Важливо :: Життя громади :: 14 листопада 2022 12:31 , Дмитро Лук'яненко
ursas-doroga

"Я відчуваю гордість, коли бачу чисті вулиці": як війна змінила роботу комунальників у Краматорську

Як зараз працюють ті, на чиїх плечах лежить обовʼязок підтримувати життя міської інфраструктури - ремонтувати дороги, саджати дерева, прибирати вулиці

"Життя в мене було б легке і приємне, якби не війна"

Вже скоро десята ранку, але на вулиці майже сутінки, - настільки щільно небо затягнуто хмарами. Мряка. Все просякнуто холодною вологою - і листя, і дорога, і настрій. Але на одній з вулиць кипить робота.  

Гучно, так що не перекричиш, стріляють довгими чергами в асфальт відбійні молотки, сичить компресор, хаотично чургикають лопати, мірно гуркотить трактор. Шестеро чоловіків готують дорогу до ямкового ремонту.

test

"Сьогодні ми тільки підготуємо ямки, асфальт класти не будемо, по такій погоді не можна", - каже Олексій, один з бригади дорожних робітників Ділянки по ремонту і утриманню доріг і споруд на них (ДРУАС). 

Олексію 30 років, він ще необтяжений сімʼєю і домашніми клопотами, повний сил і гарного настрою, про що і зауважує: "Якби не війна - жодних проблем і труднощів не бачу в житті. Може, тому що молодий і здоровий". 

test

В ДРУАС він працює лише кілька місяців, а до того займався будівництвом. Війна все змінила, зараз не до нового будівництва. Зберегти б те, що є, та встигати б лагодити те, що руйнує окупант. 

Олексій добре усвідомлює: те, що вони з колегами зроблять сьогодні, завтра може бути знищено однією ворожою ракетою. 

"З одного боку прикро, звичайно, коли так стається. Але дороги потрібні в нормальному стані - тролейбусам, цивільному транспорту, військовим. Хто це робитиме, якщо не ми? Не так вже й багато бажаючих працювати в комунальній сфері і у мирний час, а в таких умовах тим більше ", - розмірковує він. 

Власне, факт причетності до справи підтиримання життя в місті і є основною мотивацією для Олексія. 

"Так, тут непогана зарплата, що важливо нині, але окрім грошей є і інші причини. Місто живе попри все. Війна близько, але все робиться: дороги ремонтують, вулиці прибирають, тобто комунальні служби зараз виконують дуже важливу фукнкцію у збереженні життя в місті", - резюмує Олексій. 

test

Поки ми розмовляли, чоловіки з відбійним молотками "намолотили" вже купу асфальту. Олексій бере інструмент і мовчки йде вигрібати каміння з ямки. Сьогодні лопата - це його зброя, вулиця - його передова, а нормальний рух транспорту по відремонтованій дорозі - його перемога.

Плани з розвитку поки на паузі

"Зовні робота нашого підпиємства під час віни не дуже змінилася, робимо те, що й робили: ремонтуємо дороги, прибираємо, саджаємо дерева", - розповідає директор КП ДРУАС Ігор Єрмаченко, поки ми їдемо на інший обʼєкт.

test

Він тут людина досить нова, працює з травня цього року. Раніше Ігор Єрмаченко обіймав не останню посаду в топ-менеджементі досить потужної компанії, яка займалась логістикою, виробництвом та продажем продуктів і напоїв. Після початку повномасштабного вторгнення компанія релокувалася, а пан Ігор скористався пропозицією і нагодою залишитися в місті і очолити комунальне підприємство.

Наразі штат ДРУАС, з відомих обставин, скоротився відсотків на 40 - тут працює трохи більше за півтори сотні людей але чисельність вдається втримати на рівні, достатньому для підтримки життєдіяльності міста. 

Але попри те, що зовні все виглядає так, як і раніше, війна змінила саму концепцію роботи підприємства. Раніше були плани - на квартал, на рік, до дві тисячі двадцять якогось-там року. Планували свою роботу, свій вклад в розвиток міського простору - сквери, парки, свою участь у більш масштабних міських проєктах, планували під це бюджети. 

Тепер все це на паузі. Все вирішує день согодняшній. Головна і єдина задача - підтримувати можливість більш-менш повноцінного життя в місті. Якщо кудись прилетіло - ремонтувати, щоби і міський, і цивільний транспорт, і військові могли вільно та швидко пересуватись містом.

"Якщо прилітає в середину кварталів, то це, звичайно, лягає на плечі "Ладіса", - каже пан Ігор. - Але й нам вистачає роботи. Ось в цю яму, щоби її ліквідувати, ми завезли та засипали близько 20 самоскидів грунту". 

