"Я думав, що у своєму житті бачив все, але не був готовий до такого"

Нещодавно до Краматорська прибула благодійна допомога з Бельгії - медикам передали машину швидкої допомоги, медичне обладнання і хірургічні матеріали. 

Одним з організаторів цього є Ігор Вітенко, лікар-хірург, що спеціалізується на лікуванні ран. Чоловiк народився на Тернопільщині, але проживає в Бельгії двадцять пʼять років, там він працює у лікарні імені Яна Палфейна, яка знаходиться у місті Гент. Вітенко приїхав до Донецької області, щоб передати свій досвід у лікуванні та навчити медичний персонал у прифронтових містах.

"Повернутися до України було моїм обов'язком"

Ще в 2014 році, з початком війни в Україні, Ігор повернувся на батьківщину і почав працювати в Київському військовому госпіталі. Також він займався передачею гуманітарних вантажів, а пізніше, коли вже все вщухло, розпочав науково-просвітницьку діяльність в напрямку лікування поранених та повернувся до Бельгії. Але 2022 рік поставив нові виклики.

"Прийшов на роботу, менi пацієнти говорять: "Ти бачив?". "Що бачив? Війна почалася? Вона вже давно йде". "Ні-ні, там вже танки по Україні їдуть". Я біжу до комп'ютера і дивлюся: дійсно так", - згадує лiкар в розмові з журналістом Kramatorsk Post.

Пан Ігор всього за півгодини прийняв рішення, обійшов пацієнтів і попрямував до адміністрації, де попросив два дні, щоб підготувати лікарню до свого від'їзду. 

"У мене не було мотивації повертатися, це було моїм обов'язком. Це те, що мені вклали в дитинстві батьки. І я не розумію, як можна сидіти і дивитися телевізор? Здорові хлопці виїхали і сидять за кордоном. Я прошу допомогти завантажити і не можу навіть зібрати робочі руки", - каже Ігор Вітенко.

Я бачив жінок із відсіченою груддю, я бачив кастрованих чоловіків, я бачив дітей із опіками

В цей же час Ігор почав збирати необхідну кількість перев'язочного матеріалу, який не влазив до його особистого мікроавтобуса. Тому йому на допомогу прийшов товарищ, який купив ще три "швидкі", які повністю наповнили медикаментами та перев'язочним матеріалом.

І вже 1 березня 2022 року Ігор виїхав з Бельгії, а 2-го числа був на українсько-польському кордоні. На той час прикордонники навіть не оглядали транспорт і не ставили печатки в паспорт, оскільки розуміли, що це дорога в один бік. І в чомусь вони мали рацію. 

"Історії з Бучі та Ірпеня згадую з жахом"

"Я думав, що в своєму житті я бачив все, особливо після 2014 року. Але, як виявилося, морально і ментально я не був готовий до такого. Найважче було лікувати цивільне населення. Це допомога не лише від вибухових та осколкових поранень, але і насильства. Я бачив жінок із відсіченою груддю, я бачив кастрованих чоловіків, я бачив дітей із опіками", - із жахом згадує Ігор Вітенко.

Трошки пізніше лікар був змушений відмовитися від допомоги цивільному населенню, оскільки почалося емоційне вигорання, через що він втратив 12 кілограм ваги. І до цього часу Ігор згадує всі історії з Бучі, Ірпеня з жахом. Адже те, через що довелося пройти людям, не просто передати словами. В одній з таких історій лікар згадує про насильство над неповнолітніми дітьми на очах у їхніх родичів.

За словами лікаря, у 2014 році 80% поранень були легкими: вогнепальними, вибуховими від гранат, опіками, струсами тощо. Цивільне населення не так страждало, як зараз. А в наш час вибухають ракети, вибухають бомби, поранення від осколків стали набагато важчими. Пан Ігор каже, що навіть довелося пригадати військову хірургію та згадати про кінетичну енергію. Також довелося вчитися деяким речам на льоту, і під час перших операцій не все відразу вдавалося, і медперсонал робив помилки.

