«У гостях добре, а дома краще». Враження краматорців від міст, куди вони виїхали. Ч. 3: Полтава, Рівне, Кривий Ріг

Куди тільки не довелося поїхати краматорцям через війну! У багатьох містах України опинилися наші друзі, родичі та знайомі. А тому ми продовжуємо ділитися враженнями земляків від інших міст – цього разу їхні розповіді про Полтаву, Рівне та Кривий Ріг.

Полтава - історичне місто любителів пива

Аліна, 25 років

«Я приїхала до Полтави з дитиною ввечері 21-го квітня. Спочатку поселилися у мотелі, бо вільних квартир чи будинків на той момент нам знайти не вдалося. Жити у мотелі не дуже зручно, умов для тривалого проживання там просто немає.

Але далі довелося стикнутися з іще більшою проблемою. Я шукала житло, та навіть коли знаходила варіанти квартир і телефонувала, то одразу питали, звідки ми приїхали, а коли відповідала, що з Краматорська, то часто мені просто відмовляли. Тоді у пріоритеті в орендодавців були Харків та Київ. Одна жінка навіть питала, чого ми тікали, «там же у вас все спокійно»? Ось так мене на той момент відвернуло від Полтави, вже почала замислюватися, щоб їхати кудись далі.

На щастя, родичі з Харкова порадили рієлтора, який допоміг мені знайти квартиру. Одразу скажу, що оренда житла у Полтаві дорога. За однокімнатну квартиру ми платимо 10000 гривень на місяць, при тому що меблів тут вкрай мало, а посуду не було взагалі, але господарі привезли нам мінімальну кількість, інше вже довелося докупляти.

Живемо ми у районі новобудов. Дуже приємно спостерігати, як просто на очах з'являються нові багатоповерхові будинки. Полтава росте та розвивається. Починаю помічати зручність інфраструктури. Район, де ми живемо, тихий та спокійний, тут багато дитячих майданчиків, під кожним під'їздом клумби з квітами, є різні магазини, аптека, риночок і все це поряд з нами.

Від центра Полтави ми живемо далеко, тому вибираємося туди нечасто. Проте це варто робити, щоб подивитися на її красу. Полтава – гарне та чисте місто, є старі та красиві будівлі, багато пам'ятників.

Але, як я теж встигла побачити, тут мало парків у нашому краматорському розумінні. Той самий Корпусний парк у центрі – його скоріш можна назвати сквером. Можливо, це пов’язано з тим, що Полтава – місто історичне, інші традиції.

Як на мене, так це ще місто постійного руху, – здається, тут усі кудись поспішають, дуже багато транспорту, як власного, так і громадського. Також помітила, що Полтава – це, мабуть, місто любителів пива, тому що на кожному кроці є відкриті пивні магазини.

Взагалі після перших не найкращих вражень - та я й розповіла, чому вони такі були - тепер враження від Полтави у мене приємні. Я вже побачила, що тут живуть привітні та люб'язні люди і дуже цьому рада.

Хочу розповісти про атмосферу у місті, як я її відчуваю. У Полтаві усі живуть мирним життям, будують плани, насолоджуються миром, але водночас бояться прилетів ракет. Також на День вишиванки, як на мене, людей у вишиванках було мало. На жаль. Мені одразу пригадалося, скільки народу у Краматорську виходило в українському вбранні у цей день.

Звісно, я не кажу, що Полтава – це не патріотичне місто. Тут у кожному магазині, на ринках можна почути українські пісні та продається багато української символіки. Так, воно гарне, але, як кажуть, у гостях добре, а дома – дома справді краще. Дуже сподіваюся, що скоро ми повернемося у наш рідний мирний український Краматорськ»

Рівне: чарівне місто та подорож у часі

Катерина, 36 років

«Рівне – затишне, зелене, чарівне місто, яке зараз надає прихисток багатьом вимушено переміщеним особам зі східної частини України. Ми сюди приїхали наприкінці березня, приїхали не навмання, а попередньо зателефонувавши на номер працівників Рівненської ОВА, які займаються цим питанням, номер знайшли в інтернеті.

