Важливо :: Власна думка :: 22 січня 2024 16:53 , Максим Ходушко
Flag

Від Сяну до Дону: думки жителя Краматорська про єдність України

Вже вкотре наша країна відзначає День Соборності в умовах війни

"Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону, В ріднім краю панувати не дамо нікому" - нечасто доводиться чути виконання нашого Гімну далі з цим куплетом. Але саме у цих рядках і бринить відлуння події, яка відбулася 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.

Слова "від Сяну до Дону" з'являються щонайпізніше у 1921 році в Січовій, тобто Січових Стрільців, версії пісні "Ще не вмерла Україна" на слова Павла Чубинського (оригінал 1865 року).

Вони - про велику та єдину Україну, спробу об'єднання якої ми й згадуємо сьогодні - у День Соборності, який в сучасній незалежній Україні відзначають з 1999-го року.

День Соборності: історія

Рівно о 12:00 22 січня 1919 року розпочалася урочиста церемонія проголошення Акта злуки. На масовому вічі посол Західноукраїнської Народної Республіки Л. Цегельський зачитав і передав грамоту Національної Ради «Про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною» голові Директорії Володимиру Винниченку.

test

Ось як звучали перші рядки того Універсалу:

"…Віднині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття (в оригіналі Угорська Україна) і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу".

І бачилася та держава й справді від Сяну - річки на заході України, у Львівській області, до Дону - там, де український Таганрог та околиці, там де Нова Січ, що пізніше стає Краснодаром, - з усіма українськими землями. А ще ж були Білгород, частини нинішніх Брянської, Воронезької та Курської областей рф та деякі південні та південно-західні регіони Білорусі.

Те возз'єднання виявилось нетривким та недовгим, але воно засвідчило центрострімкі прагнення українців, чиї землі століттями були розділені між різними імперіями, до створення своєї національної держави. Такої, як ми бачимо на мапах тих років та якою вона, на жаль, не стала.

test Поштова листівка «Мапа України». Видавництво «Вісті з Запоріжжя». Львів, 1910-і роки


Незалежна Україна: сучасність

Одним з результатів великої війни, що зараз триває, для українського суспільства має стати формування політичної нації, у якій горде ім'я українець буде радо сприйматися представниками усіх етносів, що живуть в Україні.

Україна – велика за площею і різноманітна за культурою країна, тож звичайно існують численні регіональні особливості та мирні протистояння. Це нормально. Головне – не підсилювати їх, не піддаватися на провокації ворогів ззовні та розпізнавати їх усередині.

Бо ще й досі можна почути фрази, які аж ніяк не сприяють Соборності та точно поза межами мирних міжрегіональних змагань. Ось хтось з мешканців Заходу України закидує, наче дрова у багаття, фразу на зразок: "Чому наші хлопці воюють? Хай ті східняки воюють за себе, ми при чому?".

Але так само не від великого розуму можуть сказати мешканці Сходу (Центру, Півдня) про Захід: "Вони там не працюють, живуть на наші гроші.. А тепер на гроші переселенців".

В першому випадку, коли неправі мешканці Заходу, прильоти у Львові та взагалі по Правобережжю мали б зробити так, щоб трохи розвиднілося. Бо розповідати про десятки могил лише на військовому кладовищі у Краматорську - а є ще інші міста - це біль. Але це той самий біль, який відчувають і за сотні кілометрів на захід.

Це могили військових як далеких частин з різних регіонів країни, так само і місцевих - 81 бригади ДШВ (Краматорськ), 54 ОМБр імені гетьмана Івана Мазепи (Бахмут), а ще ж є частина НГУ зі Слов'янська та той самий Краматорський прикордонний загін. Я назвав тільки те, що знаю. Це не секрет.

Бо коли я чув гудіння дуже голосної сирени у Коломиї, я згадував, що у тому місті база чудової 10 ОГШБр на ім'я "Едельвейс". Гадаю, військовослужбовці бригади вже не перший рік знають, за що вони б'ються на Сході поруч з місцевими - разом за Україну.

