Важливо :: Власна думка :: 21 січня 2023 15:45 , Максим Ходушко
Pushkinbye

Пушкін, гудбай – декомунізація та дерусифікація у Краматорську тривають

Як би нам не вилити дитину разом із водою

Прощавай, поет імперії

Перед новим роком у Краматорську демонтували останній пам’ятник російським і радянським діячам, про що Краматорськ Пост писав детально.

Можна по-різному ставитися до творчості Пушкіна, але зараз такий час, що автору вірша «Клеветникам России» тільки за його імперські ідеї настав час залишити Краматорськ. Хоча б навіть через ці рядки:

Кто устоит в неравном споре:
    Кичливый лях, иль верный росс?
Славянские ль ручьи сольются в русском море?
    Оно ль иссякнет? вот вопрос.

Як бачимо, рускій мір з його бажанням назвати усіх росіянами (злити струмочки, як писав Пушкін, в «русском море») з’явився не учора. Звісно, ніхто не заборонить читати вірші поета або тримати його книжки вдома, бо зрештою у нас вільна країна.

З іншого боку в ініціативі міської влади з опитування містян щодо перейменування деяких топонімів, що має нарешті завершити у місті декомунізацію, а тепер і дерусифікацію, можна пожаліти іншого поета за його відомий вірш «Долг Украине» і лише за ці слова залишити у Краматорську вул. Маяковського:

Говорю себе:
товарищ москаль,
на Украину
шуток не скаль.

Що занадто, то недобре

У кожній справі завжди знайдуться аж надто запальні люди, налаштовані вкрай радикально. Перед новим роком ми опублікували у соцмережах Краматорськ Пост світлини ПКіТ, зроблені одним із містян.

Красиві фото будівлі, яка є однією з небагатьох архітектурних прикрас Краматорська. Під цими фото, крім переважно позитивних коментарів, був і такий – «це теж «совок», з яким треба щось робити». Іншого варіанту тлумачення «щось робити» щодо будівлі, крім зруйнувати, важко придумати. 

Так, СРСР багато у чому був людожерською країною. Навіть одного Голодомору, а в Україні їх було щонайменше три, для цього твердження достатньо.

УРСР проіснувала до незалежності завдяки спротиву, який десятиліттями тривав у різних вимірах — від лісових криївок до поетичних збірок репресованих або вбитих поетів.

Менше з тим, десятки мільйонів людей, які не обирали, де їм народитися і жити, які не мали вибору щодо школи, у якій навчатися, або щодо програми в технікуму, інституту чи програми партії, від якої не було куди подітися, робили свою справу на совість.

Убивці-кати з НКВС, ідейні партійці, вертухаї у таборах, стукачі або адвокати на зразок Медведчука – це крайнощі, втім породжені системою.

Попри цю систему українські митці створювали свої шедеври, серед яких, наприклад, вірші Василя Симоненка, фільм «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова або мозаїки Алли Горської та ін. І чимало хто з українських митців радянських часів заплатив за свою творчість життям.

А ще були прості вчителі української мови, які навчалися та навчали за радянських часів, прищеплюючи любов до української мови та літератури;  –  у мене у 90-ті роки були саме такі чудові вчительки. Чи як Олекса Тихий, дисидент та педагог, на честь якого вже названі вулиці у кількох містах півночі Донеччини.

Були архітектори, які за наданих їм можливостей розробляли подекуди непогані будинки або планували міста, наприклад, як наш Краматорськ,  — зручний і красивий, що відзначали у розмовах мешканці інших міст та регіонів. 

А ще були ті, хто «просто» сапав буряки під Лозовою, як тітка мого батька, Василина, герой соціалістичної праці. І з цих слобожанських буряків робили цукор, з яким мільйони пили солодкий чай без огляду на важкий труд і без думок, звідки той цукор узявся. 

test Ті самі фото ПКіТ. Автор фото - Андрей Пятковский

 

Принаймні спробувати бути об’єктивними 

Мені дуже не подобається слово «совок», коли воно вживається без огляду на добре, що таки було. Коли людина каже, що усе, що від совка і при совку — виключно погано, то це щонайменше неправда, бо у той «совок» входила не одна імперська Росія, але й наша Україна, яка теж робила свій внесок у атмосферу тієї країни.

СРСР сконав і це добре. Імперії з'являються і гинуть. У тій радянській імперії було непогане кіно (по-справжньому класних радянських фільмів чимало); було славнозвісне морозиво — але зараз є не гірше тощо. Не треба чіплятися за минуле країни, якої давно немає, але треба принаймні спробувати бути об’єктивними у суді та спогадах про неї.

Сприймаємо те, що було, як історичне минуле, робимо висновки, щоб погане з нього не повторилося. Обов’язково чекаємо і наближаємо перемогу над сусідньою країною-вурдалаком, яка претендує на відновлення СРСР та хоче при цьому  відродження зовсім не виробництва морозива за ГОСТ-ом. Ця країна хоче відновлення таборів та повторення голодоморів.

Але все ж таки, коли людина, що народилося до 1992-го року каже, що все, що зроблено при совку треба знищити, це взагалі виглядає, як жартують, як заявка на прикре самогубство.

 

Інші статті на цю тему

zahisniki-i-zahisnici

Думки до важливого свята

nova-kahovka-mi-ukrayina

Особисті думки у цей радісний день

IndependenceDay-

Про українство та рускій мір на прикладі Краматорська