Він зупиняє автівку на вул. Ярослава Мудрого, неподалік від офісу "Краматорськтеплоенерго" і показує місце одного з "прильотів". 

test

"Одна ракета вдарила сюди, друга - трохи далі, біля стадіону (колишньої тренувальної базі "Авангарду"). Вибухова хвиля була такою, що повилітали вікна в дитячий лікарні. Потім ми тут все це загрібали".

Але підприємству доводиться не тільки латати дірки, завдані війною. Щось намагаються робити й на преспективу, щось, що можна назвати благоустроєм. Наступна зупинка - вул. Богдана Хмельницького. 

Тут група чоловіків неспішно, але досить вправно копає ями під посадку дерев.

За словами Ігоря Єрмаченка, тут висаджуватимуть горобини (На момент написання матеріалу їх якраз висадили). 

test

"Так, - поводить він плечима, - розумію, що це не найкращий варіант, але це те, що є, те, що нам можуть дати в розпліднику".

Загалом же, за його словами, озеленення, як, до речі, і вирубка старих дерев, не припиняється навіть під час війни. До кінця року підрозділ ДРУАС, який відповідає за це, має висадити в місті 700 дерев.

В евакуацію не відпустили коти та равлики

Жіночка в спецодягу з яскравими жовто-гарячими вставками зосереджено та методично рухає мітлою, залишаючи по собі на вкритому жовтим листям асфальті широку чисту смугу.  

Це Галина. Багато років вона пропрацювала операторкою крану на розливу сталі в одному з цехів Новокраматорського машинобудівного заводу (НКМЗ). Як почалась війна, грошей майже не стало - залишилось 2/3 від чистого окладу, звісно, без премій, доплат за "гарячу" роботу, категорію та інших бонусів. Тобто, залишилось близько півтори тисячи гривень. Чоловік Галини працював в тому ж цеху термістом, отже, теж втратив більшу частину доходу.  

Сімʼя Галини, - а це вона, чоловік, син, свекруха і старенька бабуся, -  винайняла будинок в приміському селищі. Коли почалась велика війна, в центр міста, де жила Галина, прилітало не раз. Деякі удари були дуже потужними та нищівними. Після чергового вибуху нерви не витримали і вони з сімʼєю перебралися за місто. 

На питання, чому вони не виїхали, Галина починає відповідати очікувано: "Я дуже люблю своє місто і не уявляю себе в іншому". Але потім несподівано додає: "Куди я поїду зі своїм "зоопарком"? В мене собака породи бігль, чотири коти, щур, їжачок, хомʼяк, морська свинка, равлики і великі таргани. Раніше ще папуга був, та помер. Сину зараз не до них, він вчиться дистанційцно в училищі на зварювальника, весь час щось пише, фотографує, відсилає викладачу, а у вільний час біжить до дівчини. Я приходжу з роботи, а тварини на мене всі дивляться голодним очима. Я іх усіх люблю і доглядаю за ними".

Коли говоримо з Галиною про її мотивацю в роботі, вона каже, що відчуває велику гордість, коли бачить чисті вулиці і знає, що сама тут прибирала, що тут частинка її душі. 

test

"Іноді зустрічаю знайомих, вони якось зверхньо кажуть, що я "пішла в прибиральниці", але я не звертаю уваги. Так, в прибиральниці. Але тут прийнятна зарплата, а головне - я знайшла новий і дуже хороший колектив, - пояснює вона свою мотивацію. - Мене, новеньку, дуже добре прийняли і підтримали. Та інакше і не могло бути, бо тут всі люди щось пережили драматичне. Іноді їх послухаю і думаю, що в мене зовсім все не так погано, як іноді здається". 

Наприкінці розмови очі Галини наповнюються вологою, а голос збивається. Так, вона знає про це і боїться, що вся її робота може бути змішана з землею черговою ракетою. 

"Але кожного разу, як я беру до рук мітлу і прибираю десь, я вірю і знаю, що тут все буде нормально", - каже вона і знову починає ритмічними і вправними рухами мітли позбавляти вулицю опалого листя. 

Інші статті на цю тему

ambrostop-kramatorsk

КП УРСАС купило 10 тонн этого вещества

pribirannya-snigu-kramatorsk

Водіїв просять не залишати автівки на узбіччях доріг, що не заважали прибирати сніг

tehnika-dlya-kp-druas-kramatorsk

Підприємство проводить тендер на придбання техніки на умовах фінансового лізингу

коментарі