Віктора Кривошеєва, Василя Краматорського, Олександра Птиці та інші: Ч. 2 Нові назви вулиць на честь краматорців

Після того, як у квітні 307 вулиць та провулків, а також міський парк у Краматорську отримали нові назви місто поступово звикає до нових імен на мапі.

Ми ж розділили оновлені назви вулиць на кілька категорій. У першій частині ми розповіли про вулиці у центрі. Сьогодні розказуємо про вулиці, які присвячені краматорцям або тим, хто з містом пов'язаний. А це означає, що принаймні деякі імена багатьом будуть добре знайомі.

«Не перше, але й не друге» – цього мера у Краматорську досі добре пам’ятають та згадують

Віктор Кривошеєв

Невеличкий провулок Таймира на Кондиціонері, як називають місцеві ту частину Краматорська, перейменували на честь Віктора Кривошеєва. Цей міський голова, роки роботи якого на посаді припали на початок нового тисячоліття (якщо точніше, то міським головою він був два терміни – з 1998 по 2006 роки), запам’ятався краматорцям фразою, що наше місто, «не перше (в області), але й не друге».  

Та й взагалі деякі містяни згадують про нього ледь не як про найкращого мера, принаймні останніх десятиліть.

Деякі, але далеко не усі. Ось, наприклад, є такий відгук від мешканки району щодо перейменування провулку на честь колишнього і покійного вже мера. 

Так чи інакше, але постать Віктора Кривошеєва у історії Краматорська 21-го століття помітна. А значить щонайменше маленького провулка він, напевно, заслужив.

Загинув за любов до України, не доживши навіть до повноліття

Урал – географічний та геологічний регіон росії, звідки особливо у 2014-му році йшло воювати проти України чимало так званих добровольців. Певно, щось у тому суворому краї, що природним чином –  Уральськими горами – відділяє Європу від Азії так на людей впливає.

Втім, не будемо гадати. А ось вулиці Уральської у Краматорську точно більше немає. Ця затишна вуличка, на якій розташовані офісний центр та гуртожитки, зокрема для ВПО, віднині вулиця Степана Чубенка. 

Про воротаря молодіжної команди «Авангарду» написано і сказано чимало. На його честь названо рідну школу, а у Саду Бернацького є пам’ятник вбитому за  синьо-жовту стрічку на рюкзаку хлопцю. Навіть стадіону «Авангард» хотіли присвоїти його ім’я. 

Фанати «Авангарду», який попри традиційну назву у 2021 році перейменували на ФК «Краматорськ», вшановують пам'ять загиблого у кричалці: «Номер перший Стьопа Чубенко!». 

Що ж, поки що школа та вулиця. Головне, щоб вбивці хлопця, який так щиро любив України, понесли покарання. 

А ви раніше чули про Василя Краматорського?

Російського художника Карла Брюллова знають насамперед завдяки картині «Останній день Помпеї». А ось що на околицях Краматорська була вулиця Брюллова знають, мабуть, не усі.

Карл Брюллов – «Останній день Помпеї» (Фото – Вікіпедія)

Російських художників було багато, а Василь Краматорський, на честь якого вулицю перейменували, був такий один. Те, що ви могли про нього не чути, це лише доказ трагічної долі українських діячів у Радянському Союзі, а надто у 20-30-ті роки минулого століття. 

Як розповідає сайт Костянтинівської центральної міської публічної бібліотеки, на якому інформація про Василя Краматорського найдетальніша:

«Василь Іванів-Краматорський – поет, що стояв біля витоків українського слова в Краматорську, організації літературного життя міста. Його вірші можна побачити на сторінках «Краматорської Домни», практично в кожному номері літературного журналу «Забой» – друкованого органу однойменного літературного угрупування Донеччини (1925-1932), членом якого був поет. Подекуди виступає В. Краматорський і як робітничий кореспондент, відстоюючи у своїх дописах процес українізації, подаючи інформацію про літературне життя Краматорська 20-х років. Усі свої матеріали підписує псевдонімом (напевне це не справжнє ім’я письменника) В. Краматорський».

Дослідниця Наталія Лапушкіна пише, що його твори «не завжди досконалі в художньому плані, деякі більше схожі на римовані гасла декларативного характеру, що певною мірою обумовлено вимогами того часу, коли вони були написані». Щоправда, коли він писав про природу, усе змінювалося. Ось один з його віршів:

Осінь

Останній день, а там вже й осінь,
Пожовкла тиха мов печаль.
З промінням сонячним розкосим,
Як не пригрітий серцем жаль, 
Рідненька осінь, тиха й гола, 
Чомусь всміхалась на стерні. 
Й бур’ян пожовклий вітром поле, 
І тихо гасне в далині.
І чимсь таким близьким пройдешнім, 
У серце глядячи співа. 
Немов в житті не будуть весни, 
А тільки скошені жнива. 
Але ж даремно, осінь мила, 
З тобою плачу тільки вмить, 
Своє прожите ти вже встигла, 
А я і в зиму хочу жить. 
Нехай проходить день пройдешній, 
А день майбутній хай іде, 
Як не для мене будуть весни, 
Так іншим буде тихий день.          
(З журналу «Забой», 1925, № 18).

Десятки років керував популярним художнім колективом у Краматорську

Далеке російське місто Виборг у вигляді вулиці Виборзької більше ніяк не представлено у географії українського Краматорська. Тепер це вулиця Віктора Герасимова.

Віктор Герасимов (Фото – Технолопіс)

Віктор Володимирович Герасимов народився 31 серпня 1949 року у Краматорську, закінчив Харківський державний інститут культури з кваліфікацією «Клубний працівник вищої категорії, керівник художнього хорового колективу.