"Були великі термічні травми, температура осколків при вході в тіло сягає 1000 градусів Цельсія. Якщо куля пролітає через тіло і залишає за собою невеликі пошкодження, то осколки від ракети або снаряду навіть можуть застрягти в тілі. Через високу температуру все виварюється в тілі, а м'язи просто висять, і ти не знаєш, що з ними робити", - підкреслює Ігор Вітенко.

Лікування в умовах війни

В більшості випадків за таких пацієнтів не беруться і їм одразу ампутують кінцівки. Але експерт з лікування ран, вносячи корективи до лікування, допомагав потерпілим своїми силами не лише повернутися до нормального стану, а й наростити м'язову масу. Крім того, колеги з Бельгії за допомогою відеозв'язку допомагали проводити пластичні операції та коригувати хід лікування хворих. Таким чином, крок за кроком з'являвся досвід у лікуванні травм на просторах України.

"Зазвичай першим на операцію йде травматолог. Уражені кістки, отже їх необхідно збирати по частинках і скріплювати. Далі йде відновлення м'язових волокон. Але, щоб вони правильно відновлювалися, необхідний кровообіг. Для цього підключається судинний хірург. Він оцінює стан, відновлює кровообіг, і тоді вже м'язи отримують живлення", - каже лікар.

Бувають і такі випадки, що до операцій залучають і нейрохірургів. Адже якщо неправильно скласти все воєдино, можливе подразнення нерва, що буде викликати більовий синдром. Але оскільки на початку війни такого досвіду не було, доводилося вчитися і цьому. Тому після успішної операції лікарі намагаються створити такі умови, щоб м'язи відновлювались якомога швидше. Для здорового організму досить два тижні, щоб м'яз вирiс товщиною в 3-4 см.

"Для цього потрібно лише створити необхідні умови: а це вакуумна терапія з промиванням. Важлива також деколонізація, або позбавлення рани від бактерій", - підкреслює Ігор Вітенко.

Старими технологіями та методами ми будемо лікувати місяцями

В умовах воєнного часу лікарі винайшли промивання рани під вакуумом за допомогою двох трубочок та антисептика. Це дозволяє швидше змінювати показники зараження в крові. З цього приводу змінилася і тактика застосування антибіотиків. Тобто це групова робота фахівців, разом із правильно підібраною терапією. А далі вже вступає середній медперсонал, який починає доглядати пацієнтів.

"Старими технологіями та методами ми будемо лікувати місяцями, а зараз 3-4 тижні. Потім реабілітація", - зазначає лікар.

Зараз Ігор разом із Міністерством охорони здоров'я навчає медперсонал новим підходам, він проводить аналіз і відбирає медиків для стажування в Бельгії. Потім всі, хто пройшов курси і набрався досвіду, приїжджають назад на свої робочі місця і вже там діляться інформацією.

"Зараз найбільший дефіцит - це робота середнього медичного персоналу. Якщо з лікарями все добре, вони професіонали і їх багато, то медсестер, скажімо так, недостатньо, їх недооцінюють. Лікарі забрали у них роботу і не дають їм розвиватися", - вважає Ігор Вітенько.

Також однією з задач ліаря є і те, щоб пояснити колегам значення правильно підібраних матеріалів і препаратів в лікуванні пацієнтів. Наприклад, крапельниці в Європі приходять з готовими розчинами, і їх встановлення займає лічені секунди. Це, на думку фахівця, економить величезну кількість часу, а також не змушує медсестру бігати по відділенню за кожною крапельницею, що в кінці робочого дня впливає на загальний фізичний стан працівника.

Чи вдасться перейняти досвід європейських лікарень і наскільки це допоможе у лікуванні ран, ми зможемо переконатися найближчим часом. А поки що медперсонал покращує свої навички та допомагає всім, хто постраждав від російської агресії.

коментарі