Цікаво :: Люди К. :: 01 квітня 2022 12:03 , Краматорск Пост
evakuaciya-2

Утриманці - це не про українців: «Ukrainians work here». Продовжуємо історії жінок з Краматорська, які виїхали за кордон

Жінки, які евакуювалися з Краматорська в країни Європи, розповідають, як облаштувались на новому місці і що потрібно врахувати, якщо ви також збираєтесь їхати. частина друга

Польща, Франція, Швеція, Фінляндія, Італія - такий перелік країн, куди евакуювалися наші співрозмовниці, мешканки Краматорська. Як наші героїні влаштовують своє життя у нових країнах, чи можна там знайти житло та роботу, які виникають труднощі та які поради вони можуть дати тим, хто тільки виїжджає  - нещодавно ми розповіли перші три таких історії . Ось ще дві.

Ксения Ковальова, працівниція сфери культури, приїхала до Швеції

Перший тиждень після вторгнення я залишалась в місті - активно включилась у волонтерський рух, намагалась усіма силами допомагати, займала дуже активну позицию. Але в мене син - він також потребує уваги і захисту, і в якийсь час я, усвідомивши, що все це не мине швидко, зрозуміла, що треба щось робити. Саме в цей час подзвонили знайомі і запропонували скласти компанію одній мамі з дитиною, які виїжджали до Польщі, щоби вони їхали не самі і було не так важко.

Після дороги до Львова довелось оговтуватися ще добу

Виїжджали евакуаційним поїздом. Біля Харкова ми стояли пів години - там обстрілювали якраз район залізничного вокзалу. Коли до нас підсідали харківʼяни, ми зрозуміли: те, що вони пережили - ось це якраз справжній жах порівняно з нашою ситуацією. 

Дорога до Львова була дуже важкою. Нас в купе було восьмеро. Був з нами дідусь якому 91 рік, йому було вкрай важко. Та всім було непросто. Ми якимось чудом здобули постільну білизну та поклали дітей, щоби хоч вони виспались. Але моєму синові стало зле все одно, тому у Львові ми затримались на добу, щоби трохи перепочити. 

Потім ми поїхали до кордону. Я вважаю, що нам пощастило і ми перетнули його відносно швидко - за 6 годин. Процедура максимально спрощена. Люди, які зустрічали нас на польській стороні, надзвичайно нас вразили. Нас просто накрило хвилею доброти і турботи. Те, що поляки роблять для нас - це неймовірно. Велика подяка їм!

Польска сімʼя стала майже рідною 

test Син Ксенії Сашко з Польською сімʼєю

Від кордону за кілька годин ми доїхали до невеликого містечка Ясло. Там нас забрала до себе родина - молода пара і хлопчик, який на 5 років старший за мого сина.  Нас від початку чесно попередили, що це тільки на два тижні, а далі ми самі маємо якось влаштовуватись. Але ту кількість любові, яку ми отримали від них, неможливо осягнути, вона просто перекрила весь той біль, який ми пережили і залікувала наші рани в серці. Ми гуляли в лісі, грали в футбол, варили разом український борщ. Вони стали нам дуже близькими друзями. 

Розуміючи, що це все має закінчитися, ми з тими дівчатами, з якими їхали сюди, потихеньку почали готуватись до майбутнього – вивчати мову, шукати вакансії, знайшли прекрасну квартиру. 

Єдине, що спричиняло дискомфорт – це відчуття провини перед моїми співвітчизниками, що я тут в безпеці, а вони там під бомбардуваннями та обстрілами. Але я не маю себе за це корити та не збираюсь ні перед ким виправдовуватись. Моя дитина в безпеці, і якщо ціна за цю безпеку – моє відчуття провини, то нехай так буде. 

