"У гостях добре, а дома краще". Враження краматорців від міст, куди вони виїхали. Ч.1: Дніпро, Вінниця, Одеса, Київ

Мешканці Краматорська люблять своє місто. Хай іноді і називають його трохи зневажливо Краматорівкою або «по-пацанські» Крамахою, але люблять по-справжньому та вважають кращим містом у світі.  

Подорожуючи Україною у мирні часи або перебуваючи у відрядженні, краматорці радо поверталися додому і привозили з поїздок враження та ідеї для рідного Краматорська. Тепер повернення додому вони чекають з евакуації. Своїми враженнями про міста, які їх прихистили, поділилися герої цього матеріалу. 

Дніпро прихистив багато наших

Олексій, 44 роки 

«Дніпро – це місто схоже на ковдру, яка зшита з багатьох різних клаптів. Тут не надто гармонійно змішалися в архітектурі різні епохи та стилі будівель. Навіть на центральних вулицях давно покинуті будинки стоять по сусідству з новими, а старі вивіски зачинених магазинів та фірм нашаровуються історичними пластами на фасадах. 

Багато сміття і разом з тим багато простору на широких проспектах Дніпра. Так, я помітив, що чимало залежить від району, бо насправді є райони дуже красиві та чисті. Так само із набережною. Ще, мабуть, радянські човникові станції та якийсь річковий інститут у халупі перебувають по сусідству з «модними» громадськими вбиральнями із нержавіючої сталі, які до речі безкоштовні, та новими багатоповерхівками з видом на річку. Проте на набережній дуже багато красивих квітів, особливо тюльпанів, які усі люблять фотографувати. 

А ще у Дніпрі є одна гілка метро на кілька станцій. Її закладали на початку 80-х років минулого століття, а відкрили аж наприкінці 1995-го року. Особливої транспортної ролі цей вид транспорту у місті не грає, хоча планується подальше будівництво.

У Дніпрі зараз дуже багато переселенців, зокрема з Краматорська, тож важко судити, хто місцевий, а хто ні. Але є певні фішки, які відрізняють саме місцевих. Наприклад, я бачив багато жінок та дівчат у шкіряних штанях. Так само обов’язкові шкіряні дивани, навіть у квартирах із радянським стилем та ремонтом. 

Місцеві нам зустрічалися хороші. Допомагали, як могли, йшли назустріч. З людьми у Дніпрі нам пощастило. 

Правду кажучи, що у країні війна, тут теж відчувається. Мені здається, десь половина магазинів та фірм зачинені, не беручи до уваги продуктові. Ті працюють. У торговельних центрах теплиться життя, але покупців немає. Проте черги на сотні та навіть тисячі людей можна побачити у центрах роздачи гуманітарної допомоги та навіть просто у місцях запису на неї.

Дякую Дніпру, що нас прихистив. Але у цілому я не у захваті від цього міста. Хочу додому у Краматорськ. Сподіваюся, скоро зможемо туди повернутися». 

Вінниця – місто контрастів

Юлія, 38 років

«Вінниця для мене одразу стало містом контрастів. Мабуть, якщо я б опинилася тут із туристичною метою, мої враження про місто були б іншими. Але подорож до Вінниці виявилася вимушеною, майже раптовою, зі змішаними почуттями. 

Все це змусило мене пристосовуватися насамперед до нового побуту, тож місто я спочатку сприймала не  «як воно є»,  а «вдома не так, вдома краще». Вдома ж бо справді по-іншому. 

На другий місяць перебування мені вдалося подивитися на це місто саме як на Вінницю, а не як «не-Краматорськ».

Як раз прийшов травень і нарешті настала справжня сонячна та квітуча весна. Комендантську годину перенесли з 23-ої до 5-ої ранку, а тому іноді у мене виникала повна ілюзія мирного життя. 

Я полюбила довгі прогулянки Вінницею у різні пори доби. Блукала людним центром по вулиці Соборній. У мене навіть з’явилися улюблені місця та заклади. Наприклад, Європейська площа та «Вінницька цукерня» на ній. Люблю сидіти там, пити чай, читати новини та мріяти про повернення додому. 

Будинок, у якому я живу, розташований біля Набережної Рошен. Це маленька та романтична набережна на березі Південного Бугу. Увечері там приємно просто гуляти, пити сухе вино і ні про що не думати. 

Так, Вінниця наповнена контрастами. Тут змішані приватна забудова та величезна кількість модних новобудов; європейська архітектура та пережитки радянського союзу; сучасний міський ритм та затишна атмосфера.  

До того ж зараз у місті багато переселенців, тож особливого контрасту додають люди – з різних регіонів, україно- та російськомовні, з міста та з села. У мене вже з’явилися приятелі з Бучі, Чернігова, Харкова. 

Що ще додати про місто? Не знаю, хороше воно чи погане… просто «не дім». Я завжди цінувала у людині одну особливість – не бути там, де добре, а робити добре там, де ти є. Саме це я намагаюся робити вже другий місяць далеко від дому.

