Цікаво :: Люди К. :: 06 червня 2022 09:04 , Максим Ходушко
trenuvannya-vdoma

«Відсутність залу та незнання мови – не проблема, коли є бажання». Історія воєнного часу краматорської фітнес-тренерки

Фітнес-тренерка з Краматорська тепер працює у готелі та тренує хорватів

Любов Герасименко у Краматорську добре знають як інструкторку тренажерного залу, фітнес-коуча, але насамперед як персонального тренера. Під її професійним наглядом та завдяки програмі тренувань багатьом удалося покращити свою фізичну форму та й просто повірити у себе.

Працювала Люба у різних спортивних клубах міста, але останнім часом заняття проводила переважно на базі СК «Блюмінг».

Люба на тренуванні у Краматорську перед війною Люба працювала на Блюмінгу

 

У цьому матеріали ми розповідаємо про те, як тренерка несподівано для себе потрапила до Хорватії, хоча спочатку планувала їхати до Польщі, чому полюбила цю Балканську країну та невеличке містечко, в якому опинилася, та як, незважаючи на усі складнощі, намагається тренувати людей навіть за умов, які не зовсім для цього підходять. 

Швидкий від’їзд та плани на Львів, що не склалися

Після другого «прильоту» у район, де Люба з родиною мешкає у Краматорську, у неї було 20 хвилин, щоб вирішити, що робити далі та швидко скласти речі, поки таксі на вокзал ще не приїхало.

«Я боялася їхати. Мені здавалося, що дома, у підвалі, безпечніше, ніж на вокзалі просто неба. На щастя для нас, коли 8-го квітня залізничний вокзал Краматорська зазнав страшного ракетного удару, ми з сином були уже у Хорватії».  

Любов згадує, що евакуаційний потяг прибув у Краматорськ майже без запізнення та дякує волонтерам, які допомагали людям займати місця у вагонах. Поїхали до Львова, оскільки там не тільки безпечніше, але й кордон поруч. 

«У Львові безпечніше, але він також зустрів нас сиренами… Ми з сином планували пожити там принаймні деякий час. Я навіть узяла із собою спортивну форму, щоб одразу знайти та піти у тренажерний зал».

Втім відчуття безпеки у Люби не з’явилося. Сирени постійно лунали й у місті Лева, вибухи теж траплялися. Через це вона вирішила їхати далі, навіть не маючи певного плану. А оскільки майже усі шляхи лежали все одно через Польщу, Люба із сином поїхала на львівський залізничний вокзал, звідки можна вирушити до Європи за численними напрямками. 

На вокзалі вони зайняли чергу на електричку, розуміючи, що сьогодні можуть нікуди і не стартувати, та налаштовувалися, що доведеться заночувати просто там.

Щасливий випадок та шлях до Хорватії

На вокзалі було багато волонтерів. Вони безперервно пропонували їжу та воду, тож Люба вже й не реагувала на їхні пропозиції. Аж раптом серед загального галасу пролунав голос, який тихо спитав: «Хто бажає у Хорватію? Є одне місце. Виїзд автобусом просто зараз». 

«Можна два?!», – закричала Любов у відповідь – «Я витягувала сина з натовпу та рушила у напрямку цього волонтера. Він сказав, що так, і вже за кілька хвилин ми були в автобусі, де Андрій, волонтер організації «Помощь Деткам Харькова», розповідав, що і як буде далі. Ми виїжджали зі Львова під виття сирен. Електричка  на Польщу так і не відправлялася, очікуючи на закінчення повітряної тривоги, а ми вже були на шляху до Хорватії». 

Люба розповідає, що Філіп, координатор проєкту та просто симпатична молода людина, супроводжував їх на шляху до безпеки. Філіп спілкувався російською, водив дітей до туалету, купував їм круасани та смаколики, а дорослим каву та відповідав на питання. Лише в автобусі Люба нарешті заспокоїлася та змогла заснути. 

Далі були 14 годин у дорозі, – кордон, кілька країн транзитом та прибуття до Вараждину. Про нього Люба каже, що хоче потрапити у це старовинне хорватське місто з цікавою архітектурою, яке чимось схоже на Львів, ще раз.

У Вараждині їх поселили у таборі для біженців, де зробили тести на ковід. Далі ще дві ночі очікування і нова мандрівка – 5 годин у містечко Корениця.

«Ми гадки не мали, куди нас везуть. Замість Філіпа був уже інший координатор, менш товариський, який до того ж не розмовляв ані російською, ані українською. У Корениці нас поселили у готелі Macola (Мацола), де ми з того часу живемо, тобто десь з 24-го березня.

подарунок від хорватів сину на день народження Хорвати подарували сину Люби торт в кольорах українського прапора

Хорватію я полюбила за людей. Вони просто космічні! Відкриті та добрі! Вони не просто пустили нас у свою країну, – вони пустили нас у свої серця. Навіть моєму синові на день народження торт подарували у кольорах українського прапора! Це було дуже приємно».

Інтернаціональний фітнес у вільну хвилину

У готелі Любов, як справна хазяйка та українка не стала сидіти без діла та влаштувалася працювати на кухню. Працює вона позмінно, тож знаходить вільний час для занять спортом.

«Відсутність залу та незнання мови – не проблема, коли є бажання. Фітнес – це поняття інтернаціональне, а мова тіла зрозуміла усім», – каже Люба. 

тренування з хорватськими учнями тренування з Хорватськими ученицями

 

Між змінами у ресторані Любов із дівчатами-колегами встигають потренуватися. Місце для тренувань вибирають залежно від погодних умов. Іноді тренуються в готелі, наприклад, в кімнаті для ігор, а іноді просто неба – на свіжому повітрі. 

«Хвилин 40-50 цілком достатньо, щоб пропрацювати основі групи м’язів, а не розвозити кашу по тарілці, скажу я. Дівчата тільки починають, а тому навантаження я підбираю так, щоб наступного дня їм не довелося брати вихідний».

Звісно, у хорватському готелі у тренерки немає того вибору не те що тренажерів, а навіть інвентарю, як це було у краматорських спорт-клубах. Але все ж таки є пара гумок для фітнесу та гантелі. Цього наразі цілком вистачає.

«Навіть з таким набором я зможу забезпечити дівчатам прогрес. Тим більше, що вони дуже якісно та вдумливо виконують вправи, відповідально підходять до часу. Як тренер я просто кайфую від цього. Дякую дівчатам за довіру. Вони й так гарні, а до сезону будуть ще красивіші». 

До того, як поїхати з міста, Люба деякий час ще продовжувала тренування під виття сирен. А тепер для своїх давніх клієнтів вона пише програми віддалених тренувань, щоб усі, хто має можливість, могли тренуватися за ними.

хорватські учні Люби Хорватські учениці Люби

Як і багато краматорців, Любов теж мріє повернутися додому, але на жаль це поки що небезпечно. А тому вона продовжує працювати та підтримувати свою форму, а разом з тим і форму інтернаціонального колективу готелю у гостинній Хорватії.

Хоча наша героїня каже, що полюбила цю країну, вона додає: «Це зовсім не означає, що я не люблю Батьківщину та не тужу за нею. У моєму серці місця вистачає на все. Недарма ж я качок». 

Інші статті на цю тему

zagibli-vijskovi-z-kramatorska

Розповідаємо, ким вони були

kran-voda
mural-v-italiyi-anna-stativa-9

Як сприймають творчість українок в Німеччині та в Італії

коментарі