Зупинились на балтійському узбережжі

testТим часом, я отримала повідомлення від моєї подруги, що вона також їде з України до Польщі. Ми на той час ще жили з польською сім'єю, і я почала шукати якісь варіанти, щоби також допомогти подрузі. Випадково я натрапила на інформацію, що організовуються транспортування до Швеції. В Швеції пропонується дуже приваблива і лояльна програма: легалізація не в якості біженців, а для тимчасового перебування громадян України та їх працевлаштування. До того ж виявилося, що знайомі нашої польської сімʼї можуть допомогти там із житлом. 

Отже ми з моєю харківською подругою поїхали на південь Швеції. Там нас поселили в окремому будиночку на березі Балтійського моря. Ми добре влаштувались, правда, зараз чомусь стали хворіти діти – то забої, то якісь отруєння, то ще щось. Я думаю це, скоріш за все, психосоматичні розлади після пережитого стресу. 

test

Приймаюча сторона – не організація, а просто мешканці містечка зі своєї ініціативи вирішили допомогти українцям. Вони скинулись грошима, орендували автобус, приїхали до Кракова, щоби забрати бажаючих до Швеції, привезли сюди та надали житло. Поки що ми живемо на повному утриманні шведів. Такі умови запропоновані нам на два місяці. Від нас нічого не потрібно, просто треба підтримувати житло у належному стані.

«Ukrainians work here»

Але ми не сидимо, склавши руки. Почали вивчати мову. До того ж наш статус тут дозволяє нам працевлаштування. Отже ми зробимо все, щоби люди тут розуміли: утриманці – це не про українців, українці люблять і вміють працювати. 

Ми задумали тут такий рух – «Ukrainians work here». Це соціальна ініціатива, яка буде мотивувати роботодавців приймати на роботу українців. Хочемо, щоби це розпочалось як флешмоб. Позначку «UWH»  може розмістити у себе кожен закордонний роботодавець, що працевлаштував  українця. Ми сподіваємось, що це буде спонукати людей підтримувати таких роботодавців, самих роботодавців спонукатиме брати на роботу українців, збільшуватиме інтерес до таких бізнесів і, відповідно, потік клієнтів і доход. І головне – це обʼєднуватиме та зміцнюватиме відчуття національної ідентичності для українців, які працюють або шукають роботу за кордоном у зв’язку з війною в Україні.

ксенія в швеції Шведське подружжя, яке прихистило нашіх героїв (зліва) та Ксенія (крайня праворуч)

 Звичайно ж сумно, що після того, як я чогось досягла вдома, зараз довелось повністю обнулитись. Я людина творчої професії, та не дивлюсь на життя через рожеві окуляри і розумію, що з моїм статусом, з моїм знанням мов, тут мене може чекати якась не дуже кваліфікована робота в сфері обслуговування чи в сільському господарстві. Але я вдячна і за це. Хочу подякувати абсолютно кожному, зі своїх нових знайомих, це просто неймовірні люди в своїй доброті та щирості. І, сподіваюсь, що все закінчиться і ми повернемось додому, де знову зможемо бути корисними своїй громаді та батьківщині. 

Поради

Якщо ви маєте намір виїхати за кордон – не їдьте навмання. Вже минув певний час і зараз напрацьовано багато маршрутів, програм, варіантів, якими вже скористались інші. Вивчайте їх спочатку. Якщо комусь потрібна інформація щодо Швеції – я готова надати контакти.

 **

Їдьте за можливості не одні, кооперуйтесь з кимось, щоби ви мали змогу підтримати та підстрахувати одне одного в дорозі. Ніколи і нікому не віддавайте свої документи.

 **

Щоби влитись в нормальне русло життя на новому місці будьте готові до того, що ваму Швеції всі пересуваються велосипедами щодня доводитиметься виходити із звичної для вас зони комфорту.  Щодня вам треба буде опановувати купу нових навичок і якихось дій, які в минулому житті вам були непотрібні. В мене, наприклад, так було з велосипелдом. Тут всі ними пересуіваються, і коли я перший раз взяла його і не розуміла, що з ним робити далі, я просто півгодини проплакала. 

