«Те, що в Україні роблять за 15 хвилин, у Німеччині займає 5 тижнів», – європейський досвід краматорців

Останніми роками в інтернеті «гуляла» стаття про те, що в Україні краще, ніж у Європі. Серед переваг нашої країни у ній називали хорошу каву усюди, швидкий та відносно дешевий інтернет та диджиталізацію.

Через велику війну нашого краматорського цвіту стало багато по всьому світу. Тож ми вирішили звернутися до краматорців у різних країнах Європи та дізнатися, з якими проблемами вони там стикнулися та що на їхню думку і справді краще в Україні.

Сьогодні до вашої уваги перша частина таких розповідей. 

Аліна, Північна Ірландія

З Україною в серці

Аліна виросла  у Краматорську, переїхала до Києва у 2014-му, але часто відвідувала бабусю у рідному місті та привозила до неї правнучок. 

З початком повномасштабного вторгнення переїхала з дітьми до Північної Ірландії, де й перебуває з квітня 2022-го року.

Подяка Британському уряду

Вона каже, що насамперед вдячна уряду Великої Британії за підтримку українців. 

«Вони запустили програму «Будинки для українців», а місцеві мешканці почали приймати у свої родини наших співгромадян, які тікали від війни. У Північній Ірландії дуже привітні люди, які проявляють велике співчуття до нашого горя.

Я вивчаю англійську у коледжі, а мої діти навчаються у місцевій школі. Тут вони у безпеці, і це найголовніше для мене».

Однак деякі речі у Північній Ірландії вразили її настільки, що вона неодноразово розповідала британцям про те, як це влаштовано у нас. Аліна розповіла нам про що йдеться. 

Медицина безплатна, але надто повільна

Медицина у Північній Ірландії є безплатною, але щоб потрапити до вузького спеціаліста, треба подекуди чекати роками або мати 250-300 фунтів за один прийом у платного лікаря. Такі витрати далеко не кожен може собі дозволити. Схожа історія зі стоматологами, очікування візиту до яких може тривати від одного до шести місяців.

«Ми ж як звикли в Україні – сьогодні у мене заболіло, а вже завтра з ранку я можу потрапити до офтальмолога/лора/невропатолога або майже будь-якого іншого спеціаліста. Але тут такої системи немає і це мене дійсно шокувало. 
Коли моя молодша донька зламала ключицю, очікування у приймальні зайняло 7 годин. А могло бути до 16, – це в них норма!».

Варто зазначити, що стан медичної системи у Північній Ірландії погіршився через ковід. У країні відчувається брак лікарів та медичного персоналу. Після такого досвіду Аліна зрозуміла, що українці даремно нарікають на свою медичну систему. Звісно, вона не ідеальна. Але в Україні справді багато переваг, а наші спеціалісти гідні поваги та достойної зарплатні. 

На березі Північної Ірландії

«Мрію пригостити ірландських друзів найкращими стравами на землі – в Україні»

Аліна з повагою ставиться до місцевої культури і кухні, – в цій країні є певні традиції та цінності, які передаються з покоління в покоління: 

«Традиційна їжа у Північній Ірландії – це риба смажена у клярі, картопля фрі, боби, содовий чи картопляний хліб. На десерт вони полюбляють фруктові скони (солодка випічка з родзинками), панкейки з беконом та кленовим сиропом чи хрусткі тістечка. З останніми треба бути обережними, бо ви ж пам'ятаєте про ситуацію з дантистами».

Дівчині було цікаво спробувати традиційні страви місцевої кухні. Але жодна страва, яку вона куштувала у Північній Ірландії, не перевершила червоний борщ та вареники з вишнями, які готує її бабуся. Саме за бабусиним рецептом вона теж готує червоний борщ для своїх британських друзів, які просто у захваті від української кухні. 

«Мрію про той час, коли зможу запросити їх до України та пригостити найкращими стравами на землі. До речі, як виявилось, найкрутіші десерти, які я будь-де куштувала, це десерти з краматорських кафе, – а саме Духовка Бар та Coffee House Bakery.

Сподіваюсь, що в мене ще буде можливість відвідати ці затишні кафе разом з бабусею та дітьми після нашої перемоги».

