Повернутися не можна чекати. Кому у цьому реченні краматорці ставлять самі

Війна Росії проти України триває вже майже два місяці. З самого першого її дня мешканці Краматорська почали покидати місто, а особливо останніми тижнями, коли посилилася загроза оточення та почастішали ракетні удари. 

Разом з тим є ті, хто вже під час війни виїжджали з міста, але поверталися або кажуть про плани повернутися навіть зараз. Це відбувається з різних причин і таких людей насправді небагато. Ми хочемо розповісти їхні історії. 

Вивозив батька потягом на Львів, а сам повернувся

Олексій, 46 років.

«Жінку з дітьми відправив до Праги ще на початку березня. А у 20-х числах вивозив батька поїздом Краматорськ - Ужгород до Львова.

Шлях потягом на Львів зайняв 25 годин. У Львові посадив батька на платний автобус до Праги. Від залізничної вокзалу у Львові відправляються десятки автобусом на Європу, хоча переважно на Польщу.

Вартість проїзду до Праги склала близько 1600 гривень. В принципі можна дістатися й безкоштовно: спочатку електричкою Львів-Перемишль, а далі — безкоштовними поїздами  по Польщі».

Олексій розповідає, що на той час на Львівському вокзалі точного розкладу поїздів не було. Тож треба було бути уважним — моніторити табло та слухати оголошення.

«Як почув інформацію про щось схоже на потрібний поїзд, швиденько йдеш на перон та питаєш провідника, куди цей поїзд їде і чи треба купувати квиток. Зворотний шлях через Харків — теж десь 25-26 годин. Тільки у  Харкові пару разів перевірили паспорт та довелося пояснити ситуацію».

Нещодавно Олексій таки виїхав з Краматорська.

Повернувася в Краматорськ від батьків з Вінничини

Богдан, 32 роки.

«Коли почалося російське вторгнення я їхав потягом з Харкова на Вінницю. Про бомбардування міст я дізнався вранці у потягу в районі Києва. Більше не міг спати. Саме 24-го лютого у моєї мами був ювілей. Я взяв за місяць до того квиток та оформив відпустку. Все робив завчасно. Проте готувався до посилених бойових дій. Мав зібраний рюкзак. З ним і їхав у відпустку».

Богдан розповідає, що мав залишитися у батьків у Вінниці лише чотири дні, працював дистанційно. Але у Краматорську зник зв'язок на декілька днів, тож його попросили лишитися у Вінниці та продовжити працювати дистанційно, допомагати колегам, оскільки в багатьох з них не було інтернету і майже не працював мобільний зв'язок. 

«Наскільки довго це триватиме, тоді ніхто не знав. Фактично я вже 27-го лютого взяв квитки з пересадкою у Києві до Краматорська. 

У Києві йшли бої, я розумів, що ночувати, якщо потяг раптом не приїде, буду змушений там. Вже шукав ймовірну можливість у когось залишитися наступного дня. Проте мене попросили повернутися до Вінниці. Там я і працював до кінця березня.

Не можу сказати, що це було цілком безпечно, адже повітряні атаки на місто тривали.

Одночасно я почав шукати можливості доєднатися до волонтерського руху Донеччини. Бо я хотів повернутися додому. Повернувся я 26-го березня. Їхав трьома пересадками через Дніпро та Лозову півтори доби. Окрім журналістської діяльності приєднався до роботи Благодійної організації «Благодійний Фонд Едуарда Мкртчана». Наразі працюю з волонтерами в рамках Гуманітарної асоціації «Все Буде Добре Україна». Моя особиста діяльність зосереджена на розвантаженні та видачі гуманітарної допомоги мешканцям Краматорська, Донецької області та біженців. 

Наразі продовжую працювати і планую далі допомагати людям як журналіст та громадський активіст. Вірю у перемогу та не панікую. Розумію, що ця війна зробить нас всіх, мешканців Донеччини, українців, ще сильнішими».

Богдан залишається у Краматорську.

Хочуть повернутися через умови проживання

Читаючи коментарі у соцмережах, ми дізнаємось, як влаштовуються краматорці в евакуації та чому навіть тепер деякі пишуть, шо збираються повернутися. 

