Цікаво :: Люди К. :: 28 липня 2021 18:11 , Лєра Пімкіна
angelina-shostak

“Весь час мене тримала рука чоловіка та мамині молитви”

Діагноз викликав у неї жах і розпач, а біль випалив все і залишив лише бажання тихо вмерти. Але підтримка близьких і жага до життя подарували перемогу їй та надію і натхнення іншим

Депутатка краматорської міської ради, волонтерка, громадська діячка Ангеліна Шостак одного разу почула свій страшний діагноз - онкологічне захворювання. Як це - почути таке, впоратись із цим та перемогти рак, і жити повноцінним життям? Про це вона розповідає у нашому проекті “Я з цим живу”.

“Лікарю, у мене рак?”

Все почалося у 2008 році. Тоді Ангеліна мучилася від болю в спині, кілька років спостерігалася у лікаря-невролога, та лікувалася від остеохондрозу. Біль ставав все докучливішим, і коли вона почала прокидатися зі сльозами на очах, то знов звернулася до лікаря. Той порадив бассейн, мовляв, це зменшить біль та допоможе при остеохондрозі.

“Пам’ятаю, вийшла в коридор, стала біля вікна, ридала. Мені було дуже страшно"

Для того, щоб потрапити до басейну, треба було пройти стандартну процедуру і зробити флюорографію. Однак коли вона прийшла забирати результати, то медсестра не віддала їх і сказала лише: “Чекайте лікаря, єдине, що я можу сказати, вам доведеться довго та болісно лікуватися”. 

Ангеліна одразу запитала : ”У мене рак?”

Страх та розпач охопив її в ту мить.

“Пам’ятаю, вийшла в коридор, стала біля вікна, ридала. Мені було дуже страшно від невідомості, - каже Ангеліна.

Не чекаючи на  висновки, наступного дня вони разом з чоловіком пішли робити КТ. Поки сиділи, до них підійшов лікар та, поклавши руку на лімфовузол біля шиї, спитав, чи давно він такий.

“Уявляєте, це літо, відкритий одяг, - каже Ангеліна, а я ніколи не помічала збільшеного лімфовузла у себе. Кожного дня дивилась на себе у дзеркало і не бачила. Потім він запитав, чи є ще якісь симптоми. Я згадала, що в мене дуже свербить шкіра, але я грішила на алергію, бо нещодавно ми купили дачу, я думала, що справа в рослинах. Потім згадала, що останнім часом дуже пітнію ночами. Ну і після КТ вже все стало зрозуміло остаточно”.

По всьому тілу в Ангеліни були збільшені вузли, середостіння було розміром з кулак, дивом був не задітий кістковий мозок.

Це був лімфогранульоматооз, або хворооба Ходжкіна. Стадія, яку визначили була передостанньою - III-б. 

Лімфогранульоматоз, хворооба Ходжкіна, злоякісна гранульома — злоякісне захворювання лімфоїдної тканини, яке є частим захворюванням та зустрічається в 1-2 випадках на 100 000 населення.

Лімфогранульоматоз є однією з форм злоякісних пухлин - лімфом. Характеризується злоякісною гіперплазією (збільшенням розмірів) лімфоїдної тканини з утворенням у лімфатичних вузлах і внутрішніх органах лімфогранульом - злоякісно переродженої тканини. Ураження починається в одній із груп лімфатичних вузлів (ділянки шиї, паху, середостіння), надалі розповсюджуючись на інші групи, причому одночасно уражаються внутрішні органи, що містять лімфоїдну тканину (селезінка, шлунково-кишковий тракт, печінка).

Лікар зазначив, що хвороба дуже серйозна і  у Ангеліни є лише два тижні, щоб знайти клініку, і лише місяць, щоб почати лікування. Також він порадив їй поїхати до Макіївки в онкоцентр.

Наступного дня Ангеліна та її чоловік Андрій вже були в Макіївці.

“Атмосфера гнітюча до болю, - розповідає вона, - сидять жінки, всі в хустинках, лікар приймає всіх швидко, відчуваєш себе як на конвейері. Ми не отримали впевненного і чіткого плану дій від лікарки, тому вирішили отримати пораду у головного лікаря Краматорського онкодиспансера”.

В Краматорську перед тим, як заходити в кабінет до лікаря, Ангеліна та Андрій отримали дзвінок від страхової компанії, яка запропонувала лікування в київській клініці “Лісод”. Головний лікар в Краматорську підтвердив, що від цієї хвороби врятувати Ангеліну зможуть тільки там.

