«У гостях добре, а дома краще». Враження краматорців, ч. 2: Франківськ, Кропивницький, Ужгород, Львів

У цьому матеріалі розповіді про те, якими здалися Івано-Франківськ, Кропивницький, Ужгород та Львів людям в евакуації. Першу частину читайте тут.

Красиве та патріотичне місто 

Євгенія, 45 років, Івано-Франківськ

«Перший раз я була в Івано-Франківську проїздом у 2015-му році, їхали через нього до Краматорська з Буковеля. 

Місто однозначно цікаве в архітектурному сенсі, відчувається, що воно досить старе, імперське, тобто було у складі Австро-Угорщини колись. З нашим Краматорськом можна порівняти хіба що стандартні радянські "хрущьовки". А в Івано-Франківську багато красивих будинків, є вузькі мощені вулиці – бруківка мені дуже подобається. Є масштабні будівлі, як-от готель «Надія» або Драматичний театр ім. Франка.

На будівлях багато національних прапорів – у нас в принципі теж у Краматорську чимало вивішували, але тут ще багато червоно-чорник прапорів УПА. Хоча знову ж таки і у нас були (чи є?). А ось чого у нас у Краматорську точно немає, але є у Івано-Франківську – це численні пам’ятники на честь загиблих за волю та незалежність України. 

Вважаю, що Івано-Франківськ – красиве місто. Ось, наприклад, пішохідна вулиця Незалежності напрочуд приємна, гуляти по ній саме задоволення. Приємно, шо місто живе, працюють кафе, крамниці, багато молоді. Але все одно відчувається, що у країні війна – на вулицях багато військових, а у місті – переселенців.

Бачу, що у місті нові автобуси та тролейбуси, але про них нічого сказати не можу, бо ходжу пішки. Чула, що там є різні можливості оплати – карткою, готівкою та навіть смс – а від способу оплати залежить вартість проїзду. Здається, щось таке хотіли зробити у нас у Краматорську. 

Люди в Івано-Франківську доброзичливі, нема чого й казати. Але чи змогла б я тут жити? Теоретично - так. Бо я люблю шум міста, його активне життя. Щоб на вулиці було багато людей, щоб був рух.

Незважаючи на те, що тут все добре, я вірю у найближче повернення до рідного Краматорська. До своєї домівки, до свого чоловіка, який вдома, який працює у нашому місті». 

Особисто упереджена розповідь про Кропивницький

Микола, 39 років, Кропивницький

«Моя розповідь про місто буде неповною та необ'єктивною, оскільки я жив у старій частині Кропивницького, гуляв там мало. Те, що я встиг побачити, мене зовсім не вразило, я навіть фото не робив. Так, я знаю, що нова правобережна частина Кропивницького інша, але туди я не дійшов. Власне після цього обласного центру я почав інакше дивитися на наш широкий, просторий, сучасний та рідний Краматорськ.

Отже головне моє враження щодо старої частини міста – село у поганому сенсі цього слова. Настільки безграмотних планування та забудови я ще не бачив. Безліч маленьких вуличок, купа перехресть, – пересуватися на авто вкрай важко. На маленькому клапті землі можуть бути розташовані поруч багатоповерхівки та приватний сектор, а перехід від міста до села взагалі незрозумілий.  

Загальний стан вулиць і міських об’єктів я можу описати лише одним словом – занедбане. Нагадує Краматорськ до 2014-го року – до того, як у місто почали вкладати гроші і перетворювати у кращій бік – така ж сама потріскана совкова плитка на центральній площі, навіть постамент від кривавого вождя ще не знесли. 

З місцевими мешканцями я взаємодіяв мало, переважно з ріелторами. Вони мені здалися трохи грубими та упередженими. Мені здається, вони нас не розуміють і ніколи не зрозуміють – що таке залишитися без дому та блукати Україною як безхатьки. 

Ще один випадок, який стався у Кропивницькому з моєю мамою. Коли одна місцева жінка узнала, що спілкується з переселенкою, раптово перейшла на українську, хоча до цього вони розмовляли російською.

З позитивних моментів, наприклад, дуже сподобалося суто професійне ставлення у ветлікарні – врятували собаку, уважні, спілкуються нормально, аби ж гроші платили. 