І так само у другому випадку, коли неправі мешканці Сходу або Півдня, я хочу розповісти про жителів Прикарпаття, де провів 20 місяців в евакуації - спочатку у селі, а потім і понад рік у місті Коломия.

Місцеві люблять прикрашати свої будинки, вкладаються в них, купують такі ж самі речі, що купують українці в інших регіонах і просто живуть. Ба більше, саме на Прикарпатті я дізнався, що ремонт будівлі, де у рідному Краматорську розташовані музеї - історії міста та художній - робили люди з Заходу. Це до речі видно у вигадливих елементах даху.

Люблять вони, на Прикарпатті - це точно, - з дахами погратися. А ще я особисто зустрічав і спілкувався з будівельником, який працював у Донецькій області - від Донецька до Святогірська.

Казати, що хтось на Заході не працює і живе за рахунок Сходу - маячня. Нерозумна пропаганда. Люди там працьовиті. І те, що їм доводилося, а подекуди й доводиться, виїжджати на заробітки - хіба це їхня провина?

Одна, єдина Соборна Україна

Попри всі ці нюанси, вільна й соборна Україна є. Природно, що серцем центрострімких тенденцій є давній Київ, за яким сотні років волає орда і продовжує це робити зараз, від безсилля закидуючи нашу Столицю ракетами.

Разом із тим, в Україні немає такого культу столиці як на росії з Москвою. Київ – хоч мать городов руських, хоч батько міст українських – є одним з багатьох, втім, найстаршим та найповажнішими.

test Акція до Дня Соборності на площі Миру у Краматорську, 22 січня 2016 року. Фото - Артем Гетьман

Простягають одне до одного руки Гуцульщина та Слобожанщина, Сіверщина та Поділля, Запорожжя та Волинь, та інші регіони нашої країни.

Не тільки Схід та Захід разом, але й Південь та Північ, бо наша Таврія, наш Крим вітають Полісся та Полтавщину.

Цікаво, що саме сьогодні з'явилася інформація - Президент Зеленський доручив розробити план дій щодо збереження національної ідентичності українців у Росії, підписавши Указ «Про історично населені українцями території Російської Федерації» №17/2024.

І це, мені здається, чи не перший за 30 років офіційний документ, в якому держава Україна згадує про свої історичні землі, де йдеться про українців "на історично населених ними землях (на Кубані, Стародубщині, Північній та Східній Слобожанщині в межах сучасних Краснодарського краю, Білгородської, Брянської, Воронезької, Курської, Ростовської областей Російської Федерації)".

Соборна Україна після нинішньої війни

Я не буду багато писати про те, якою буде Україна після цієї великої війни. Ми всі можемо тільки уявляти, бо ж і війна ще не закінчилася.

Це велика окрема тема, на яку вже розмірковують численні експерти, проводяться конференції та вже починають розподілятися майбутні кошти.

Точно можна сказати, що демографія багатьох міст зміниться. Частина ВПО залишиться у Львові та Івано-Франківську, на Закарпатті та центрі України, відкривши для себе ту Україну, якої не знали.

Але так само й інші, у подібному одкровенні, збагнуть красу нашого степового краю, цього простору, цього неба, Крейдяних гір, наших широких вулиць та проспектів. І так само як степняк з Краматорська чи інших міст Слобожанщини стане мешканцем Прикарпаття чи Буковини, якийсь гуцул чи бойко оселиться у нас, попри те, що рідний дім його "там, де гори полонини".

Найкраще за все - жити вдома. У своїй хаті, у своєму місті, у своїй Україні.

Фото обкладинки - Олексій Ладика/Kramatorsk Post

 

Інші статті на цю тему

Freepeopledaycover

Традиція збиратися біля Літака народилася ще раніше

5lypniablogcover

Суперечки про це точаться роками, але для краматорців цей день свято

antiwarmeeting

Спогади краматорця про вечір перед великою війною та трохи про те, що змінилося за цей чвс