Ледве не втратила руку і повністю втратила все волосся.

Всього 5 днів минуло від рокової флюорографії до першого візиту в київську клініку.

“Ми все робили дуже швидко. За це я вдячна своєму чоловікові. Це він знайшов гроші, він завжди підтримував мене та казав, що ми вилікуємо мене, чого б це не коштувало. До Києва ми літали літаком, це значно прискорило весь процес”, - каже жінка.

В Києві Ангеліні зробили пункцію та підтвердили діагноз. Був назначений протокол лікування, який включав в себе 4 курси хіміотерапії.

“Дуже вдячна своєму лікарю, Ігорю Анатолійовичу Реуту (на фото нижче), який без зайвих емоцій дуже спокійно сказав що так, це рак, але медицина зараз крокує надзвичайно швидко, і ми все переможемо, - розповідає Ангеліна, - ці слова  тоді заспокоїли та дали надію”.

test З лікарем Ігорем Реутом

Сівши в літак Ангеліна зробила помітки в календарі та розписала по датах, коли закінчаться всі 4 курси і все буде добре.

Але не все сталося, як бажалося, і життя внесло в плани жінки свої корективи.

Перший курс хіміотерапії, який розпочався 19 серпня, Ангеліна перенесла легко. Вони з Андрієм гуляли по лікарняному парку та дивувалися, чому в такому красивому місці так мало людей та ніхто не гуляє. 

test Початок першого курсу хіміотерапії...

Тільки після восьмого дня жінка  зрозуміла, що хімія почала діяти: у всьому тілі з'явилася ломота, сильна слабкість, почали боліти всі кості.

Одразу  після першого курсу хімії Ангеліна почала стрімко втрачати волосся.

test ...і трохи згодом

“Я добре пам’ятаю цей день, - розповідає вона, - це було перше вересня, я збирала сина до школи, чоловік пішов на роботу, а я, залишившись сама дома, підійшла до дзеркала та провела рукою по волоссю. І великий жмут залишився у мене в руці. Звичайно, я розплакалась. Хоча мене і попереджали про це і я знала, що це неминуче, все одно було дуже важко це бачити. 

Я просила мене поголити, коли волосся залишилося зовсім мало, але чоловік був непохитним, і я заплітала останні три волосини в смішну косичку”

test

test

На другому курсі хімії Ангеліна ледве не втратила праву руку. В бахмутській лікарні їй поставили крапельницю, але весь препарат пішов під шкіру. На додачу до цього в жінки почалось запалення легенів.

“Мені було так погано, що слів важко підібрати. Стан мій був критичним, - розповідає вона, - я розуміла, що можу втратити праву руку, ще я дуже сильно кашляла, так, що ледве дихала”.

Николай Дорохов о жизни с диабетом

Но спустя три года могу сказать уверенно - полноценная жизнь с диабетом возможна

Тоді Ангеліна з чоловіком терміново їдуть до Донецького обласного диспансера, але лікар каже, що спочатку треба вилікувати запалення та руку, а тільки потім робити наступну хімію.

“Ми розуміли, що хіміотерапія - це дуже важлива циклічна річ, яку не можна так просто відкладати, але і я дуже слабка. Тоді Андрій питається в мене, чи витримаю я літак, і ми знов летимо до Києва. Я почуваю себе немов риба на суші, повітря не вистачає, я постійно кашляю і подумки вже прощаюся з життям, але ми знов летимо на хімію”.

В Києві лікарі зібрали консиліум. Руку врятували але КТ показало, що в легенях жінки було щось, що нагадувало соти, які світилися. Це було дуже схоже на онкологію.

Тоді лікарі запропонували операцію, на яку Ангеліна погодилася. Їй видалили нижню частину легенів.

test

“І знаєте, що я тоді зрозуміла? - питає вона. - Ти можеш що завгодно відмічати в своєму календарі, але тільки Господь Бог знає, як буде насправді”.

“Залиште мене та дайте спокійно померти”

Замість назначених 4 курсів хіміотерапії, Ангеліна пройшла 6.

