«Вирішили, що залишати колекцію під обстрілами далі не можна» – розказуємо про евакуацію етно-експозиції з Краматорська

Ми вже писали про те, як мешканка Краматорська Ганна Ощепкова відкрила дитячий садочок, повернувшись до улюбленої справи у місті Коломия.

Але серед проєктів, у яких вона бере участь, не тільки бізнесові і освітні. Ще у Краматорську Ганна сприяла створенню експозиції слобожанських старожитностей Етнофундація «Рід», яку збирала насамперед Оксана Проселкова (про неї і про цю експозицію у Краматорську ми розповідали тут).

На відкритті виставки у Коломиї

І от нещодавно евакуйована експозиція була презентована у коломийському Музеї історії. Ганна Ощепкова разом з директоркою музею Уляною Мандрусяк ставили за мету показати якомога більшій кількості людей на заході України, коломиянам, які ніколи не були на Слобожанщині, і переселенцям зі Сходу, які тимчасово мешкають у Коломиї, справжні етнографічні скарби сходу України – рушники, строї, хатні ікони, підзори (декоративні різьблені облямівки карнизів, наличників тощо), божники (вузькі та довгі вишиті рушнички, якими покривали образи) тощо.

Розвіяння стереотипів – найперша мета експозиції

Що з себе представляє в очах пересічного громадянина схід України і саме Донеччина? У радянських історичних джерелах це було «Дике поле», заселене вже за часів Катерини ІІ переселенцями з російської імперії, переважно каторжанами, а з кінця 19-го століття взагалі на територію сучасної Донеччини виселяли на виправні роботи на заводи та шахти злочинців. І так вважають ледь не всі, в тому числі і місцеві мешканці. Наче історія Донеччини почалася тільки з російською імперією і лише їй завдячує.

Ось що розповідає Ганна Ощепкова про створення експозиції:

«Ми з Оксаною Проселковою познайомилися кілька років тому. Зійшлися на ґрунті суспільної діяльності. Мене ж завжди цікавила історія, – у школі я мріяла стати вчителем історії, але не склалося. Тож разом з Оксаною їздила по району в експедиції, допомагала в розшуку майбутніх експонатів. Рік тому на 30-річчя Незалежності України у Краматорську в Старому місті була відкрита експозиція старожитностей та одягу Слобожанщини колекції Оксани Проселкової – Етнофундація «Рід». Тоді в бібліотеці була виставлена лише частина колекції, бо бібліотека все ж таки не пристосована під музей».

Етнофундацію «Рід» було задумано як майданчик для вивчення історії регіону, обрядів та традицій рідного краю. У планах засновників були також тематичні уроки для школярів. На жаль, поки що не склалося, але вони вірять, що все ще попереду.

«Перше, що нищать окупанти, ­– осередки української культури»

У березні Оксана Проселкова виїхала з донькою в евакуацію в Польщу. Колекція лишилась частково у бібліотеці,  а частково у неї дома. Працівники бібліотеки розібрали виставку та спустили її у підвал на зберігання. Але після 18-го березня, коли Ганна Ощепкова на власні очі побачила наслідки ракетного удару по житловому будинку, вона зрозуміла, що підвал багатоповерхівки не є аж настільки безпечним місцем. Крім того, вже були приклади з окупованих територій, де перше, що нищили окупанти, – це бібліотеки, українська література та будь-які осередки української культури, зокрема і музеї.

Ганна Ощепкова продовжує свою розповідь:

«Я запропонувала Оксані (Проселковій) поки що забрати колекцію з міста і сховати її більш надійно. Ми вивезли все з бібліотеки та те, що лишалось у неї дома, надійно упакували та сховали. Трохи згодом вирішили, що залишати колекцію під обстрілами далі не можна. Тому наприкінці травня коробки з експонатами поїхали до Коломиї товарним вагоном».

Вивезти вдалося весь одяг, – а це сім повних строїв, два з них з однієї скрині, тобто однієї господині, а це рідкість, а ще – рушники, їх у колекції понад 50. Вивезли також підзори, які до речі, всі саме з Краматорська, та набожники, а ще колекцію хатніх ікон, яких теж понад пів сотні, – від величезних образів вагою 3-4 кг, до невеличких написаних на дошках, або зроблених з друкованих картинок. І до того ще вінки, старі фото, прикраси.

«Спочатку хотіли просто зберегти колекцію, а потім вирішили показати скарби Слобожанщини»

«Так сталося, що приміщення садочка, який ми у червні відкрили, знаходиться майже навпроти Музею історії Коломиї. Я із захопленням слідкувала за анонсами подій, які проводились у музеї декілька разів на тиждень. Зрозуміло було, що персонал та керівниця закладу – люди з активною життєвою позицією. Майже випадково ми познайомились з директоркою музею Уляною Мандрусяк, коли домовлялися про користування укриттям для вихованців та персоналу нашого садочка».

Безпосередня близькість Музею наштовхнула на думку показати скарби Слобожанщини на заході України, щоб допомогти розвіюванню стереотипів про регіон на Сході. Хоча Ганна Ощепкова зізнається, що спочатку метою евакуації колекції з Краматорська було її збереження.

У Коломиї експозиція відкрилася 23-го серпня і була доступною для перегляду до кінця вересня.

«На відкриття я відчувала непідробну зацікавленість відвідувачів, бо дійсно кожному регіону притаманна своя особистість і оригінальність в конструюванні одягу та його оздобленні.

Коли я готувала колекцію до показу, особисто мене вразило, що ми мали манекени 44-го розміру, і вони виявилися занадто великими. Які тонкі талії мали наші прабабці! Вдягнути манекени мені допомогли булавки».

Ганна Ощепкова хотіла б, щоб в експозиції в евакуації з'явилося якесь постійне приміщення, щоб була можливість продовжити її роботу на постійній основі, наприклад, як частини хабу. На її думку, це було б приміщення для проведення заходів для переселенців – психологічних, культурних тощо.

«Коли ми готували експозицію, нам дуже хотілося, щоб люди які приїхали зі Сходу, могли теж прийти і відчути своє коріння, багате історичне минуле не "Донбасу", а саме Донеччини (на півночі – це у нас Слобожанщина, на півдні – Приазов’я), – не безродного промислового регіону, а саме вільного козацького краю. Нагадаю, що ще на початку 18-го століття на території сучасних Слов'янська та Бахмута, стояли козачі форпости і відповідно були козацькі поселення».

Зараз, як ніколи раніше, дуже потрібно пам'ятати про своє глибоке історичне коріння, про власну автентичність та вільне козацьке минуле.