Вірю в Бога та ЗСУ – головні мотиви людей, які вирішили не евакуюватись з Краматорська

Ситуація у Краматорську та навколо нього напружена. Зважаючи на деякі прогнози, можна припустити, що вона може ще погіршитися, оскільки російські окупаційні війська не полишають спроб просунутися у бік міста. Кілька днів тому голова ОДА закликав мешканців області евакуюватися. Мер Краматорська також щодня нагадує, що зараз треба виїхати. І хоча на його думку місто все одно не збираються покидати близько 60 тисяч мешканців, робиться усе можливе, щоб вивезти якомога більше людей у безпечніші регіони. 

Ми поспілкувалися з кількома мешканцями міста, які вирішили для себе, що залишатимуться у Краматорську до останнього.

"Мене тримають вдома спогади"

Дмитро, 49 років.  

"Я ще у січні думав, що військові дії неминучі, але гадав, що вони все ж таки обмежаться нашим регіоном.

У перші дні війни взагалі більше переживав за столицю, – розповідає Дмитро. – Київ вистояв, туди повертаються люди. Але у багатьох регіонах бойові дії тривають, а під обстрілами, як бачимо, може опинитися будь-яка частина України, навіть той самий Львів, де зараз багато хто ховається від війни. Через це я залишаюся у Краматорську, бо не розумію людей, які з першим же «прильотом» впадають у паніку та починають евакуюватися. Можливо, я неправий, але це моя думка".

Звісно, у рішенні Дмитра нікуди не їхати присутня сильна емоційна складова, яка на сьогодні є вирішальною.

"Мене тримають вдома спогади, що живуть у цьому місті, безліч приємних моментів. Тут я зустрів своє кохання. Тут стільки усього дорогого моєму серцю. Частинка мене – рідні вулиці, будинки, справи, якими займався, усе моє життя тут. Хоча останнім часом не стільки живу, скільки більше читаю повідомлення з фронту. Радію нашим перемогам, сподіваюсь на краще.

Відчуваю ностальгію за тими часами, коли ми не цінували звичайні та буденні речі. Не усвідомлювали, що щастя – це просто мирне небо без виття сирен, без жертв у Краматорську, Бучі, Маріуполі, Харкові… Так, мир і є найбільше щастя!"

Як активний учасник проукраїнської спільноти, Дмитро впевнений, що перебуває у зоні особливого ризику: "Якщо не дай, Боже, «диряві» таки прийдуть у Краматорськ, то мені, як кажуть, капці. Я впевнений, що у них є списки тих, хто відвідував мітинги та марші на підтримку України. А з іншого боку – приємно бути у чудовій компанії патріотів. От би хоч око кинути на цей перелік гідних громадян!"

Він не втрачає оптимізму, але не виключає нічого.

"Так, я не хочу робити песимістичних прогнозів, вірю у Збройні сили України та їхню силу. Але якщо росіяни спробують «захлопнути» усю нашу область, як вони намагаються це зробити з Маріуполем, тоді й мені доведеться якось їхати. 

Я не хочу жити у якійсь «рицпубліці» незрозумілих кольорів типу «динири-линири» або тим паче у російському регіоні. Я люблю свою Батьківщину, тут народився, тут хочу жити і іншої країни мені не треба!"

Цікаву думку, яку час від часу можна побачити у обговореннях у соцмережах, він теж підтримує:

"Гадаю, залишилося б ще більше людей, якби у нас був вільний обіг зброї.  А так – немає обігу, то й люди поїхали. А якщо не дай, Боже, відрізатимуть шлях на Дніпро, тоді й мені, мабуть, доведеться евакуюватися. Були б «стволи» на руках – зовсім інше кіно було б. 

А поки Дмитро гуляє весняним містом та робить його світлини, які викладає як на своїй особистій сторінці у Фейсбуці, так само й у групі «Краматорский фотоклуб ВРЕМЯ ПЕРЕМЕН» . Там ті, хто поїхав, можуть побачити Краматорськ де б вони не були – спорожнілий, завмерлий, але такий рідний. 

"Не впевнена, що десь буде безпечніше, ніж вдома"

Юлія, 37 років.

"Залишаємося вдома, тому що безумовно розраховуємо – і це не обговорюється – на мир та віримо у наші Збройні Сили, – каже Юлія. – Дуже дякуємо нашім хлопцям-військовим. 

Окрема велика подяка нашому меру, який нас не полишає у цій важкий момент, який на зв’язку з нами 24/7. Наскільки можливо, він допомагає з евакуацією тим, хто хоче їхати. А тим, хто залишається теж є підтримка – подивіться, скільки гуманітарки організовано у місті. Це все дуже важливо. 