“Коли лікар сказав мені, що для стовідсоткового результата потрібно не 6, а 8 хімій, я відмовилась. Це було вище моїх сил, - розповідає Ангеліна. - Коли ти лежиш під крапельницею ти вже точно знаєш, на якій ділянці флакона тобі почне становитися зле, коли цей нестерпний біль почнеться. Боліло все тіло, руки, ноги, п’яти. Це було жахливо, і я сказала, щоб всі залишили мене в спокої. Я більше не можу, і якщо мені вже написано вмерти, то нехай вони  дадуть мені зробити це спокійно”.

Після 8 курсів хіміотерапій Ангеліні було призначено 17 курсів опромінювання. Всього 30 секунд опромінювання, але після нього жінка ледь могла пересуватися.

Родині Ангеліни було дуже важко вмовити її на ще два курси хіміотерапії, але все ж таки жінка погодилася. Каже, що тримали її та надавали сил рука Андрія, мамині молитви та слова сина: “Якщо мама помре, то я також не буду жити”.

“Відкорковуйте шампанське, пані Ангеліна”

“Знаєте, після того, як я їх пройшла, я сама потім ходила по палатах, та вмовляла дівчат, які не хотіли та не могли більше робити хімії, казала, що це життєво важливо, всіляко підбадьорувала їх. Я взагалі намагалася бути позитивною. Лікарі дивувалися: мене привезуть після наркозу, 15 хвилин - і я вже лежу посміхаюся та всю палату розважаю”, - розповідає вона.

Після 8 курсів хіміотерапій Ангеліні було призначено 17 курсів опромінювання. Всього 30 секунд опромінювання, але після нього жінка ледь могла пересуватися.

Після цього в Ангеліни почався постпроменевий пневмоніт, рятуючи від якого її також дві доби витягали з того світу.

“Коли все скінчилося, я лежу в палаті, до мене заходять лікарі. Багато їх було, чоловік 10, - згадує Ангеліна, - вітають мене, посміхаються, та й кажуть: “Ну що, пані Ангеліно, тепер ви можете відкоркувати шампанське та випити келих”. А що, можна? - питаюся я. Вони сміються: “Так весь цей час можна було.”

“Я неодноразово мала померти, але бажання жити було сильнішим”

“Так, під час лікування біль був нестерпним, я кричала на весь будинок, мені кололи наркотичні препарати, але я знала, що не маю права здаватися, бо моя родина не заслуговує на те, щоб я їх покинула, я маю боротися.

Коли в мене була та жахлива ситуація з рукою, я все одно робила відбівні, коли мене фактично покинули всі сили, я все одно зранку вставала, щоб провести чоловіка на роботу, бо це була наша традиція, і я не мала права її порушувати. Потихеньку я вставала, робила сніданок та махала Андрію у вікно рукою.

Рукоділля дуже рятувало від поганих думок. В лікарню брала із собою і крючок і спиці з нитками. Все, що робила, роздарювала там, в лікарні. Мабуть, це була подяка світові, за те що жива.”

Згодом почало відростати волосся, по міліметру, спочатку з’явилися вії, потом - волосся на голові. За час лікування Ангеліна придбала дві перуки, але дуже рідко їх вдягала. Каже, що ніколи не соромилася своєї зовнішності. 

test Навіть у найважчі хвилини Ангеліна не втрачала доброго гумору

“Я все сприймала з гумором. Нічого, що не красива, зате розумна, - сміється вона. - Всім дівчатам, які проходять ці страшні етапи свого життя, хочу сказати: і брови і волосся обов’язково відростуть. Так, в такому стані ми всі схожі на наляканих горобчиків: оченята, ніс стирчить, голова поголена. Але це не важливо. Головне, що ви будете жити!”

test

7 червня було 12 років як хвороба відступила. Навіть після стількох років голос Ангеліни тремтить та на очах з’являються сльози, коли вона згадує той біль:

“Я вдячна Богові, своєму чоловікові, також без міри вдячна  людині, яка допомогла мені грошима, та всім тим прекрасним лікарям за те, що я жива. Я мала померти неодноразово, але бажання жити - перемогло.” 

Інші статті на цю тему

childrenscancer

На які симптоми та скарги треба звертати увагу батькам, щоб вчасно помітити хворобу

darya-makuha (1)

Дар’я Макуха з Краматорська поділилася тим, що спонукає її попри cкладнощі воєнного часу не покладати рук, влаштовувати своє життя і не боятися думати про майбутнє

ihor vitenko

Ігор Вітенко повернувся з Бельгії до України, щоб лікувати постраждалих від російської агресії і допомагати місцевим лікарям

коментарі