Щодо грошей у ці важкі часи. Вони стали «зоряним часом» для усіляких ріелторів, господарів так званих міні-готелів та різноманітних шахраїв. Стикнувся з усіма трьома типами і набув вкрай негативний досвід. 

У мене чомусь не вийшло знайти нормальне житло у Кропивницькому дешевше ніж за 700 доларів на місяць для трьох дорослих та собаки середнього розміру, власне чому я і залишив це місто та поїхав далі на захід у пошуках «кращого життя». Але про лицемірство та гонор цієї категорії громадян, які непогано заробляють на чужому горі, є такі слова: «Кому война, а кому мать родная».

Отже жити у Кропивницькому навіть у мирний час я не став би. Власне, він зайняв перше місце у моєму особистому антирейтингу міст України, а відвідав я їх чимало.

Така різка та негативна оцінка, можливо, пов’язана з тим, що йде війна і мій загальний стан нервово-пригнічений, а я без того схильний до песимізму. 

Проте саме у таких непростих життєвих умовах починаєш особливо гостро цінувати, а головне – ностальгувати за звичним способом життя, за своїм затишним рідним містом, за роботою. 

Я сподіваюся та бажаю, щоб увесь цей жах якомога швидше закінчився та десятки тисяч мешканців змогли повернутися у свої цілі будинки та головне – у мирний Краматорськ!». 

Ужгород – «ніжне» місто зі смачною кавою

Світлана, Ужгород

«Я приїхала в Ужгород пізно 19-го березня, вже було темно. Але як зранку вийшла на вулицю, одразу побачила, що це зелене і сонячне місто. Я навіть назвала його «ніжним», коли розповідала про Ужгород подрузі. Хоча машин у місті багато, а з переселенцями стало ще більше, у центрі все одно можна почути, як співають птахи. Це вражає і дуже приємно.

Потім місто почалос мені відкриватися з квітненням – спочатку сливи, потім черешні, потім вишні. Одне дерево мене настільки вразило, що я повела маму, щоб їй показати  – не дерево, а якась біла пухка хмаринка. А потім почали квітнути сакури – це взагалі було щось неймовірне.

Річка Уж – вона дивна, не зовсім вкладається у моє розуміння річок. Це щось середнє між нашим Торцем і гірською річкою. Уж дуже стрімкий і постійно змінюється – іноді видно усі камінці на дні, а іншого разу вода стає мутною і не видно нічого. Це коли тануть сніги у горах чи падає дощ. А іноді Уж стає спокійним.

Люди тут дуже привітні, але так швидко розмовляють на своїй мові, що іноді я їх не розумію. Мова не зовсім українська, багато російських слів, а ще вони наче ковтають цілі складі, тож дивно виходить. Але поступово починаєш їх розуміти. 

Мені спочатку не вірили, що я з Краматорська, бо я розмовляю українською, а вони думали, що у нас української взагалі немає. То кажуть, це я вже вихваляюсь, що в мене гарна українська мова. 

Після приїзду я спочатку допомагала волонтерам, збирала гроші та їжу для місцевої 128-й бригаді. Спілкувалася з багатьма людьми у той час – з Горлівки, Добропілля, Запоріжжя, Києва, Харкова, інших міст. 

По Ужгороду я намагаюся пересуватися тільки пішки. Це дуже приємно, навіть коли ідеш тим самим маршрутом не вперше. А тут я ще почала вишукувати по місту міні-скульптури і фотографувати їх. Я поставила за мету знайти всі або більшість з них. Це така місцева фішка.

Пішки я доходила до Ужгородського замку. Територія його не така вже велика, а ось дерева – їм напевно дуже багато років. Стара частина міста з бруківкою насправді вражає. Тут вулички, мені здається, навіть вужчі, ніж у Львові. При цьому там дві полоси транспорту і ходить автобус такого типу, як у нас у Краматорську сині тролейбуси «Дніпро». Одразу згадується дорога на роботу вдома, де я їздила такою "вісімкою".

Без діла я довго сидіти не можу. Тож поки що працюю швачкою, хоча я інженер-програміст. Бо коли почала шукати роботу, одразу зрозуміла, що за спеціальністю роботи в Ужгороді не знайду. Тут потрібні кухарі, офіціанти, баристи. В Ужгороді багато кондитерських та кав’ярень, бо це туристичне місто.

Ужгородці кажуть, що у них кава смачніша, ніж у Львові. На мій погляд так і є.