Хтось може сказати, що я погана мати, що я не думаю ані про себе, ані про дитину, що ходжу у «рожевих окулярах», але це моя позиція – я сподіваюся на мир у найближчому майбутньому. Чим ближче, тим краще". 

А коли ми спитали її, що все ж таки може змусити її поїхати, Юлія відповіла: "Мабуть, немає такого фактору, як немає впевненості, що мене не вб’ють на вокзалі або у дорозі.  Нема впевненості і щодо того, що буде зі мною у іншому місті або навіть у іншій країні. Взагалі. Що буде десь безпечніше, ніж удома. Саме тому я нікуди не їду".

"Чи буде можливість повернутись, коли поїдеш?"

Аліна, 32 роки. 

"Я корінна мешканка Краматорська. За фахом юрист та психолог. Закінчила у 2012 році Національну академію Я. Мудрого, а у 2018 році здобула кваліфікацію практичного психолога. Все життя працювала юристом та деякий час психологом, – розказує про себе Аліна, переходячи до теми, чому вона залишається.

По-перше, щодо виїзду закордон, як зробили багато моїх друзів. У деяких нормальні умови проживання, а у інших – жах... Але всі вони дуже хочуть додому. Інша причина, ви розумієте, молода українська жінка закордоном у такий час – дуже неоднозначно. 

По-друге, поїхати у якусь іншу область, наприклад, Львівську, Дніпропетровську, Івано-Франківську… Вартість житла від 15 до 40 тисяч гривень на місяць. Відверто скажу, у мене і половини таких коштів немає. А ще я взнавала, що послуги ріелтора – 5000 гривень, страхування житла – 5000 гривень і це окрім вартості оренди. На мить припускаю, шо я їх де-небудь розшукаю, а потім думаю: А де?! Наскільки я знаю, роботи на заході України навіть і для місцевих небагато". 

Від фінансових міркувань Аліна теж переходить до емоціональних аргументів, що їх відкинути аж ніяк неможливо:

"Я залишилася не сама – у мене багато друзів, близьких та рідних людей, які зараз у Краматорську. А як десь поїдеш, то чи буде можливість повернутися взагалі?  І питання не лише у матеріальних цінностях, які можна заробити та надбати – це, як кажуть, наживне. Питання у тому, що вдома й стіни зігрівають.

Отже я не одна така, нас багато. Тримаймося та допомагаємо один одному! Треба бути разом! І все буде Україна!"

* * *

Непереборний оптимізм попри усі загрози та віра у нашу перемогу тримають багатьох краматорців удома. Ми разом з ними віримо в оптимістичний сценарій для нашої країни та міста у цій війні. Але разом з тим нагадаємо деякі корисні поради для мешканців міста, яке може опинитися у облозі. 

Треба зібрати максимум речей з цього списку:

• запас питної води на кілька днів;
• їжа, яка не псується і не потребує приготування;
• фільтри для води;
• заряджений павербанк, свічки і ліхтарі з батарейками;
• запас сірників і запальничок;
• ліки специфічні та загальні, наприклад, знеболювальні та заспокійливі;
• пакет, в який можна збирати дощову воду і сніг;
• набір туриста для приготування їжі на вулиці;
• документи для всіх членів сім'ї;
• термобілизна.

Тримайте значну частину цих речей ближче до сховища.

Є також пам'ятка на випадок, якщо під час облоги не можна буде скористатися телефоном або інтернетом, оскільки окупанти пошкоджують також комунікаційну інфраструктуру:

• заздалегідь домовтеся з сусідами, які залишилися – будете допомагати один одному і обмінюватися інформацією;
• складіть карту, де вказані важливі локації – свердловини з питною водою, місця з зарядкою для телефону тощо;
• залиште сусідам номери телефонів ваших родичів і навпаки - на випадок, якщо зв'язок у когось все ж буде;
• запишіть десь у блокноті усі важливі контакти – рідних і близьких, комунальних служб, медичних установ, волонтерів.

Не нехтуйте цими порадами. Нехай вони краще не стануть у пригоді, ніж ви не зробите усе можливе, щоб вберегти життя. 

* * *

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоби важливі статті самі вас знаходили і ви нічого не пропустили. Також на нас можна підписатись у Viber.

Ви також можете слідкувати за оновленнями нашого сайту на сторінці у Facebook. Слідкуйте за нами у Instagram

Англомовні повідомдення ми публікуємо в своєму Twitter

коментарі