Олексій Ладика: "За що я сьогодні дякую захисникам і захисницям України"

Помітив, як називають сьогоднішнє свято - День захисників і захисниць України. І знаєте, мені подобається, що це свято називається День захисників і ЗАХИСНИЦЬ. Мені подобається, як ми намагаємось поважати один одного і ставитись один до одного як до рівних.

Мені подобається, що ми зібрали голоси для петиції про те, щоб у ЗСУ були сухпайки для веганів і вегетаріанців. Це теж про повагу і рівність.

Мені подобається, що ми обговорюємо можливість легалізації одностатевих шлюбів після того, як військового не пустили до його хлопця у реанімації. Як християнин, я, звичайно, за традиційні сімейні цінності, але, як християнин, я і за свободу вибору. У тому числі за свободу вибору, кого кохати.

Сьогодні день камінауту. Мого друга військового не пускають до його хлопця в реанімацію, адже вони не родичі. Загинула військова медичка і в її жінки можуть забрати семирічну дочку, за документами це чужа дитина. Разом з сотнями тисяч людей я чекаю на закон про одностатеві шлюби

— Alina Sarnatska (@ASarnatska) October 11, 2022

Мені подобається, що коли директор книгарні видає сексистський жарт, то він після публічного осуду залишає свою посаду.

Мені також подобається, що коли відбувається якась несправедливість, ми це не терпимо і відповідаємо гостро - хай-то буде спалений міліцейський відділок у Врадіївці чи повалений режим на Майдані.

Мені подобається, що ми можемо обирати собі президента, ким би він не був - хоч мільярдером-кондитером, хоч коміком, хоч колишнім в'язнем. Не всі країни можуть собі дозволити ОБИРАТИ (і щось змінити).

Мені подобається, що коли нас масово обстрілюють ракетами, ми не лякаємось, а донатимо ЗСУ мільйони гривень і робимо реально смішні меми. Мені подобається, що ми можемо скинутися на супутник.

Мені подобається, що коли Ілон Маск чи Amnesty International видають якусь чергову дурню про Україну, то українці як бджолиний рій - від президента до твіттерянина з десятьма підписниками - йдуть до них у коментарі і пояснюють, чому вони не праві.

Ми можемо довго сперечатись, якою має бути Україна - домайданна чи постмайданна, йти на захід, на схід чи обрати "свій шлях", з однією державною мовою чи двома. Але коли з'являється ворог, який хоче знищити нашу країну і нас як народ - навіть Добкін і Вілкул стають лютими бандерівцями. Мені це подобається.

Мені подобається, коли вірмени, азербайджанці, євреї, угорці, росіяни та інші народи, які живуть в Україні, називають себе українцями і роблять свій потужний внесок у майбутню Перемогу. Це не означає, що вони відмовляються від своєї ідентичності, це означає, що вони відчувають себе частиною політичної української нації, де місце знайдеться усім, хто живе в Україні і любить її. 

Мені подобається, коли українські мусульмани разом з "Аллаху Акбар" кажуть "Слава Україні" і воюють проти рсн поруч з юдеями та християнами. 

У нас в країні кожен може бути собою і йому за це нічого не буде. Мені це дуже подобається.

Не одразу, поступово, але Україна стає країною, яку ми всі зараз ВИМРІЮЄМО. І саме нашим захисникам і захисницям дякую за це, бо саме вони дають нам можливість жити в країні, яку хочемо ми, а не якийсь пристаркуватий закомплексований маніяк і його посіпаки.

коментарі