Вже скуштувала місцеві страви – бануш і бограч. Готують бануш з любов’ю, це точно. Коли я запитала про бануш у їдальні біля своєї роботи, жіночка мені відповіла, що не може його зараз приготувати, бо в неї не було домашніх сала та бринзи, а з магазинних вона готувати не хоче – зовсім не та буде страва. Не може, каже, своїх клієнтів годувати аби чим, а як привезе з села, обіцяла пригостити. Так вона і зробила.

А ще в Ужгороді чотири мости через річку Уж – три автотранспорті та один пішохідний. Я вже всі їх пройшла пішки. Ще ми з чоловіком гуляли по парках Ужгорода. Один з них – Боздоський – нагадує мені наш парк Пушкіна, бо там великі дерева і мало атракціонів. А ось Підзамковий парк більш схожий на парк атракціонів.  Отакий він цей Ужгород». 

Приємні враження від міста, а надто від людей

Катерина, 30 років,  Львів

«До Львова ми приїхали 9-го березня. Двоє дорослих і п'ятеро дітей. Було дуже страшно, ми не знали, що робити, були розгублені. Велика подяка волонтерам на львівському залізничному вокзалі, які нас нагодували, дали дітям гарячого чаю та пояснили, що далі робити, куди їхати та звертатися. 

Отже, ми звернулися до райдержадміністрації, де нас відправили на поселення. У нашому випадку це звичайні офісний центр, в якому люди продовжують працювати, але для нас звільнили кілька кімнат. З того часу ми тут і живемо.

Люди у Львові просто неймовірні. Вдячні їм за все, за підтримку, яку ми відчуваємо. Нам дали усе необхідне – від постільної білизни до зубних щіток. Завдяки тим самим волонтерам є гуманітарна допомога, яка напрочуд важлива у цей час, бо з березня переселенські виплати ми ще досі не отримували. А на початку квітня до мене приїхали батьки, яких завдяки цим самим людям поселили разом з нами. 

Львів – неймовірно красиве місто. Гуляти його вулицями, особливо центром, саме задоволення. Тут багато парків, які розташовані, здається, у кожному міському кварталі. 

У нашому районі на кожному кроці новобудови, які зводять з неймовірною швидкістю. Коли ми приїхали тільки фундамент був залитий, а вже четвертий поверх закінчують. 

Розповім про транспорт у Львові. Трамваї і тролейбуси тут є і старих зразків, і нових. Міські автобуси усі нові, а ось на міжміських маршрутах зустрічаються різні.

Коли ми тільки приїхали, наш автобус у центр міста ходив з інтервалом у п'ять хвилин. Зараз, коли у країні проблеми з паливом, прибуття автобуса може затримуватися. Деякі маршрути через цю ситуацію взагалі скасували. 

Магазинів у Львові безліч, місто велике. Тільки біля нас є декілька супермаркетів: місцеві  Рукавичка, Близенько, звичний АТБ, а ще Метро. Полиці в магазинах зазвичай повні, є з чого вибрати, але ціни помітно зросли з початку війни. 

Погода у Львові дуже непередбачувана. Щойно може світити сонечко, а вже через десять хвилин піти дощ, а потім знову сонячно. Зараз на вулиці уже тепло, діти гуляють у футболках та шортах.

Помітно, що у місті велика кількість переселенців. Мені здається, що більшість з них – це люди з Донецької та Луганської областей. Так, Львів – місто славне і неймовірно красиве, але дуже хочеться повернутися додому, у мирний Краматорськ. Щиро дякуємо Львову за прихисток. Таких людей, як ми зустріли тут, ще треба пошукати. Шана їм та подяка».

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоби важливі статті самі вас знаходили і ви нічого не пропустили. Також на нас можна підписатись у Viber. Ви також можете слідкувати за оновленнями нашого сайту на сторінці у Facebook. Слідкуйте за нами у Instagram Англомовні повідомдення ми публікуємо в своєму Twitter

* * *

Читайте інші історії переселенців з Краматорська про враження від міст, куди вони виїхали:

• "У гостях добре, а дома краще". Враження краматорців від міст, куди вони виїхали. Ч.1: Дніпро, Вінниця, Одеса, Київ
• «У гостях добре, а дома краще». Враження краматорців від міст, куди вони виїхали. Ч. 3: Полтава, Рівне, Кривий Ріг

коментарі