Можливо, комусь з моєї розповіді може здатися, що усе у мене малиново-полунично… Зовсім ні. Побутові та фінансові питання ніхто не скасовував.

Але я спробувала передати дух моєї травневої Вінниці, – сонячної, квітучої, просоченої солодким запахом карамелі, який панує на набережній  Рошен».

Одесу треба бачити на власні очі

Ярослав, 31 рік

«Я бував в Одесі раніше. Але одна справа бути у гостях, а інша – опинитися десь в евакуації під час війни. Але головне враження не змінюється. Хай там як, Одеса – красиве старе місто з гарними будинками і парками. А ще тут багато спортмайданчиків – для мене це важлива можливість фізичної активності.

Одеські базари – окрема тема. На них панує своя неповторна атмосфера, там просто треба побувати хоча б заради колориту. Продавчині хочуть тобі обов’язково щось продати, навіть якщо ти у бік їхнього товару й не думав дивитися.  

Барахолка в Одесі теж варта згадки. Вона тут у центрі міста – у районі Молдаванка, який має не дуже добру славу. Одеська барахолка розкинута на кілька вулиць, а купити там можна що завгодно – від звичайного одягу до старовинних речей.

Я не митець, але Одеса наводить мене на поетичний лад. Це місто зі складною історією, місто яке зачаровує. Тут на вулицях запах кави і свіжоспечених булочок.

Люди, треба сказати, помітно відрізняються від наших – вони більш життєрадісні, не дивлячись на війну. Одесити також добріші та більш виховані, принаймні так здається, хоча усілякі «кадри» теж зустрічаються. 

Словами усі враження від Одеси мені, мабуть, не вийде описати. В Одесі треба пожити. З кожним днем все більше закохуюсь у це місто, але додому все одно хочу». 

Київ повертається до нормального життя

Дмитро, 50 років

«Коли я все ж таки поїхав з Краматорська у другий половині квітня, вечірній Київ зустрів мене похмурою погодою, дощем, порожніми вулицями, які ощетинилися протитанковими їжаками, та блок-постами з доброзичливими військовими.

Але на ранок на мене чекали приємне відкриття – працювали банкомати та магазини з повними полицями товарів, хоча людей у порівнянні з довоєнними часами було помітно менше. 

Майдан так само гарний у буянні весняних кольорів, тож люди знову роблять фото, як раніше, і це теж надає оптимізму. Навіть їжаки на Майдані виглядають наче якась дивна інсталяція з нічного жаху. 

Звернув також увагу, що тепер майже на кожній людини, на кожній автівці є українська символіка чи вказівки «руському воєнному кораблю» куди йому йти.

За понад три тижні, які я вже тут, місто змінюється на краще, стає тим самим багатолюдним діловим мурашником. Якби не повітряні тривоги та металеві їжаки вздовж доріг нічого б і не нагадувало, що тут, як і у далекому 1922-му році, ще кілька тижнів тому вирішувалася доля країни. На щастя, сталося не так, як сто років тому, бо «серп и молот – смерть и голод».

Ще з приємного у Києві. Комендантська година поступово відсувається на більш пізній час, так само довше починає працювати метро. Торговельні центрі, як мені здається, відсотків на 80 відкриті та чекають на відвідувачів. Ціни і асортимент радують, особливо якщо порівнювати з тим, що на зараз у нас у Краматорську. 

Так, ситуація з бензином на заправках зараз не дуже. Днями чотири години простояв у черзі на заправці і у результаті нічого не вийшло. Але це саме з бензином. Газ і дизель усюди є. 

Я завжди любив Київ за його незвичайне прекрасне небо – увесь час у хмаринках, за могутній Дніпро, за величні православні храми, Андріївський узвіз. Вважаю, що Київ – це місце сили як душевної, так і фізичної. Вдячний нашій столиці за спогади, але також і за те, що я зараз тут та за майбутні можливості бувати у цьому чудовому місті.

Київ вистояв, він оживає та розквітає. Недарма ж у центрі міста монумент Юрія Переможця, покровителя столиці і нашої країни. Вистоїть та переможе Україна і звичайно ж наш Краматорськ».

Цю публікацію було створено за фінансової підтримки Європейського Союзу в партнерстві з DW Akademie. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю Краматорськ Пост та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

* * *

Читайте інші історії переселенців з Краматорська про враження від міст, куди вони виїхали:

• «У гостях добре, а дома краще». Враження краматорців, ч. 2: Франківськ, Кропивницький, Ужгород, Львів
• «У гостях добре, а дома краще». Враження краматорців від міст, куди вони виїхали. Ч. 3: Полтава, Рівне, Кривий Ріг

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоби важливі статті самі вас знаходили і ви нічого не пропустили. Також на нас можна підписатись у Viber.

Ви також можете слідкувати за оновленнями нашого сайту на сторінці у Facebook. Слідкуйте за нами у Instagram

Англомовні повідомдення ми публікуємо в своєму Twitter

коментарі