Цікаво :: Review :: 13 липня 2023 09:15 , Краматорск Пост
Amelinacover

«Вона знайшла притулок на небі»: колумбійський письменник про обстріл Краматорська та смерть Вікторії Амеліної

Ектор Абад Фасіолінсе попрощався з українською колегою, загиблою у віці 37 років під час обстрілу росіянами ресторану в Краматорську

Колумбійські письменники Ектор Абад Фасіолінсе та Луїс де Вега Ернандес розповіли виданню EL PAÍS про свій досвід ракетного обстрілу у Краматорську та письменницю Вікторю Амеліну, яка померла внаслідок цієї російської атаки.
До уваги читачів Краматорськ Пост пропонується переклад цієї статті з іспанської з деякими скороченнями. 

Ектор Абад Фасіолінсе

Ще пару днів тому я гадки не мав, що таке балістична ракета «Іскандер». Насправді, я нічого не розумію в зброї, я був відправлений у запас і ніколи в житті не стріляв. Можна сказати, що я звичайний пацифіст: боягуз. Але оскільки ракета, яка вбила письменницю Вікторію Амеліну на моїх очах, була російським «Іскандером», я вважав себе зобов’язаним з’ясувати, що це за зброя.

Ця російська "іграшка", по-перше, коштує близько трьох мільйонів доларів, важить чотири з половиною тонни, може бути запущена з відстані приблизно 500 кілометрів, подорожує з надзвуковою швидкістю (більше двох тисяч метрів на секунду) і настільки точна, що його похибка на цілі не перевищує п'яти метрів. І так, ця високоточна зброя вибухнула приблизно за десять метрів від нас.

Чому стільки жорстокості та стільки витрат, щоб атакувати простий ресторан? Російські спецслужби — читай їхні служби дезінформації та поширення брехні — заявили, по-перше, що це були не вони, а українська армія. 

Пізніше вони сказали, що на піцерію Ріа напали помилково. Ще потім вони виправилися, стверджуючи, що ціль була законною, оскільки другий поверх цього ресторану «був пунктом тимчасової дислокації для командування 56-ї мотопіхотної бригади Збройних сил України». 

Слід зазначити, що у ресторану не було другого поверху і жодна бригада на ньому не працювала. Будь-який іноземний кореспондент, який був у місті Краматорську, та їв там, знає, що це місце (я маю на увазі, було) чим завгодно, але не військовим постом. Так, у вихідні туди ходили солдати, які там зустрічалися з родинами.

Але це було звичайне місце зустрічей насамперед для мешканців Краматорська, міста, яке на початку російського вторгнення мало 200 тисяч мешканців, а сьогодні лише близько 80 тисяч. То навіщо і для чого стільки грошей і стільки точності для цивільної цілі? Вікторія розповіла, що це робиться як урок і покарання для населення, яке не хоче бути росіянами чи приймати росіян з розпростертими обіймами.

Луїс де Вега Ернандес

Що ми робили в Краматорську, за 40 кілометрів від фронту, і в тому ресторані? Історію потрібно розповідати з самого початку, тому я заберу трохи вашого часу. Насправді ми з Серхіо Харамільо (верховним комісаром миру та колишнім віце-міністром оборони Колумбії) поїхали до Києва на запрошення Книжкового ярмарку: я збирався підписувати примірники мого роману, виданого українською; та презентувати акцію «Тримайся Україно!». 

Оскільки я також був частиною цієї кампанії від початку й оскільки я намагався залучити своїх колег з Латинської Америки до цієї ініціативи, я долучився до презентації нашого руху на користь України. У презентації взяли участь українська нобелівська лауреатка Олександра Матвійчук; президент Пен-клубу України Володимир Єрмоленко; колумбійська журналістка Каталіна Гомес, як модератор; і Вікторія Амеліна. Я був поруч з нею.