Спочатку поселились у гуртожитку, це було безкоштовно. Приїхали вночі, а нас одразу нагодували жіночки, які там працюють і приймають людей цілодобово. Біля гуртожитку розташована їдальня, в якій також безкоштовно годують переселенців два рази на день. Пізніше у місті відкрилися іще декілька соціальних закладів харчування, але ми ними не користуємося. Про них я читала у повідомленнях місцевих ЗМІ у соцмережах.

В гуртожитку ми довго не залишалися, вирішили шукати квартиру. І хоча з котом знайти квартиру було нелегко, нам це все ж таки вдалося. Ціни на житло, мабуть, як і скрізь. Від 4000 за однокімнатну квартиру у совковому стані і вище.

Коли я кажу про чарівне місто, я маю на увазі, що його чарівність полягає здебільшого у великій кількості різноманітних зелених насаджень, квітучих дерев та рослин, тут багато величезних каштанів, доглянутих клумб тощо.

Гуманітарну допомогу видають усім, але спочатку треба зареєструватись і записатись у міському департаменті соціального захисту. Як допомогу дають продукти та інші необхідні речі. Одяг, особливо дитячий, теж можна отримати безкоштовно. У рівненських групах у фейсбуці також можна запитати про допомогу, а місцеві радо допомагають, хто чим може.

Люди здебільшого привітні та чемні, – не стикалася з таким хамством, як можна зустріти у нас. Місто чисте, прибране, на узбіччі не валяється сміття. Але проблема Рівного, як на мене, це його дороги, – їх, схоже, нормально ніколи не ремонтували.

У місті панує патріотична атмосфера. Прапори майорять майже на кожному будинку, молодь у патріотичних футболках або з атрибутикою – жовто-блакитні стрічками, браслетами тощо. Серед місцевих мешканців є як україномовні, так і російськомовні, але перші переважають.

Щодо архітектури, то у місті переважають будинки радянських часів та сучасні новобудови, бо місто було майже зруйноване під час Другої світової війни. Виглядає Рівне трохи незвично як для обласного центру, бо тут приватні будинки перемішані з багатоповерхівками. До речі, я помітила, що тут нумерація під'їздів не зліва направо, як у нас йде, а справа наліво.

Нічого не можу сказати про міський транспорт у Рівному, бо ним не користуємося, а ходимо пішки. Усе, що нам потрібно, є поблизу.

Так, Краматорськ краще. Бо по-перше, це рідне місто і воно завжди буде кращим, а по-друге, наше місто має нові чудові дороги, навіть у дворах, відновлені парки, площу. У місті мало чого залишилось радянського на відміну від Рівного, в якому у більшості парків з тих часів нічого не змінилось: наче подорож у часі».

Кривий Ріг: індустріальне місто з численними парками

Олена, 39

«З початком великої війни моя родина (я, чоловік, дві доньки 9 та 15 років, пес 12 років) не одразу вирішили евакуюватися з рідного Краматорська. Спочатку переїхали до батьків на Шабельківку, де були там два тижні, а вже 3-го квітня виїхали до Кривого Рогу, куди начальство мого чоловіка запросило робітників з родинами до робочого приміщення фірми. Я була приємно вражена, адже по приїзду ми отримали усе необхідне: гаряча вода, душ, туалет, простора кухня, письмові столи (це важливо, бо дві доньки учениці, а я вчителька). Фірма також закупила двоповерхові дерев’яні ліжка. Ми перетворили офісні кімнати на затишні родинні куточки.

Кривий Ріг – місто велике. Тут декілька центрів. Ми живемо далеко від мережевих магазинів (АТБ, VARUS, Сільпо), пішки приблизно 30 хвилин. Але є маршрутки, тролейбуси, швидкісні трамвайчики, хоча місцеві кажуть, що з маршрутками стало проблематичніше.

Тут мої дівчата вперше побачили, що таке метро, правда, у зменшеному вигляді, і каталися на швидкісному трамвайчику, як на атракціоні. На період військового стану тролейбуси та трамваї є безкоштовними як для місцевих, так і для ВПО.

Перше моє враження, що будинки геть усі вкриті пилом, ніби припорошені - “Криворіжсталь” працює. Я одразу подумала, що наш Краматорськ в плані екології виглядає симпатичніше. Але зазначу, що тут багато паркових зон з різними тематичними фігурами, алей пам’ятників та яскравих квітів.