Світлана, Німеччина

З донькою у Німеччині

Світлана з донькою та мамою поїхали до Німеччини дев’ять місяців тому. Вони живуть у маленькому курортному містечку із населенням близько 8700 мешканців, де робота є переважно влітку. На сьогодні вона вчить німецьку та намагається розвиватися в улюбленій справі – дизайні інтер’єру. 

15 хвилин в Україні, 5 тижнів у Німеччині – отримання банківської карти 

Якщо не рахувати вивчення німецької мови, то першою проблемою, з якою Світлана стикнулася у Німеччині, було отримання банківської картки:

«Спочатку ми пішли у банк, щоб отримати термін (талончик по-нашому) до спеціаліста, до якого вдалося потрапити аж через два тижні. Лише тоді почалося власне оформлення картки.

Після заповнення документів нас відправили додому – ще без картки, яку мали відправити поштою.  А ще через два тижні ми отримали лист, у якому був лише PIN-код. Саму картку ми дочекалися ще через тиждень. Тобто  те, що в Україні роблять  за 15 хвилин, у Німеччині займає 5 тижнів».

Німецькі стоматологи виявилися справжнім випробуванням

Ще однією проблемою у Німеччині Світлана називає стоматологів. У містечку, де вона живе, їх працює чотири. Вона вже побувала у трьох з них і оцінює їхню роботу несхвально. І це навіть не тому, що між записом до лікаря та прийомом може пройти не один тиждень:

«Пломби у дитини випадають за 2-3 місяці. Через труднощі з порозумінням виникають проблеми просто у кабінеті. Наприклад, я хотіла почистити наліт на зубах і, як мені здалося, зуміла це лікарю пояснити. Але та почала копирсатися у пломбах, які мене не турбували, і сама вирішала одну з них замінити, повністю висвердливши. 

Тільки після цього мені видалили наліт, якщо це можна так назвати, – хвилинку почистили, – все залишилося на місці. А вже вдома я зрозуміла, що пломбу мені поставили на половину зуба. 

Наступного дня, а це була п’ятниця, о 9:30 я була у тій самій стоматології. Там мені сказали, що лікаря вже нема на роботі, а термін мені можуть дати лише на понеділок. Лікар усе виправила, але відчувалося, що вона злиться, бо мені було дуже боляче. 

Коли через два місяці у мене почав боліти зуб, я пішла до іншого стоматолога. Цей сказав, що з зубами все добре. Але я наполягала, що зуб у мене болить. Тоді мені зробили рентген. Це було ще 14 грудня, а термін мені дали на 24 січня! Просто немає слів!».

Після таких пригод з німецькими стоматологами Світлана каже, що з поверненням додому перше, що вона зробить після обіймання з усіма рідними, це піде до наших спеціалістів, бо вони найкращі.

Забагато замороженої продукції та брак звичайного чаю 

На думку Світлани у Німеччині продають дуже багато замороженої готової або напівготової їжі. Навіть хліб та торти й ті заморожені. І якщо свіжий хліб можна знайти, то з тортами, принаймні у містечку, де вона живе, справи кепські:

«У Німеччині немає звичних нам в Україні вітрин, у яких стоять торти різних форм, кольорів та смаків. Тут ти купуєш торт у коробці, розморожуєш його годин 5-7 і лише тоді його можна їсти».

Заморожені торти та полиці з фруктовими чаями

Світлана каже, що для неї була шоком відсутність у магазинах хорошого чаю, особливо зеленого, який вона любить. Продають переважно чаї у пакетиках з різними фруктовими смаками, а той, який вдається знайти не у пакетиках, зовсім не дає ані кольору, ані смаку. Та й взагалі смак навіть тих самих продуктів у Німеччині та в Україні відрізняється.

Чай Світлані прислав її добрий друг з України, тож тепер вона знову може вранці насолодитися чашечкою ароматного напою. 

Наостанок вона додає: 

«Дуже тягне на Батьківщину з її ритмом життя, їжею, напоями, а головне – рідними людьми. Усім нам бажаю якнайшвидшої перемоги та повернення додому!».

Ксенія, Угорщина

На зеленій галявині десь у Будапешті

До початку великої війни Ксенія пару років жила й працювала у Харкові. Зараз вона у Будапешті, куди потрапила 1-го квітня через релокацію офісу компанії, у якій працювала. Каже, що з початком хаосу війни їй здавалося важливим зберегти роботу. 

