Цікаво :: Люди К. :: 28 квітня 2022 11:24 , Максим Ходушко
bijenci

Вимушені переселенці вже вдруге

Як війна змусила нових краматорців знов зрушити з місця

Коли у липні 2014-го року Краматорськ було звільнено від окупації проросійськими бойовиками місто наче знову народилося, розквітаючи та радо приймаючи мешканців Донецької області, які не хотіли залишатися у так званій «днр». Чимало людей з окупованих територій переїхали на північ Донеччини протягом другої половини 2014-го та у 2015-му рр. 

Життя переселенців поступово налагоджувалося, вони знайшли себе на новому місці і як усі краматорці мали плани на майбутнє та щасливе життя. 

Вранці 24-го лютого усе пішло шкереберть. І ті, хто втікав від війни у Краматорськ, знов поїхали у безпечніші регіони, але з надією вже незабаром повернутися у місто, яке стало для них домом. 

Так вишло, що усі герої цього матеріалу, викладачі. Почнемо з історії однієї з дівчат з Горлівки.

Ніколи не думала, що колись переїде до іншого міста з Горлівки

 

Олена Корнєєва, 32 роки, викладачка англійської мови

test

«До 2014-го року я жила у Горлівці і навіть не думала, що колись переїду до іншого міста. Усе змінилося після приходу «руського миру». Те, що доведеться залишити рідне місто я зрозуміла після оголошення «референдуму». Разом із друзями поїхала «пересидіти» у Бердянську з однією сумкою наприкінці липня. Виїжджали вже під обстрілами. Батьки відмовилися покидати дім. Власне, усе як і зараз – старше покоління не бажає їхати зі своєї землі до останнього».

Олена не приховує, як боляче їй було повертатися в окуповану Горлівку бодай ненадовго:

«Ми сподівалися, що Горлівку звільнять за пару місяців і ми повернемося. Але життя склалося інакше. З того часу я була на окупованій території двічі: у вересні 2014-го та в 2017-му. Кожного разу після таких подорожей поверталася хворою. Відчувала біль при вигляді спотвореного трупу міста, яке колись вважала рідним і любила, цей біль неможливо передати словами.

Сутність «руського миру» була мені зрозуміла одразу. З вечора оголошують, що завтра приїдуть російські журналісти, а вночі – обстріли».

Олена не шкодувала, що з родиною потрапила у Краматорськ. Роботу у місті вона теж знайшла:

«У Краматорськ я потрапила у січні 2015-го після кількох місяців поневірянь по містам України. Ми шукали перспективне місто з помірними цінами, де можна було знайти достойну роботу. Краматорськ не розчарував, ба більше, став справжнім домом для мене і багатьох моїх друзів-переселенців. Увесь цей час ми трималися один одного, намагаючись допомагати й іншим».

Олена не бажала вірити, що буде велика війна:

«Я до останнього не вірила, що ситуація може повторитися, тим більше у таких масштабах. Але морально зараз навіть трохи легше у тому плані, що друзів з проросійськими поглядами у мене вже давно немає. У 2014-му я просто божеволіла від нерозуміння, чому знайомі ті ж самі події трактують зовсім протилежно.

З Краматорську поїхала у березні. Зупинилася у Дніпрі у людей, яких я майже не знала. Вони нас прийняли наче рідних, за що я їм безмежно вдячна.

Я викладаю англійську у Краматорському фаховому коледжі технології та дизайну. Зараз ми продовжуємо працювати онлайн. Навчання зараз вкрай важливе, – воно надає студентам можливість хоча б трохи відволіктися та спілкуватися з однолітками у звичній обстановці, принаймні віртуально».

Україна – це мій великий дім. Де б я не була і зараз, і тоді у 2014-му я зустрічала чудових людей, готових допомагати та підтримувати. Але дуже й дуже сподіваюся повернутися найближчим часом додому, – у Краматорськ. А тому вірю в Бога та в ЗСУ, що це скоро станеться».

Відчуває себе місцевим і хоче повернутися у Краматорськ

 

Данило Березовський, 32 роки, кандидат наук з державного управління, доцент

test«Мій перший переїзд стався у 2014-му із Макіївки. Я тоді був аспірантом Донецького Державного університету управління. Наш заклад евакуювався у Маріуполь. Все це було як сніг на голову. Покидати місто було важко, однак я мав на меті стати науковцем і прийняв це важке рішення», – починає свою розповідь Данило. 