 **

Влаштувавшись на новому місці, зробіть все, щоби не бути утриманцями і тягарем для приймаючої сторони. Будьте вдячними кожному, хто щось для вас зробив та чимось допоміг. 

 

Олена Круглова, журналістка Post, виїхала до Польщі 

Ми  поїхали 14 березня - я, мій 4-річний син та 70-річна мама. Ми бачили, що відбувається в Маріуполі, та побоювались, що це може відбутися і в нас. 

З одного боку, можна було сказати, що попри періодичні "прильоти" ракет, Краматорськ був набагато безпечніше багатьох інших міст України. Та в той же час були якісь тривожні речі: обстріл поїзда і загибель провідника, потім на якийсь час оголосили, що, можливо, потяги до Краматорська взагалі не підуть, а будуть ходити тільки до Лозової. 

test у тимчасовій польскій квартирі

 Я бачила, як через ці сирени росла тривога у моїх близьких, син почав боятись залишатись сам у кімнаті, усюди по квартирі ходив хвостиком  за мною, та казав, що йому страшно. Мама нервувалася. Знову ж таки, дивлячись на Маріуполь, я розуміла, що в разі подібної ситуації ніщо не може гарантувати безпеки моїм рідним, ніякі бомбосховища. Я не пробачу собі, якщо з ними щось трапиться. Або, якщо щось зі мною, хто подбає про них? 

Мені дуже не хотілось міняти місце, де я мала певний звичний комфорт, на невідомість, яка може чекати біженців. До того ж, я не знала, куди їхати – ні в Україні, ні будь-де в Європі в мене не було якихось передбачених варіантів. І тут раптово і неочікувано подзвонив мій друг, з яким ми давно вже не бачилися і не чулись. До війни він працював в Польщі, там в нього з'явились певні звʼязки та друзі, то ж він з початком війни доправив туди свою родину. Він запропонував мені теж їхати до Польщі і пообіцяв якусь мінімальну необхідну підтримку від своїх польських приятелів. І ми прийняли рішення їхати.

Дорога: семеро в купе і спати по черзі

Ми все ж таки потрапили в купе на прямий поїзд із Краматорска до Львова. Нас в купе виявилось семеро: моя сімʼя зі мною, ще жінка з донькою і ще одна дівчина. Ми з мамою спали по черзі, якийсь час я їхала в проході, потім спала з дитиною, а мама сиділа в ногах. Деякі люди спали на підлозі в коридорі. Сімʼя мого друга, який вмовив нас їхати, розповідала, що в їхньому купе було аж 13 пасажирів. Тож нам дуже пощастило і ми ще відносно непогано виспались. 

Приїхали до Львова. Від палаток Червоного хреста до кордону йшли безоплатні автобуси. Були ще варіанти: за 600 гривень комерційними бусами або за 700 гривень з людини на таксі. Але, попри велику чергу, ми потрапили до автобуса, бо тим, хто з малими дітьми, був пріоритет на посадку. Ми ще й сиділи всю дорогу до Краковця, де був пункт пропуску через кордон. 

Перетин кордону був дуже важким. Певно, через дуже велику кількість людей, все було організовано не дуже раціонально, але терпимо. 

Із великого павільйону, куди заходили всі, хто прибули, невеликими партіями запускали до палатки, де в тебе було хвилин 20 щоби зʼїсти безкоштовний обід та погрітися. Звідти переходили в інший павільйон. Там була палатка для обігріву і мій Стьопка навіть трохи поспав. Все зайняло близько 12 годин. Ми прибули на кордон приблизно між 14 та 16 годиною, а перетнули його о 4 ранку наступного дня. 

Степан на фоні костьолуЗ польської сторони зустрічали дуже гостинно. Дітей пригощали цукерками, волонтери допомагали нести речі до автобуса, який відвіз нас в пункт розподілення. Це великий торговий центр, який покинули продавці для того, щоби облаштувати тут тимчасове приміщення для біженців. Там було тепло, можна було поїсти, поспати, задовольнити мінімальні гігієнічні потреби, отримати безкоштовну сім-картку з польським номером.