Ось, що вона розповіла про місто та країну, у якій зараз перебуває.

«Комунальні служби не справляються зі сміттям»

Ксенії досі здається, що в Україні усе краще, ніж в Угорщині. Її перше враження від Будапешту було подвійним – з одного боку приголомшлива архітектура, а з іншого – не менш приголомшлива кількість сміття на вулицях:

«Комунальні служби не справляються зі сміттям. Його дуже багато. Не дивно, бо тільки у нас за 2-3 дні збирається  пару пакетів зі сміттям, більша частина якого – пластикові упаковки від м’яса, ковбас, овочів.  Саме в Угорщині я вперше у житті побачила огірок, що був запаяний у поліпропіленову упаковку».

Проблеми з банками та купівлею в інтернеті 

Угорські банки теж засмучують нашу героїню:

«Якщо хочеш сплатити за товар в інтернеті, магазин зазвичай присилає номер рахунку, за яким сплатити українською карткою неможливо. Ці операції банк відхиляє через заборону НБУ переводити гривню на валютні рахунки».

Водночас для відкриття рахунку у місцевому банку треба мати так звану адресну картку, яку власники орендованих квартир не дуже охоче завіряють:

«Це щось на зразок місцевого аналога прописки. Таким чином банальна купівля книг або косметики в інтернеті перетворюється у справжній квест».

Через це Ксенія почала більше ходити по торговельних центрах, оплачуючи покупки карткою або готівкою на місці.

«Готова їжа просто жах»

«Готова їжа в Угорщині це просто жах для мене – величезні порції, жир в усіх варіантах, багато продуктів з борошна, фастфуду та газованих напоїв. За 10 місяців у Будапешті я набрала 10 кг і повернутися у нормальний стан мені поки не вдається». 

Ось такий він угорський фастфуд

Доставка товарів також краще в Україні

З досвіду Ксенії доставка товарів в Угорщині не на висоті. Якось вона замовила посилку на Аліекспрес. Посилка потрапила у службу доставки, а їй прийшов лист, що кур’єр начебто двічі намагався цю посилку доставити:

«Коли наступного дня я поїхала забрати її самостійно, виявилося, що мою посилку вже відправили назад до Китаю. В Угорщині усі питання доставки вирішуються телефоном. Але кур’єри часто не знають англійської, а коли бачать український номер, просто ставлять прочерк, типу не вдалося доставити, а наші посилки повертаються звідки приїхали. Уявити щось подібне в Україні неможливо». 

Дорога оренда житла зі своєю специфікою

Житло в Угорщині здають на довгий термін, щонайменше пів року, продовжує розповідь Ксенія.  За контрактом, якщо виїжджаєш з житла раніше, маєш сплатити штраф у розмірі депозиту – двомісячної оплати оренди. 

«Українцям непросто орендувати житло, оскільки треба показувати документи, що засвідчують платоспроможність. Мені пощастило. Спочатку компанія, де я працюю, надала два тижні проживання у гуртожитку (далі – 8 доларів за добу). Там я познайомилася з колегою, разом з якою ми винайняли квартиру неподалік від офісу.

На щастя, господар квартири виявився максимально лояльним до українців. З нас він не вимагав ані депозиту, ані великих грошей – усього 550 Євро на місяць. Це дуже скромна ціна за двокімнатну квартиру у хорошому районі Будапешта.
Звісно, у порівнянні з 5500 гривнями, які я сплачувала за квартиру у Харкові, це багато. Але інші винаймають тут житло за 700 Євро і вище». 

При цьому більшість квартир здаються порожніми. Тим, хто їх орендує, доводиться купувати усе – меблі, постільну білизну, посуд тощо. А це також суттєві витрати. Ксенії з колегою пощастило, – у квартирі, яку орендували вони, усе потрібне для життя було.

«Приємно, що наші сусіди теж лояльні до України, не підтримують політику Орбана. Але про настрої у суспільстві мені важко казати. Угорську я зовсім не знаю, хіба що пару слів, а усі питання вирішую англійською».

Загалом Будапешт виявився для Ксенії щасливим містом, де вона знайшла безпеку та стабільність попри те, що перебуває за 2000 км від дому.

Цю публікацію було створено за фінансової підтримки Європейського Союзу в партнерстві з DW Akademie. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю Краматорськ Пост та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.