжі скоротили». 

У трьох центральних містах Польщі відкрито Українські центри, де працюватиме Міжнародна українська школа, але влаштуватися туди не тільки вчителям складно, а дітям нереально через обмежену кількість місць. Щоб продовжити роботу за спеціальністю треба знати польську мову не нижче А-2 або базову англійську, також потрібно перекладати усі документи та підтверджувати свій фах.

Оксана Проселкова розповіла, що вчителі української мови у Польщі не потрібні. Максимум на що вони можуть претендувати – це асистент вчителя чи дитини з особливими потребами. А ось перейти відразу на важку фізичну працю по 10-12 годин не всі мають сили та можливість. Добре, якщо з жінкою виїжджали рідні, вони допомагають доглядати дітей, і тоді в тебе руки більш-менш розв'язані. В іншому випадку це буде балансування і дуже часто не на користь дітей.

Вона не поспішає з інтеграцією у польське суспільство, бо має надію повернутися додому, а тому максимально тримає зв'язок з рідною землею. У співпраці з Ганною Ощєпковою планує знову до Дня Незалежності, але вже у Коломиї на базі Музею історії міста відкрити евакуйовану колекцію Етнофундації Рід. 

Сидіти без діла Оксана Проселкова не вміє, не може без навчання та набуття нових знань. Тож до середини червня вона брала участь у Всеукраїнському проєкті з надання освітніх послуг дітям-переселенцям. А ще викладала онлайн українську мову та літературу учням 5, 6, 9, 10 класів із різних регіонів України, прослухала курс з міжнародного гуманітарного права, підвищила кваліфікацію у Донецькому, Прикарпатському, Черкаському інститутах післядипломної освіти. 

«Мрію про те, як після перемоги продовжу роботу Етнофундації та польського культурного центру у Краматорську. Вважаю, що вивчення польської мови у школах як факультатив чи другої іноземної мало б надзвичайний ефект – польська близька до української, а ті діти, яким важко говорити у побуті українською, бо родини російськомовні, легко повертаються до рідної мови, а російська швидше забувається. На жаль, ми помилково довгий час вивчали російську в школі, як бачимо, жодної користі ця інтеграція не принесла». 

Оксана Проселкова планує і далі бути корисною для освіти міста, підтримувати тих вчителів, які опинилися у складних умовах, які вимушено переривають працю через обстріли. Тільки у травні мала 20 годин заміни, і це окрім своїх уроків та занять з переселенцями у другу зміну. «Бувало, що мій день був розписаний погодинно, 

Бути вчителем в ресурсі - це зараз найцінніше

Оксана Проселкова бажає у першу чергу освітянам Донеччини, особливо тим, хто зараз не вдома та щодня читає новини про обстріли Краматорська, не мучити себе думками, що вони мають зробити, щоб бути корисним на відстані, чи мають право традиційно, як це було влітку на відпочинок зараз, тим більше, коли у місті ще  залишаються колеги, яким однозначно не до цього? 

«Треба пам'ятати, що кожен важливий у свій час і на своєму місці. Намагайтеся набратися ресурсу за останні тижні літа: читайте художню літературу, дивіться фільми зі смислом, записуйтеся на онлайн-курси. Бути учителями в ресурсі, учителями, які обізнані в останніх освітніх тенденціях, – це найцінніше, найважливіше, що ви можете зараз зробити. Наші воїни звільняють наші землі для наших дітей, їх треба вчити та повертати додому. У цей непростий час ваша місія вчителя так само надважлива, як материнство».

«Ми діємо, а не просто сидимо на уроках». Про освіту в Польщі з досвіду доньки

«Моя донька навчається у спільному адаптаційному 4-6 класі у маленькому місті на півночі Польщі. У класі 17 учнів, усі українці з різних регіонів. Початок занять гнучкий – від 8.00 до 10.50 (схоже, розклад робили під учителів).

їдальня в польській школі шкільна їдальня

Усі предмети викладають польською мовою, але у класі є куратор-перекладач і окремо куратор (по-нашому класний керівник). Предмети різні: математика, всесвітня історія, музика, пластика, фізкультура, англійська мова, біологія, географія, природа, технології, польська мова (шість разів на тиждень). Щодня видають роздруківки, за якими працюють діти. Система оцінювання шестибальна.

Що подобається? Софія каже: «По-перше, ми діємо на уроках, не просто сидимо та пасивно слухаємо. Інформатика – готова презентація і виступ на уроці; біологія – дослідження бактерій, зрізів овочів та фруктів, природа – атласи, в яких можна накладати кальку і бачити, на якій глибині хто в морі живе; польська –  багато пишуть». До речі, наші курси теж нас орієнтують не тільки на сприймання на слух, але і на письмо. Фізкультура починається з традиційного сидіння на підлозі по колу, де тренер кожному ставить завдання на урок. У роздягальні у дівчат – туалет, душ, жіночі засоби гігієни.

Перерви тривають по 10-15 хвилин, спізнюватися можна. Вчителі вдягнені  у спортивний вільний одяг або сучасні модні речі – навіть у віці 50+. Мобільний телефон у учня тільки для дзвінків, колупатися під час уроку – моветон, бо це означає списування.

Форма одягу учнів вільна, багато дітей приїжджає до школи на роверах, для яких є стоянка. Довго носять змінне взуття, але біла пінкова підошва наче у щойно куплених кросівок (це про рівень чистоти у школі). До речі, спортивні штани після сидіння на підлозі залишаються чистими: прибирання роблять після кожного уроку фізкультури. Займаються у залі водночас по два класи, але ставлять міцну перегородку, м'яч від сусідів не долітає. 

Гроші в школу діти не носять, уся їжа у шкільній їдальні безкоштовна, але батькам у кінці місяця приходить банківська квитанція. Під час прийняття до школи пропонують річне страхоування – на наші гроші 300 гривень, але її можна не брати.

Паперових щоденників немає, усе в електронному вигляді. До школи Софія ходить з великим бажанням, домашку задають, але програма спрощена, головне вивчити мову та основні терміни нею.

З вересня ця група українських учнів розформовується, а діти мають  інтегруватися за віком у польські класи».

Інші статті на цю тему

pozhezha-nkmz

Рятувальники кілька годин боролися з вогнем

volodimir-linskij-pohoroni-9

Проститися з відомим у місті громадським діячем прийшли понад сто людей

oleksandr-rubec-pohoron-7

Він пішов на фронт добровольцем