Коли ми блукали вулицями міста, то бачили старі будинки з вензелями та будинок, де вперше запустили ліфт, також багато новобудов, храми із жовто-блакитними куполами, церкви… і місто відкрилося з іншого боку, – вже не таким похмурим.

Мені здалося, що у Кривому Розі дуже багато стоматологічних клінік та кабінетів лазерної епіляції.

Через Кривій Ріг протікає одна з найбільших річок України – Інгулець. Сподобався Гданцівський парк, який також є частиною парку ім. Ф. Мершавцева, – він чимось схожий на наш краматорський Сад Бернацького: там є дитячі та спортивні майданчики, стадіон, зони відпочинку, мотузковий парк, сцена для проведення свят, тематичні фігури, річка із затишними альтанками, багато зелених насаджень. Ще згадала би парк Ю. Гагаріна, де багато тематичних металевих скульптур.

Багатоповерхові будинки стоять поряд з приватними. Є місця, які нагадують вулиці Стуса, Аероклубну, Паркову і серце завмирає, ніби на якусь мить ми опиняємося у рідному Краматорську. До речі, вікна нашої кімнати виходять на приватний сектор, прогулюючись ним, я ніби на вулицях с. Біленьке – море квітів, аромат від квітучих дерев, люди працюють на городах.

Стосовно місцевих, то нам зустрічалися добрі люди. Волонтери допомогли оформити документи, розповідали про пункти гуманітарної підтримки, де певну допомогу можна отримати і від місцевих підприємців та звичайних людей, які не залишаються байдужими.

Що стосується житла, то нам пощастило, бо всі комунальні послуги за нас сплачує підприємство чоловіка. Точно знаю, що знайти житло дуже проблематично. Треба не забути про відсоток рієлтору, оплату за перший та останній місяці, плюс застава, плюс комунальні послуги і сума виходить досить велика.

Шукали для нашої подруги житло два дні, бюджет 3-5 тис./міс., але не могли нічого підібрати, бо з ними ще один член родини – невеличкий песик. І знайшли лише такий варіант – Металургійний район, трикімнатна квартира, дуже брудна, але є все необхідне, старенький ремонт, 6 тис. грн./міс., 3 тис. застава, 1700 – рієлтору, таку суму треба віддати одразу, комунальні у квітні вийшли 1200 грн.

Отже проблема з житлом є досить актуальною, волонтери самі говорять про космічні ціни.

Як проходять наші будні? Діти дистанційно навчалися, я також проводила свої уроки дистанційно, всі разом в одній кімнаті і це було весело. Тут найголовніше для мене слово «разом». Тобто, ми впораємося з будь-якими труднощами, але головне, що ми разом. Мій чоловік працює, не завжди у Кривому Розі, але територіально це не дуже далеко.

Моя родина у відносній безпеці, але думками ми зі своїм містом, з рідними, знайомими, які там залишилися, і кожен незнайомий у стрічці Фейсбука тобі також стає близьким, тому що у вас спільне горе, спільні молитви про Божий захист, про милосердя, щоб наші хлопці і дівчата вистояли, щоб всі ми вистояли і незабаром повернулися додому.

14-го травня діти влаштували усім мешканцям робочої бази, де ми проживаємо, патріотичний виступ (так вони хотіли підтримати нас, дорослих, бо ми були «дуже похмурі, заплакані та нещасливі»). Подарували танок, пісню «Червона калина», вірш «Про козаків» і багато малюнків про красу нашої країни, про силу в єдності, про те, що наразі народжується нова Україна. Це було зворушливо і водночас боляче, що в наших дітей забирають дитинство. В голові постійно слова моєї молодшої доньки Поліни «Без тебе, моя Україно, я просто безкрила».

І приходить розуміння, якою щасливою я була у своєму рідному, чарівному Краматорську!». 

* * *

Читайте інші історії переселенців з Краматорська про враження від міст, куди вони виїхали:

• "У гостях добре, а дома краще". Враження краматорців від міст, куди вони виїхали. Ч.1: Дніпро, Вінниця, Одеса, Київ
• «У гостях добре, а дома краще». Враження краматорців, ч. 2: Франківськ, Кропивницький, Ужгород, Львів

коментарі