«Певне ж, вернемося! Якось вернемося! Якось побачимо рідні місця...», – почуття, які зрозуміли багатьом

У традиційній щомісячній публікації творчості краматорців воєнного часу сьогодні самі дебютанти. Але ці автори точно не новачки у поетичному слові. 

Надія й відчай, зневіра та сподівання - почуття протилежні охоплюють нас під час війни. Почуття ці виливаються у слово, а слово стає віршами, які ви прочитаєте далі. Вони живі, можна навіть сказати, пережиті і на жаль актуальні.

Авторські пунктуація та орфографія збережені. Ілюстрації до віршів надані авторками. 

Ірина Галавіна

Ірина так розповідає про себе: «За фахом iженер-електронiк. Все життя пропрацювала на НКМЗ на телефонний станції. А взагалі вся моя родина працівники того заводу. Вірші народились вперше, коли менi вже було майже 50 рочкiв. Отак... Приймала участь у декількох альманахах печатних та електронних. Дарую мій талан людям».

Гучна серена, мов вовчиця виє,
Ридає, плаче уже другий рiк,
I той її потужний довгий крик
Колись скiнчиться для вiйни відбiєм,

I ми почуємо пташинi спiви,
Як вiтер грає кронами дерев
Чарівної калини та смерек,
Та як шумлять отi гучливi зливи.

Нехай назавжди пiде геть з життя
Тії серени так огидний галас,
Щоби вона вже i не намагалась
Порушити щасливе майбуття.

Галавiна I.
Лютий 2023 р.

Елеонора Мілявська

«Все життя працювала викладачем, спочатку 20 років у технікумі, потім 17 років у ДДМА, вже 11 років на пенсії. У Краматорську - все моє життя, тут народилися і виросли мої діти та онуки, а тепер 15 місяців я в евакуації, біженка у Німеччині. Хочу додому!».

Вот и опять, будь он проклят, февраль,
Так же грохочет смертельным металлом.
Где-то в церквушке бубнит пономарь,
Крестится истово в зареве алом. 
Руки кровавые тянет война,
Всё разрушает, что дорого было. 
Там , где был дом, жмётся молча стена
К старому другу- ковру сиротливо.
…Если бы плакать предметы могли,
В этих слезах захлебнулся бы мир



Эта война как зубная боль в сердце:
Не успокоить, не утолить.
Ноет и жжёт. Словно в рану соль с перцем ,
Новости сыпятся. Вот и болит. 
Не призывайте меня к всепрощению
Ни ныне, ни завтра, ни через век.
Души погибших взывают к отмщению,
Льются их слёзы, коль ты -человек.
В новых садах будут птицы гнездиться,
В новых домах будут свет и тепло.
Жизнь к погибшим не возвратится,
Пеплом войны их дома занесло.

Маргарита Палагута 

Українка, поетеса, перекладачка, блогерка. Краматорськ - Ужгород.

Скільки усього залишиться в спогадах!
Тільки у спогадах! Більше ніде...
Скільки усього навернеться мотлохом!
З ревно оспіваних нами ідей...

Нумо, вертатися! Що там залишилось?!
Якось поменшало вишів і шкіл...
Дому поменшало! З цілою стріхою...
Дому поменшало й люду у нім...

Парку, й садочків, і тихої вулиці!
Тихої вулиці в час весняний...
Наче ще зранку нам сонечко мружиться!
Тільки не сонечко сяє вночі...

Певне ж, вернемося! Якось вернемося!
Якось побачимо рідні місця...
Там-бо і спинимось! Тільки здригнемося!
Ранам злиденного горе-буття...

Як-то це сталося?! Як-то це сталося?!
Як-то це сталось?! А вулиця ця
Іншою, мабуть, була в чотирнадцятім?!
Тільки каркас від автівки стояв...

Так-бо дурня ця завжди починається!
Доки людина людині - не брат!
Доки людина людині ввижається,
А не вважається! Буде війна...

Буде війна копирсатись в історії!
Буде війна копирсатись в думках!
Зробить війна тобі гіршіїм ворогом
Того, із ким ти раніше зростав!

Буде із того лиш безлад незвіданний!
Чорнії сльози у сивих очах!
Нащо ж ми так? І допоки ми віримо?!
В силу "трощити"?!! Та силу "вбивать"?!

25 березня 2023,
Маргарита Палагута

Фото Олександра Гончаренка

Фото на обкладинці – Максим Ходушко, Олексій Ладика, Ярослав Хмарьский/Kramatorsk Post.