«Під закритою війною кав'ярнею обіймаєш коханого ти» – війна та її переживання у творчості мешканців Краматорська

«Ми всі пишемо вірші; поети відрізняються від інших лише тим, що пишуть їх словами», – казав класик англійської літератури 20-го століття Джон Фаулз. Біль і смуток воєнного часу кожен переживає по-своєму, зокрема виражаючи їх словами – через віршовану творчість. 

У традиційній щомісячній публікації ми зібрали для вас кільки віршів краматорців, які вони написали під час великої війни. Гадаємо, ці переживання будуть близькі та зрозумілі багатьом. 

Авторську орфографію та пунктуацію збережено.

Максим Потапчук

Пластун, військовослужбовець 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади, голова ГО «Лібері Лібераті». Максим дебютує на Краматорськ Пост зі своїми віршами, яких ми публікуємо сьогодні відразу два.

Навкруги 
чути звук генераторів, 
темні постаті в світлі машин. 
Під закритою війною кав'ярнею 
обіймаєш коханого ти. 
Теплі пальці торкаються губ його, 
гучно кажеш: вже скоро весна...
і немає геть жодного сумніву,
що триватиме 
далі життя! ©️
21.12.2022

Як ти моя рідна пташко,
Чи бачиш сонце в далеких світах, 
Чи пам'ятаєш мої цілунки на вишневих полум'яних губах,
Чи тепло ніжним крилам твоїм,
які ще досі зберігають тепло обіймів.
Допевне до твоїх світів не приходить зима
І пестять тебе 
промені сонця, 
як руки мої...колись..
Як очі мої...
Закрию тебе від негоди руками,
Пригорну до свого серця...
Лети, лети до мене моя рідна...Моя Перемога. ©️
23.12.2022

Олена Котова

Поетеса, директорка агенції «Добрий ангел».

Той дім зруйнований, та він сидить десь поряд
Загаслим поглядом шукає рідний вхід.
Тремтить від вітру, відчуває голод
Забутий всіма темно-рудий кіт.
А він не знає, він не розуміє
Війна довкола вже не перший рік.
Та серце звіра тихо кам'яніє
Господар сам, без нього з міста втік.
А він чекає з вірою у диво.
Прийде господар: двері навстіж всі
Не знає кіт, що це вже неможливо
Зруйновані хати у цій війні.
© Олена Котова

Олеся Морозова

Лікар-психіатр, яка пише чудові вірші. Фото – з оригінальної публікації авторки.

Я цепенею. Внутри пустота. 
Море эмоций высохло в лужу. 
Я просто иду, передо мною тропа
Я не помню дороги и я безоружный. 
Я просто иду, я забыл зачем шел,
Я помню про честь, мне про долг говори́ли.
В моем сердце война, я смотрю ей в глаза,
По ночам ей кричу, но меня не проси́ли. 
Я закрываю глаза, но светло будто днём
В ушах моих шум, но на улице тихо.
Я иду по тропе, я уже не причём 
Мой мир устоял, но я безоружный.
Мой мир устоял, я иду по тропе,
Пусть и размером в мелкую строчку. 
Мой мир устоял... как по прочной резьбе
Я пройду этот путь, но не в одиночку. 
29.08.22
P.S. Нам, коллеги, предстоит много работы. Очень много.

Максим Ходушко

Журналіст Краматорськ Пост. Цей вірш він присвятив молодим бійцям, які загинули у боях за Україну, та усім тим, хто через війну не встигли пожити. 

Якщо мене не стане, просто згадайте якось,
Що був я у цьому світі десь, кимось і для когось.
Сином був і онуком, учнем, студентом був.
Батьком не встиг я стати, вибач мене, татусь.
Вибач мене, і мамо, за те, ким я стати не зміг.
Якщо мене не стане, — то я розтанув, як сніг.
19.11.22.

В колажі на головному фото публікації автор фото площі Миру – Александр Беспёрстов.

Цю публікацію було створено за фінансової підтримки Європейського Союзу в партнерстві з DW Akademie. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю Краматорськ Пост та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.