Більше інформації

Наша презентація включала відео, яке закінчувалося тим, що Пакіто Д'Рівера виконав гімн України на кларнеті. Це розчулило численну аудиторію ярмарку до сліз. Це було в суботу. Планували повернутися до Польщі в понеділок, але Серхіо та Каталіні спали на думку, що ми повинні продовжити нашу кампанію, а також більш детально задокументувати жахи та злочини, скоєні росіянами. Боягуз, яким я є, кілька разів виправдовувався, що не хоче йти, але всі мої заперечення були вирішені моїми друзями. 

Під час вечері з Вікторією в неділю вона була настільки захоплена нашою південноамериканською солідарністю, що сказала, що сама хоче поїхати з нами до Донецької області… Наступного дня, у понеділок, (я не хотів, а Вікторія хотіла) ми встали рано, щоб за 9 годин проїхати 550 кілометрів від Києва до Краматорська.

Компанія Амеліної допомогла дізнатися про жахи війни та звірства, вчинені російською армією, як у перші тижні вторгнення, так протягом року. Вона повела нас побачити будинок, звідки росіяни забрали поета Володимира Вакуленка (він називав себе на прізвище Вакуленко-К – Краматорськ Пост), щоб потім його катувати, двічі застрелити й поховати в братській могилі, як  робили з євреями 40-го року. 

Я змусив нас зупинитися на околиці Харкова, щоб побачити пам’ятник понад 15 000 єврейських жертв, убитих і похованих у братських могилах. У своїй кампанії з «денацифікації» України Путін, найбільш схожий на Гітлера… він знищив менору, що позначала місце нацистського злочину.

Ми бачилися та брали інтерв’ю в офіцерів та солдатів української армії. У них немає нічого нацистського, я вас запевняю. Якщо вони й мають якусь провину, то це те, що вони все ще надто радянська армія, тобто параноїки (що й зрозуміло, на війні) і товстошкірі та малоефективні (що на війні дуже шкідливо). Ми зустріли чарівного молодого солдата, друга Амеліної, з незмінною серафимською посмішкою, який пояснив, що хоча він завжди був переконаним пацифістом, він також впевнений, що Путін і загарбники використовують і розуміють лише одну мову: мову сили. Діалог і дипломатія провалилися. Хочемо ми цього чи ні, але єдина альтернатива, яку ми маємо сьогодні, — це збройне протистояння злу.

Луїс де Вега Ернандес

За останній рік Вікторія відвернулася від художньої літератури і присвятила себе пошуку та детальному документуванню воєнних злочинів, скоєних агресорами. Але є воєнний злочин, який вона більше не зможе задокументувати особисто: той, який був скоєний проти неї. 

Я збираюся присвятити наступні кілька місяців тому, щоб написати про цей жахливий злочин, розповідаючи про нього детально, поза пропагандою та брехнею росіян. Це те, чим я завдячую справедливості.., яку одного дня доведеться здійснити за цей жахливий злочин, скоєний проти великого та дуже відважного колеги, письменниці, ровесниці моєї доньки, у якої, в свою чергу, залишився сиротою десятирічний хлопчик. Принаймні цьому хлопчику я (зроблю так), щоб через десять років він міг точно знати, якою була… його хоробра, геніальна та мила мати.

Поки що розповім про останню мить, коли Вікторія Амеліна була при свідомості. Я був поруч з нею на терасі ресторану. Оскільки (у місті діє заборона на алкоголь), Вікторія замовила безалкогольне пиво. Серхіо Харамільо наповнив для мене склянку льодом і чимось схожим на яблучний сік. Вікторія подивилася на мій келих: «Схоже на віскі», — сказала вона й усміхнулася. У цей момент на нас з неба впав «Іскандер», (це було) пекло. 

Тепер Вікторія має адресу на небі. Не в християнському чи мусульманському розумінні. У тому нематеріальному та ментальному небі, дуже людському, яке ми називаємо пам’яттю.

 

Інші статті на цю тему

Kostyantynivka (3)

На місці події працюють ДНК-лабораторії

enemycover

Він перебуває під вартою понад два місяці

obstril

Вони плутають не лише наслідки ударів, а навіть міста, де це сталося