«Ми переїхали до Краматорська, оскільки там жили наші родичи, тож ми мали змогу легше адаптуватись на новому місці. Після захисту кандидатської дисертації у 2016-му році мене запросила на роботу Тамара Василівна Кухтик, ректорка ДІТМ МНТУ. Коли тільки починав викладати, знайомих у місті у мене було дуже мало. Згодом багато викладачів стали моїми друзями, а учбовий заклад максимально підтримував мене протягом цих шести років. 

У 2021-му я також почав працювати у нашому головному офісі керівником відділу контролю якості освіти. Поступово у мене з’явилися друзі й окрім викладацької сфери».

А з друзями Данило відчув себе у Краматорську місцевим: «Чесно кажучи, я був приємно вражений культурно-масовими заходами у місті. Наприклад, у Краматорську існує Тенісний клуб Цвєтаївський, а також Донбаська асоціація тенісистів-любителів. У тенісний колектив я влився дуже швидко. Брав активну участь у різних змаганнях та займав призові місця.

test

Інтелектуальні ігри – ще одне моє хобі. Завдяки ним я познайомився із багатьма чудовими людьми. Разом ми грали у інтелектуальну гру Quiz-time, знайому багатьом краматорцям, у команді «Послідовники Піфагору», проводили тренування, разом вибиралися на відпочинок. Все це органічно сприяло тому, що одного дня я відчув себе насправді місцевим». 

Війна змінила плани.

«За декілька днів до початку великої війни ми проводили командне тренування, під час якого до речі обговорювали виступ президента Зеленського на Мюнхенській безпековій конференції та його заяви щодо ядерної зброї. Хтось казав, що не треба було віддавати зброю за Будапештським меморандумом, хтось більше наголошував, що Україні потрібно в НАТО, але ми й уявити не могли, що нас чекало. Стільки було планів! 

Тепер я знову переселенець, та дуже сподіваюсь, що цього разу ненадовго. Перебуваю зараз у Волинській області, де місцеві жителі приємно вражають доброзичливістю та щирою допомогою». 

Данило також розповів, як його виш працює в умовах війни: «Мій учбовий заклад продовжує працювати у режимі онлайн. Головний офіс МНТУ прийняв рішення проводити навчання з квітня. Заклад допомагає викладачам харчами та медикаментами. Для студентів запроваджено систему turbota. Надається психологічна та організаційна допомога. Наразі ми намагаємося максимально сприяти навчальному процесу, проводимо інтерактивні заняття. Для студентів, які не мають змогу підключатись до онлайн лекцій, існує Google classroom, у якому ми дублюємо матеріали, додаємо презентації тощо. Ще під час пандемії ми створювали групи студентів у viber та telegram. Стало у пригоді у військові часи.

Поновлення учбового процесу та пари зі студентами повертають надію на майбутнє, додають оптимізму. Зараз сміливість – навчати та навчатись в Україні! Сміливість – це й є Україна!»

Разом зі своїми рідними Данило дуже хоче якнайшвидшого повернення додому – у наш український Краматорськ.

Не схотіла бути у мордорі тоді, вірить у перемогу зараз

 

Олена Самойленко, 36 років, завідувачка кафедри мовних і гуманітарних дисциплін N 1 ДНМУ

test

«Навесні 2014-го року я була вагітна, і саме тоді зрозуміла, що світ навколо з’їхав з глузду – бабці в автобусах питали мене, чи не боюся я одна користуватися муніципальним транспортом, бо мене ж можуть зґвалтувати бандерівці, вони ж бо дуже полюбляють вагітних. Інша бабця розповіла мені, як вона прокляла свою онуку, яка підтримувала Україну. Пам’ятаю, як я ходила по місту та зривала оголошення про референдум, а сусідка радила мені бути обережною, бо «раптом хтось побачить».

Родині Олени все ж таки довелося поїхати з Горлівки, хоча це було важко: «З Горлівки ми поїхали, коли донці був місяць. Вона вже виросла і жодного разу там не була. Я дуже не хотіла їхати з  немовлям на руках, але мене запевнили, що це ненадовго. Коли ми проїжджали один з блокпостів «днр», автівку мого свекра хотіли розстріляти, бо він зупинився трохи задалеко від тих «блокпостовців». Але зрештою наша машина потрапила до більш-менш адекватного, я пояснила, що то наш родич, що у мене маленька дитина, ледь вмовила не чіпати свекра. Найдивніше, що при цьому мій свекор досі полюбляє дирляндію та ерефію. 