Вероника Панченко у фейсбуці так описує свій досвід та пояснює можливе повернення у Краматорськ:

«Мы сидели до последнего, но родственники достали своим беспокойством, обещая, что нас ждёт Сталинград. Уехали, третий день реву и хочу домой. Мы приехали к родственникам в дом, в котором много лет никто не жил. Третьи сутки отмываем и разгребали завалы и конца не видно, с маленькими детьми тут находится не реально. Уйму денег потратила на вещи для быта. Прошлась по селу и посмотрела какие хаты дают беженцам, ещё хуже, чем у нас. Когда мне говорят, что уезжайте, вас там всем обеспечат, это не так. Из-за наплыва беженцев вы никому не нужны, ну дадут вам паек, когда вы зарегистрируетесь, какие-то старые постельные принадлежности. Когда мне говорят: а что в подвале лучше? Простите меня, но да, тот подвал, который у меня, лучше дом, где я сейчас живу. Ищу снять нормальный дом, нереально, практически все сдано, а то, что не сдано стоит космических денег. Посидим немного, и через пару недель вернёмся домой. Мы бы и сейчас вернулись, но в районе нигде нет дизтоплива. Мы просто тут застряли. И предвещая критику, я очень благодарна своим родственникам».

КОРИСНЕ поради від ЮНІСЕФ щодо стабілізації психологічного стану, якщо ви поїхали:

1. Не звинувачуйте себе ні в чому (не поїхали раніше, поїхали не туди, чому поїхали, а не залишилися тощо). Запам’ятайте: під час війни будь-які прийняті вами рішення про безпеку вашої сім’ї, є правильними.
2. Відслідковуйте негативні думки та виділіть собі час на них (техніка «Будильник»: я подумаю про це з 10.00 до 11.00, в інший час буду вільним/вільною від цих думок), переключайте себе на позитивні думки/спогади. 
3. Фокусуйтесь на позитивних спогадах, які є для вас підтримкою.
4. Якщо відслідковуєте, що ви застрягли на якійсь думці, переключіть себе на просту дію (наприклад, помийте посуд, пройдіться, зваріть кави тощо).
5. За можливості, підтримуйте спілкування з іншими людьми, не тільки смс-повідомленнями, а й за допомогою відеозв’язку.
6. Відслідковуйте власне дихання: там де ви завмираєте – якщо ви затамували дихання або воно поверхневе – покладіть одну руку на живіт, іншу на плече та почніть дихати животом, таким чином, щоб рука, яка лежить на животі, почала підніматися.
7. Дайте собі можливість прожити  емоції – спогади про дім, роботу, близьких, які залишись,  можуть викликати сум, тривогу, страх – дозволяйте собі ці почуття (наприклад, дайте собі можливість поплакати, посумувати).
8. Реагуйте на свої потреби та намагайтеся їх задовольняти. 
9. Спогади про дім та бажання повернутись, побачити близьких людей, можуть викликати наступні тілесні реакції: тремор, труднощі із засинанням, прискорене серцебиття, спазми тощо. При цьому можна, якщо тремор – підсилити тремтіння (пострибати, потрусити руками тощо), якщо морозить – накритися ковдрою, якщо труднощі із засинанням – за дві години вимкнути перегляд новин, відслідковувати дихання, обійняти близьких, які поруч, зробити очима 8-ку тощо.
10. Відслідковуйте негативні поведінкові реакції, наприклад, бажання дистанціюватися від усіх та ізолюватися; напади агресії, що спрямована на себе; вживання алкоголю, думки на кшталт “Нічого не має більше сенсу, я все втратила/втратив”, “Мене більше нічого не цікавить, я нічого не хочу робити”, “Я не зможу знайти роботу” тощо. Якщо вони є – формуйте нові ритуали та нові сенси (наприклад, долучайтеся до волонтерства, якщо немає змоги працювати, гуртуйтеся з однодумцями тощо).
11. Обмежте перегляд новин, безперервне читання соціальних мереж. Виділіть час для новин та споживайте новини тільки з перевірених джерел.
12. Виконуйте фізичні вправи, які допоможуть впоратися з напруженням та стресом (фізична зарядка, йога, прогулянки на свіжому повітрі).
13. Якщо ви відчуваєте, що ваш стан не змінюється і вам важко з ним впоратись самостійно, вкрай важливо звернутись за професійною психологічно

    Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоби важливі статті самі вас знаходили і ви нічого не пропустили. Також на нас можна підписатись у Viber.

    Ви також можете слідкувати за оновленнями нашого сайту на сторінці у Facebook. Слідкуйте за нами у Instagram

    Англомовні повідомдення ми публікуємо в своєму Twitter