«Турки також перераховують на ЗСУ та всіляко підтримують українців», – каже Елеонора Гармаш-Ґюрсей
Де б ти не був, краще за все триматися свого коріння. Найлегше бути своїм вдома, у рідному місті, на Батьківщині. Набагато важче знайти своє призначення і своїх людей у чужому місті чи країні. На жаль, саме це зараз доводиться переживати мільйонам українців, які опинилися далеко від дому через велику війну.
Сьогодні ми розповідаємо історію дівчини з Краматорська, яка шукала і тепер знайшла себе в українській діаспорі великого турецького міста та як може допомагає Україні наближати перемогу.
З дитинства подорожувала країною у складі Пласту та любила поезію
Елеонора Гармаш народилася в Краматорську, вчилась у Першій українській гімназії, з 12 років була у скаутській організації «Пласт», тож багато подорожувала Україною. З дитинства вона також цікавилася поезією та писала вірші.
Тому, коли після навчання у Харкові Елеонора повернулась до рідного Краматорська та познайомилася з молодіжним об’єднанням «Вільна хата», вона запропонувала провести там «Вечір поезії». З того часу, а на дворі тоді був кінець грудня 2014-го, вечори поезії були культурною подією у місті та регулярно відбувалися у «Вільній хаті» майже до початку великої війни:
«Я була захоплена ідеєю, що кожен охочий зможе прийти та прочитати зі сцени свої твори або просто улюблені вірші. Ідею підхопили культурні діячі міста і Вечори поезії багато років радували містян, навіть без мене», – розповідає вона.
Робота у Туреччині та доленосна зустріч
Після того, як через пандемію коронавірусу Елеонора втратила роботу, їй трапився цікавий молодіжний проєкт у Туреччині. Він передбачав допомогу в організації спортивних заходів і комунікацію з волонтерами з різних країн. Так почалося знайомство її з цією країною.
Урок його від української інструкторки«На той момент я захоплювалася йогою, тож цей проєкт видався мені цікавим. Отримала запрошення від організаторів і навесні 2021 року вирушила до столиці Туреччини – Анкари. Під час участі у проєкті ми багато подорожували, знайомилися з іншими волонтерами.
У мене був дуже цікавий досвід – я викладала уроки українською мови для волонтерів-турків. Через пандемію уроки переважно були онлайн, проте вони щонайменше навчилися вітатись і дякувати українською мовою. Доленосною стала моя зустріч з майбутнім чоловіком, який теж був одним з волонтерів».
Після завершення програми Елеонора та її майбутній чоловік продовжили спілкування. Він навіть приїздив до неї в гості в Україну.
Повернення додому, швидка евакуація та новий поворот долі
У жовтні 2021-го Елеонора повернулася до Краматорська, де влаштувалася у міську бібліотеку. Там вона організувала зустрічі письменників-початківців, а також уроки англійської для людей похилого віку та провела кілька поетичних вечорів.
Зустрічі письменників-початківців у міській бібліотеці«Життя йшло розмірено і спокійно. 20-го лютого ми мали зустріч клубу письменників у затишній атмосфері бібліотеки. А 24-го лютого я вже не вийшла на роботу. Подруга запропонувала мені разом їхати до Дніпра. Вона попередила, що на збори є лише пів години. У такій стресовій ситуації не було часу на обмірковування: я взяла найнеобхідніші речі й в дорогу. Зі мною поїхала молодша сестра, а батьки тоді ще залишалися вдома».
Спочатку дівчата дісталися Дніпра, де їх прийняла на ніч християнська громада, а наступного дня сіли у поїзд, що прямував на Львівщину.
«Сіли дивом, бо квитків не було, а провідники не дуже бажали нас брати. У Дрогобичі нас прийняли знайомі волонтери. Там ми зустрілися з моєю старшою сестрою та двома племінниками, а ще з нашою подругою з донькою. Тепер наша компанія складалась з чотирьох дорослих і чотирьох дітей. Звідти ми попрямували на кордон з Польщею».
У містечку неподалік кордону дівчата записались у чергу, у якій перед ними було близько 500 людей, – всі вони хотіли сісти на автобус, що віз до точки перетину кордону.
«Зрештою польський кордон ми пройшли досить швидко. Сестрі роботодавці запропонували поселитись на якийсь час в Любліні, я ж вирішила їхати до Туреччини, де на мене уже чекали».
Українська громада в Ізмірі прийняла дівчину з Краматорська
Елеонора довідалася у Фейсбуці про українську громаду в Ізмірі, яка серед інших заходів раз на місяць проводить зустрічі книжкового клубу. Треба лише прочитати книжку, яка буде обговорюватись, і прийти на зустріч. Саме від спілки українців Ізміру вийшла збірка української поезії у перекладі турецькою. У ній вірші Тараса Шевченка, Лесі Українки, Василя Стуса, Василя Симоненка, Ліни Костенко і Володимира Сосюри.
Збірка української поезії турецькою мовою«Я була у захваті від зустрічі з однодумцями, тож легко долучилась до подій: благодійного ярмарку, українського хору, майстер-класів. Щодо ярмарку – я була серед українок, що ліпили вареники, а в день ярмарку продавала прикраси охочим туристам».
Діаспора не стоїть осторонь від війни на Батьківщині
Ізмір багатий на українок, які роблять прикраси, щось в’яжуть або роблять вишиванки, еко-торбинки ручної роботи, керамічні вироби та інше. Частину прибутку українські майстрині постійно переводять на потреби ЗСУ.
Ярмарок на потреби ЗСУ в ІзміріЗа словами Елеонори, українки в Ізмірі в’яжуть шкарпетки для ЗСУ та українців, що перебувають у госпіталях, на ярмарках збирають гроші на потреби переселенців. Окремо збирають також на тепловізори, забезпечення воїнів, наприклад, зимову форму і на усілякі потреби армії.
«Я стала учасницею українського хору, який через два місяці свого існування дебютував у Різдвяному благодійному концерті, що проходив у Католицькому костелі і став приємним подарунком для української та польської громад, а також усіх рідних, друзів та містян. Ми співали українські колядки на одній сцені з польськими, турецькими та українськими артистами».
Виступ Різдвяного хору в ІзміріТак українські жінки та дівчата, які живуть за кордоном, розповідають про нашу країну і допомагають їй у цей важкий час.
Елеонора каже, що турки, а надто ті, які мають у сім’ї українців, переймаються подіями в Україні, та теж перераховують на ЗСУ. Спілка українців Ізміру разом з ЮНІСЕФ організовує групи психологічної підтримки для українців, що приїхали в Туреччину через війну.
«Я дуже вдячна Спілці та всім українцям, яких я тут зустріла. Це куточок рідного краю на чужині. Сподіваюся, те, що ми робимо, також допоможе нашій Україні перемогти».
P.S. А наприкінці минулого року доленосна зустріч в офісі волонтерської організації знайшла продовження. Наша героїня стала Елеонорою Гармаш-Ґюрсей, з чим ми її й вітаємо!
Кохання не знає кордонівЦю публікацію було створено за фінансової підтримки Європейського Союзу в партнерстві з DW Akademie. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю Краматорськ Пост та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
