
Повернутися не можна чекати. Кому у цьому реченні краматорці ставлять самі
Війна Росії проти України триває вже майже два місяці. З самого першого її дня мешканці Краматорська почали покидати місто, а особливо останніми тижнями, коли посилилася загроза оточення та почастішали ракетні удари.
Разом з тим є ті, хто вже під час війни виїжджали з міста, але поверталися або кажуть про плани повернутися навіть зараз. Це відбувається з різних причин і таких людей насправді небагато. Ми хочемо розповісти їхні історії.
Вивозив батька потягом на Львів, а сам повернувся
Олексій, 46 років.
«Жінку з дітьми відправив до Праги ще на початку березня. А у 20-х числах вивозив батька поїздом Краматорськ - Ужгород до Львова.
Шлях потягом на Львів зайняв 25 годин. У Львові посадив батька на платний автобус до Праги. Від залізничної вокзалу у Львові відправляються десятки автобусом на Європу, хоча переважно на Польщу.
Вартість проїзду до Праги склала близько 1600 гривень. В принципі можна дістатися й безкоштовно: спочатку електричкою Львів-Перемишль, а далі — безкоштовними поїздами по Польщі».
Олексій розповідає, що на той час на Львівському вокзалі точного розкладу поїздів не було. Тож треба було бути уважним — моніторити табло та слухати оголошення.
«Як почув інформацію про щось схоже на потрібний поїзд, швиденько йдеш на перон та питаєш провідника, куди цей поїзд їде і чи треба купувати квиток. Зворотний шлях через Харків — теж десь 25-26 годин. Тільки у Харкові пару разів перевірили паспорт та довелося пояснити ситуацію».
Нещодавно Олексій таки виїхав з Краматорська.
Повернувася в Краматорськ від батьків з Вінничини
Богдан, 32 роки.
«Коли почалося російське вторгнення я їхав потягом з Харкова на Вінницю. Про бомбардування міст я дізнався вранці у потягу в районі Києва. Більше не міг спати. Саме 24-го лютого у моєї мами був ювілей. Я взяв за місяць до того квиток та оформив відпустку. Все робив завчасно. Проте готувався до посилених бойових дій. Мав зібраний рюкзак. З ним і їхав у відпустку».
Богдан розповідає, що мав залишитися у батьків у Вінниці лише чотири дні, працював дистанційно. Але у Краматорську зник зв'язок на декілька днів, тож його попросили лишитися у Вінниці та продовжити працювати дистанційно, допомагати колегам, оскільки в багатьох з них не було інтернету і майже не працював мобільний зв'язок.
«Наскільки довго це триватиме, тоді ніхто не знав. Фактично я вже 27-го лютого взяв квитки з пересадкою у Києві до Краматорська.
У Києві йшли бої, я розумів, що ночувати, якщо потяг раптом не приїде, буду змушений там. Вже шукав ймовірну можливість у когось залишитися наступного дня. Проте мене попросили повернутися до Вінниці. Там я і працював до кінця березня.
Не можу сказати, що це було цілком безпечно, адже повітряні атаки на місто тривали.
Одночасно я почав шукати можливості доєднатися до волонтерського руху Донеччини. Бо я хотів повернутися додому. Повернувся я 26-го березня. Їхав трьома пересадками через Дніпро та Лозову півтори доби. Окрім журналістської діяльності приєднався до роботи Благодійної організації «Благодійний Фонд Едуарда Мкртчана». Наразі працюю з волонтерами в рамках Гуманітарної асоціації «Все Буде Добре Україна». Моя особиста діяльність зосереджена на розвантаженні та видачі гуманітарної допомоги мешканцям Краматорська, Донецької області та біженців.
Наразі продовжую працювати і планую далі допомагати людям як журналіст та громадський активіст. Вірю у перемогу та не панікую. Розумію, що ця війна зробить нас всіх, мешканців Донеччини, українців, ще сильнішими».
Богдан залишається у Краматорську.
Хочуть повернутися через умови проживання
Читаючи коментарі у соцмережах, ми дізнаємось, як влаштовуються краматорці в евакуації та чому навіть тепер деякі пишуть, шо збираються повернутися.