Нам треба було в Хожув. Це місто в центрі південної Польщі, за 350 кілометрів від нашого кордону, яке розташовене поруч із Катовіце, майже зливається з ним. Трохи проїхали автобусом, основний шлях – поїздом. Усе – безкоштовно.

Весь шлях від дому до Катовіце зайняв у нас 2,5 доби. Ми прибули трохи раніше, ніж нас чекали. Польський приятель мого друга не встиг до того часу знайти нам помешкання. Отже він сказав, що, можливо, нам доведеться одну або кілька ночей провести в спеціальному притулку, але врешті він забрав нас до себе додому. 

Цікаво, як ми дістались його помешкання. Прибувши в Катовіце, ми зайшли до палатки обігріву. Там нас також гостинно зустріли, Стьопі подарували невеличкий рюкзак з цукерками та засобами першої необхідності. Ми підійшли до якогось чоловіка в незрозумілій для нас уніформі (пізніше зʼясувалося, що то пожежник), щоби запитати дорогу, вони посадили нас до автівки і довезли з мигалками за потрібною адресою, ще й підняли багаж до квартири. 

Знайомий мого приятеля мешкає з сімʼєю у двокімнатній квартирі, типу нашої "хрущовки" але ще менше. Через те, що він не знайшов нам окреме помешкання, він хотів навіть залишити нас у своїй квартирі, а сам з сімʼєю мав намір заночувати десь у знайомих. Але, на щастя, знайшлася вільна квартира, у якій ми могли залишитись на 2-3 доби. Розкішна довокімнатна квартира з запасом продуктів. Ми перебрались туди. За ці дні, які ми там провели, нам так і не знайшли помешкання для більш-менш тривалого перебування і тому ми перебрались в однокімнатну квартиру, де мешкає сімїя мого краматорського приятеля, який порадив нам їхати до Польщі. Поки ми живемо там в шістьох. 

Чому проблема з житлом?

Так, зараз у Польщі дуже важко орендувати житло. Я не знаю на сто відсотків усіх причин, але головна полягає в тому, що сюди приїхало дуже багато біженців і його просто не вистачає. Також ходять чутки, що деякі наші співвітчизники, мʼяко кажучи, не дуже добре себе поводять у відносинах з орендодавцями та в тому житлі, яке їм здають. Через це багато поляків одразу ж відмовляють в оренді, коли дізнаються, що житло бажають знімати українці. 

Як легалізуватись

Є різні варіанти. Єдине, що потрібно зробити обовʼязково,  це отримати всім  PESEL (Powszechny Elektroniczny System Ewidencji Ludności). Це польский аналог нашого ІНН. 

Можна отримати офіційний статус біженця. В цьому є певний мінус: після цього ви півроку не матимете права офіційно працевлаштуватись. А грошове утримання, яке виплачують людям з таким статусом – мізерне і на життя його не вистачатиме. 

Можна оформити допомогу і отримати разову виплату 300 злотих, але для цього потрібно написати заяву на тривале перебування в Польщі. Я ще не вивчила це питання і не розумію поки, які обовʼязки на мене накладатиме статус такого заявника, тому поки не писала. Також, кажуть, можна отримати 500 злотих на дитину, але я також ще не встигла в цьому питанні розібратись. Отже вибрала варіант влаштуватись на роботу.

Що з роботою

В моїх планах все ж знайти окреме житло і ні в кого не сидіти на шиї. Наші польські знайомі кажуть, щоби ми сповіщали їх, коли нам щось потрібно, та ми намагаємось не зловживати їх гостинністю і готовністю допомагати. Але мої невеликі заощадження швидко тануть, тому я влаштувалась на роботу. Це робоча спеціальність на поліграфічному підприємстві, яке виробляє сувенірну та рекламну продукцію. Це некваліфікований труд, але без знання мови іншого тут знайти неможливо. В середньому, за таку роботу тут платять 16 злотих на годину, і умови праці досить жорсткі.