Як багато хто з Горлівки, ми поїхали до Бердянську, де півроку прожили із немовлям у літньому будиночку без умов. Але все одно нам дуже пощастило, бо люди, яких ми бачили двічі у житті дозволили жити безкоштовно, усіляко підтримували. Іноді чужі людини бувають кращими за родичів. Зараз ця літня пара опинилася під окупацією. Вони від цього дуже страждають, а я розумію, що допомогти їм нічим не можу». 

Після кількох місяців у Бердянську, родина переїхала у Краматорськ:

«У Бердянську мій чоловік знайшов роботу, але платили дуже погано, тому коли у січні 2015-го року йому запропонували роботу у Краматорську, ми із задоволенням переїхали. Через півроку я також пішла працювати до переміщеного навчального закладу. 

Хоча скажу чесно – їхати ми боялися, бо все ж таки це Донецька область. У лютому 2015-го потрапили під обстріл, чоловік почав вмовляти поїхати, але зрештою ми вирішили залишитися, про що я ніколи не пошкодувала. А ще через півтора роки ми придбали власний будинок. 

Краматорськ тепер моє місто. Тут виросла моя донька, тут вона відвідувала прекрасний дитячий садочок, а зараз ходить у чудову школу, тут я зустріла нових і старих друзів, познайомилася з купою цікавих людей. Я закохалася у парки Краматорська, його квіти та чудову природу, його жителів, які дійсно пишаються своїм містом. 

Здається, моє життя було надто ідеальним, щоб бути правдою, – 24-го лютого ми прокинулися від вибухів, але ще напередодні я відчула, що щось буде, бо як викладач їздила у Луганську область.

Але повірити було важко. Перші дні я сподівалася, що це лише сон, що я прокинуся, і все буде гаразд. До від’їзду мене спонукала моя робота волонтером на залізничному вокзалі. Я зустріла велику кількість людей, які їхали з Ізюму, з Луганської області та зрозуміла, що нам краще теж поїхати. Ми взяли дитину – і через три години були у Дніпрі, де зараз живемо у батьків моєї подруги. 

Звичайно ж, понад усе хочемо, щоб Краматорськ встояв, лишився цілим. Думка про те, що ці орки можуть зруйнувати місто крає мені серце. Звичайно ж, у разі збереження у Краматорську української влади, ми повернемося. А про інше навіть думати не хочеться: наше місто занадто прекрасне, щоб стати частиною мордору».

Корисно знати

Нагадаємо також, як внутрішньо переміщені особи можуть отримати від держави фінансову допомогу на проживання

З 28-го березня органи соціального захисту населення, уповноважені особи виконавчого органу сільських, селищних, міських рад та центри надання адміністративних послуг розпочали прийом заяв від внутрішньо переміщених осіб для отримання грошової допомоги на проживання.

Допомога надається у розмірах:

для осіб з інвалідністю та дітей – 3000 гривень на місяць;

для інших осіб – 2000 гривень на місяць.

Право отримати цю допомогу мають люди, які перемістилися з тимчасово окупованої території України, а також з території, на якій проводяться бойові дії та зазначені у розпорядженні Кабміну «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми «єПідтримка».

Для призначення допомоги потрібно подати заяву про надання допомоги за встановленою формою на підставі довідки ВПО, документів, що підтверджують особу та ІПН.

Заяви прийматимуть за місцем фактичного перебування внутрішньо переміщених осіб. Відповідальні за це відділи соцзахисту населення, уповноважені особи виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центру надання адміністративних послуг.

Також для отримання допомоги переселенці можуть заповнити заяву, яка формується засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія.

Виплату допомоги проводитимуть на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання для зарахування допомоги «єПідтримка» або банківський рахунок заявника для виплати допомоги.

Тому першочергово перед зверненням для подачі заяв та документів щодо виплати допомоги необхідно мати номер банківського рахунку (за стандартом IBAN) або рахунок зі спеціальним режимом використання для зарахування допомоги «єПідтримка».

У разі відсутності рахунку — необхідно звернутися до банківської установи для відкриття банківського рахунка (за стандартом IBAN) для виплати допомоги, номер якого містить 29 символів та літери UA.

фото обкладинки - depositphotos

Інші статті на цю тему

zagibli-vijskovi-z-kramatorska
zrujnovani-shkoli-kramatorsk
Davyd

Восьмирічний Давид ледь не загинув унаслідок ракетного обстрілу Краматорського залізничного вокзалу.

коментарі