Багаторічний керівник ансамблю «Краматорские девчата и ребята (Краматорські дівчата та хлопці)» Віктор Герасимов помер у жовтні 2020 року, а за рік до того став 41-м почесним громадянином Краматорська. 

Цей рід залишив свій слід в історії міста та регіону

Друге за величиною місто Узбекистану, важлива точка на Шовковому шляху, один з центрів Перської цивілізації тощо. Це все про Самарканд. Звісно, не всі вулиці у Краматорську названі на честь подій або людей із ним пов’язаними, але Самарканд все ж таки в усіх сенсах далекий від Краматорська. 

У цих численних географічних назвах – залишки Радянського Союзу, коли з різних народів комуністична партія бажала створити єдиний «радянський народ».

Тепер у Краматорську замість Самаркандської є вулиця Бантиша. І хоча виходці з Молдови Бантиші та Бантиші-Каменські — нетитулований російський дворянський рід, вони мають безпосереднє відношення до наших місць.

Дом Бантишів у Камишувасі. Фото поч. ХХ ст. (Фото – Донецький обласний краєзнавчий музей)

У списку перейменованих вулиць не вказане ім’я, але можемо припустити, що вулицю перейменовано на честь Василя Олександровича Бантиша (1858-1915), останнього, схоже, володаря «будинку Бантиша» зі свого роду у с. Комишуваха на далекій околиці Краматорська.

За інформацією Донецького обласного краєзнавчого музею у 1933 році у садибі Бантишів був організований дитячий будинок, який у серпні 1970 року переїхав у Соцмістечко, отримавши там назву «Рощиця».

А перед великою війною відбувався ремонт будинку Бантишів та була облаштована зона відпочинку поруч з ним – з озером, альтанками та мінізоопарком.

Ім’я «міністра культури Краматорська» тепер є на карті міста 

Серед відомих людей російського міста на далекому сході росії є чимало українців – член Української Центральної Ради, депутат Верховної Ради України VIII скликання та загиблий ще у 2014 році український військовий. Але вулиця Уссурійська у Краматорську так само як Самаркандська чи Іркутська або Архангельська – це все спроби зробити з СРСР щось поза національними республіками, змішати усе й усіх до купи.

Тепер замість Уссурійської на Ясногірці є вулиця на честь людини, яка там народилася, – вулиця Миколи Кулініча, який завідував відділом культури Краматорської міськради з 1985 до 2004 року.

Микола Кулініч (Фото – Краматорська міська центральна бібліотека)

 

За той час, коли він був «міським міністром культури», відкрито Центральну бібліотеку, Дитячі школи мистецтв № 1 та 3. Він також був ініціатором фестивалю мистецтв «Сіверський Донець» та регіонального конкурсу «Срібна струна».

Микола Кулінич багато зробив для увічнення пам'яті Леоніда Бикова: за його «каденції» актору відкрито меморіальну дошку, названо вулицю, а біля однойменного ПК, який, щоправда, перейменували пізніше, стоїть пам'ятник актору.

З його ініціативи було встановлено меморіальну дошку Миколі Рибалку на будинку, де жив відомий поет.

Микола Олексійович був також талановитим поетом, він випустив дві поетичні збірки.

Вдячні пацієнти добре пам’ятають Олександра Птицю

Російське прізвище Щукін досить розповсюджене, зокрема серед радянських діячів. А тому важко достеменно визначити, на честь якого з них була названа вулиця у Краматорську.

Зате тепер у селищі Партизанському є вулиця, що названа достойним іменем відомої у Краматорську людини. Олександр Герасимович Птиця (1949–2022) — краматорський онколог, заслужений лікар України (2009).  

Олександр Птиця (Фото – Краматорська міська рада)

Він народився 24 січня 1949 року на Тернопільщині у сім'ї медичних працівників. Закінчив Луганський Державний Медичний Інститут, після чого працював лікарем-травматологом на Луганщині.

З 1976 року з невеликою перервою, пов'язаною із закордонним відрядженням до Алжиру, Олександр Герасимович працював лікарем-онкологом у Краматорську, у 1987 році очолив онкохірургічне відділення № 1 Центральної міської лікарні Краматорська.

Кілька років тому Краматорськ Пост взяли в Олександра Птиці велике інтерв’ю про тодішній стан онкологічного відділення.

Ще, мабуть, у нульові тому мені на власні очі довелося бачити пам’ятну медаль, на якій Олександр Птиця був зображений із підписом у вигляді латинського виразу «Aquila non captat muscas», тобто «Орел мух не ловить». Так вдячні пацієнти висловили йому свою повагу.

Пішла молодою та не забута 

Серед назв вулиць Краматорська більше немає імені російського математика, письменниці й публіцистки Софії Ковалевської. 

Проте у селищі Красногірка з’явилася вулиця Аліни Остафійчук (1979—2010) — краматорської поетеси та журналістки. Свої перші вірші вона почала писати ще як тільки пішла до школи.

Аліна Остафійчук (Фото – Краматорська міська центральна бібліотека)

Аліна Остафійчук була кандидаткою економічних наук, викладачем кафедри «Менеджмент» ДДМА, журналісткою та заступницею редактора студентської газети «Академія».

Вона організовувала та брала участь у численних творчих фестивалів, видавалася як у збірках з іншими авторами, так і самостійно.

Одна з самвидав збірок поезії з віршами Аліни Остафійчук (Фото – Максим Ходушко)

Загинула Аліна Остафійчук в автокатастрофі 30 серпня 2010 року.

Семитомне зібрання творів батьки Аліни видали вже після її смерті у 2014 році до 35-річного ювілею дівчини.