Стьопа у польській квартирі

test

Щоби винаймати житло, за оренду доведеться платити мінімум 1300 злотих. Ще від 300 до 600 - за комунальні послуги. 120 злотих коштуватиме дитячий садочок. Отже все це зʼїдатиме левову частку моєї заплати.

Кажуть, що на життя після сплати за житло і послуги  треба мати ще хоча б 1000 злотих. Але доведеться ледве зводити кінці з кінцями.

Мене, як людину, яка звикла не перебиватися аби як, перспектива  економити кожну копійчину трохи лякає. Я  тут ще не отримувала зарплатні і не маю досвіду, але прорахувала приблизно витрати і розумію, що доведеться мабуть переходити з 8-годинного на 12-годинний робочий графік. Інакше нічого не вийде. Я знаю, що дівчата наші працюють тут і на більш престижних роботах, наприклад, в банку, але це ті, хто володіє польською.  

польский будинок будинок, де Олена з сімʼєю ділять на шістьох тимчасове помешкання

 Про ціни та інше

В цілому Польща мені подобається, мені вона здається ментально дуже близькою до нас. Побут поляків також дуже подібний до нашого за винятком, може, деяких дрібниць. 

Ціни на продукти та товари широкого вжитку також порівняно близькі до наших, принаймні, якщо і відрізняються, то не врази. Дещо навіть можна купити дешевше. 

А, ще тут є гуманітарні пункти, де можна отримати безкоштовно продукти, засоби гігєни, у тому числі для малюків, якісь господарські товари, вживаний одяг, взуття, постільну білизну і навіть іграшки. В принципі, з голоду не помреш, якщо взагалі нікого тут нема

Але є речі, незвичні і відмінні від наших. Наприклад, дитячий садок працює по чіткому графіку і порушувати його не слід. Коли приводиш або забираєш дитину, треба зісканувати спеціальну електронну картку. Вона має бути у кожного, хто приводить чи забирає малечу. Недопустимо порушувати час, до якого дитину можна забрати. Якщо не забрав вчасно, дитину передадуть до поліції і додому її привезуть поліцейські. Кілька таких порушень – і будуть великі проблеми. Враховуючи, що мені, мабуть, доведеться перейти на 12-годинний графік роботи, до того ж денна і нічна зміни будуть мінятись, я не знаю, що б я робила, якби була тут вдвох з малим без мами. 

На роботі теж все жорстко. Якщо вісім годин – то це вісім годин роботи, а не відбування. Якщо прямо зараз тобі немає чого робити, маєш знайти собі якусь активність, а не відпочивати. Якщо сказано, що перерва 30 хвилин, то це саме 30 хвилин і ні хвилиною більше.

Поради

Польска мова хоч і схожа на нашу, але часто можна щось не зрозуміти, або зрозуміти неправильно, почути щось не так, особливо назви місцевостей. Краще завжди важливу інформацію перевіряти, або перепитати ще в когось. Дуже виручає в таких випадках голосовий гугл-перекладач. Також це стосується і інформації від волонтерів. Краще завжди перепитати чи перевірити, погуглити, якщо сумніваєтесь. Волонтери теж знають не все і не завжди точно.

 **

Якщо вам треба отримувати якусь послугу або документ від державних органів, особливо там, де великі черги і доводиться довго чекати, – звертайтеся до цих органів безпосередньо самі, не покладайтесь на те, що кажуть в чергах люди.    

**

Їхати чи ні? Універсальної поради тут не може бути. Я не знаю, чи змогла би і працювати, і сина з садочка забирати вчасно, якби не мама. Просто і легко тут не буде точно. Але в кожного свій досвід і свої обставини. 

Інші статті на цю тему

obstril-zhitlo

Як це зараз працює - розповідаємо на прикладі Святогірської громади

blekaut

Це більше для тих, хто, як і я, мешкає у багатоповерхівці

povernennya

Очільник області розповів також, який мінімум населення був за час війни у цих містах