Вероника Панченко у фейсбуці так описує свій досвід та пояснює можливе повернення у Краматорськ:
«Мы сидели до последнего, но родственники достали своим беспокойством, обещая, что нас ждёт Сталинград. Уехали, третий день реву и хочу домой. Мы приехали к родственникам в дом, в котором много лет никто не жил. Третьи сутки отмываем и разгребали завалы и конца не видно, с маленькими детьми тут находится не реально. Уйму денег потратила на вещи для быта. Прошлась по селу и посмотрела какие хаты дают беженцам, ещё хуже, чем у нас. Когда мне говорят, что уезжайте, вас там всем обеспечат, это не так. Из-за наплыва беженцев вы никому не нужны, ну дадут вам паек, когда вы зарегистрируетесь, какие-то старые постельные принадлежности. Когда мне говорят: а что в подвале лучше? Простите меня, но да, тот подвал, который у меня, лучше дом, где я сейчас живу. Ищу снять нормальный дом, нереально, практически все сдано, а то, что не сдано стоит космических денег. Посидим немного, и через пару недель вернёмся домой. Мы бы и сейчас вернулись, но в районе нигде нет дизтоплива. Мы просто тут застряли. И предвещая критику, я очень благодарна своим родственникам».
КОРИСНЕ поради від ЮНІСЕФ щодо стабілізації психологічного стану, якщо ви поїхали:
- Не звинувачуйте себе ні в чому (не поїхали раніше, поїхали не туди, чому поїхали, а не залишилися тощо). Запам’ятайте: під час війни будь-які прийняті вами рішення про безпеку вашої сім’ї, є правильними.
- Відслідковуйте негативні думки та виділіть собі час на них (техніка «Будильник»: я подумаю про це з 10.00 до 11.00, в інший час буду вільним/вільною від цих думок), переключайте себе на позитивні думки/спогади.
- Фокусуйтесь на позитивних спогадах, які є для вас підтримкою.
- Якщо відслідковуєте, що ви застрягли на якійсь думці, переключіть себе на просту дію (наприклад, помийте посуд, пройдіться, зваріть кави тощо).
- За можливості, підтримуйте спілкування з іншими людьми, не тільки смс-повідомленнями, а й за допомогою відеозв’язку.
- Відслідковуйте власне дихання: там де ви завмираєте – якщо ви затамували дихання або воно поверхневе – покладіть одну руку на живіт, іншу на плече та почніть дихати животом, таким чином, щоб рука, яка лежить на животі, почала підніматися.
- Дайте собі можливість прожити емоції – спогади про дім, роботу, близьких, які залишись, можуть викликати сум, тривогу, страх – дозволяйте собі ці почуття (наприклад, дайте собі можливість поплакати, посумувати).
- Реагуйте на свої потреби та намагайтеся їх задовольняти.
- Спогади про дім та бажання повернутись, побачити близьких людей, можуть викликати наступні тілесні реакції: тремор, труднощі із засинанням, прискорене серцебиття, спазми тощо. При цьому можна, якщо тремор – підсилити тремтіння (пострибати, потрусити руками тощо), якщо морозить – накритися ковдрою, якщо труднощі із засинанням – за дві години вимкнути перегляд новин, відслідковувати дихання, обійняти близьких, які поруч, зробити очима 8-ку тощо.
- Відслідковуйте негативні поведінкові реакції, наприклад, бажання дистанціюватися від усіх та ізолюватися; напади агресії, що спрямована на себе; вживання алкоголю, думки на кшталт “Нічого не має більше сенсу, я все втратила/втратив”, “Мене більше нічого не цікавить, я нічого не хочу робити”, “Я не зможу знайти роботу” тощо. Якщо вони є – формуйте нові ритуали та нові сенси (наприклад, долучайтеся до волонтерства, якщо немає змоги працювати, гуртуйтеся з однодумцями тощо).
- Обмежте перегляд новин, безперервне читання соціальних мереж. Виділіть час для новин та споживайте новини тільки з перевірених джерел.
- Виконуйте фізичні вправи, які допоможуть впоратися з напруженням та стресом (фізична зарядка, йога, прогулянки на свіжому повітрі).
- Якщо ви відчуваєте, що ваш стан не змінюється і вам важко з ним впоратись самостійно, вкрай важливо звернутись за професійною психологічно
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоби важливі статті самі вас знаходили і ви нічого не пропустили. Також на нас можна підписатись у Viber.
Ви також можете слідкувати за оновленнями нашого сайту на сторінці у Facebook. Слідкуйте за нами у Instagram
Англомовні повідомдення ми публікуємо в своєму Twitter
Інші статті на цю тему

Чим живе зараз і про що мріє Святогірськ - напівзруйноване місто, що пережило окупацію, але на зламалося і вірить у відродження слави курортної перлини та місця сили