Цікаво :: Люди К. :: 22 серпня 2022 12:19 , Лєра Пімкіна
all-ryatue-sobak

"Я не мала морального права лишити їх напризволяще": з Краматорська у Фінляндію з трьома котами та собакою

Евакуюючись із Краматорська, Алла зі своїми домашніми улюбленцями проїхала майже всю Україну, а потім здолали більше двох тисяч кілометрів до Фінляндії

Як то - виїжджати разом з такою великою кількістю тварин самій, шукати житло в Україні та закордоном, Алла поділилася з нами своєю історією. 

“Коли стало ясно, що в місті лишатися вже небезпечно, то я швидко, за 4 години зібрала речі, запаковала трьох котів в переноски, взяла собаку та поїхала. Про те, що котів або собаку я буду залишати в місті, навіть мови не йшлося.

Троє моїх котів - всі “дворянської” породи, всіх я підібрала на вулиці і вони вже довгий час жили зі мною. Це члени моєї родини, кожен зі своїм характером. Німецька вівчарка, - наш Вільям, то взагалі собака моєї доньки. Молодий ще, дуже активний, він для мене як молодша дитина. Звичайно, я не мала ніякого морального права жодного з них лишати, - розповідає вона. - І ми таким веселим колективом на мікроавтобусі вирушили до Вінниці.

test

З людиною, яка погодилась нас прийняти там, ми були взагалі не знайомі. Він навіть не запитав про породу та розміри Вільяма. Просто дав згоду нас всіх у себе поселити.

Про цю людину я хочу розповісти окремо. Його звуть Микола Анатолійович Вінничук. Це неймовірно щира, добра та весела людина. Важко навіть сказати, скільком переселенцям він зміг допомогти. В його великому та просторому будинку завжди жили люди. Окрім того, він ще допомагав тим, що знаходив та розселяв людей по селу та ближнім містам. Хоча сам мав велике горе, бо незадовго до нашого приїзду він втратив дружину.

testДля Вільяма Микола Анатолійович побудував вольєр, його вже добре знали сусіди. За домом була річка, куди мій собака, не питаючись, бігав купатися, а коти залюбки ходили ловити рибу. Я, щоб відволіктися від поганих думок, весь час працювала в городі або саду.

Їхати за кордон не входило в мої плани, я розуміла, що і мені і тваринам тут дуже комфортно. Але моя донька на той момент знаходилась в Польщі з моєю мамою, і я мала розставляти пріоритети. Тому, було вирішено їхати далі.

І знов почалися пошуки, куди їхати, а головне - хто погодиться взяти нас з тваринами. Я отримала багато відмов у різних фондах, що займалися евакуацією. Деякі погоджувалися взяти тільки з котами, що для мене, як ви розумієте, було неприйнятним.

І раптом один фонд, що займався вивозом людей до Фінляндії, погодився. Єдиною умовою було те, що Вільям мав бути в наморднику. Звичайно, я погодилась.

Коти знов були в переносках, а Вільям, на диво, поводив себе дуже тихо та спокійно. Ми зайняли з ним місця в кінці салону, він застрибнув на сидіння поруч зі мною і одразу заснув. Він нікому не заважав, на людей не реагував. Люди поводились по-різному: деякі були дуже привітними, інші не дуже, але ж всі люди різні, і ніхто не має любити тварин через силу.

На кордоні з Польщею стояли приготовлені миски з їжею та водою для тварин. Ми могли самі обрати чим їх годувати. Нас також годували весь шлях безкоштовно і дуже багато. Навіть вночі, коли ми зупинялись на заправках, волонтери намагалися нас чимось підгодувати.

Взагалі тварин в нашому автобусі було дуже багато: і коти, і собаки, і навіть тхори їхали з нами до Фінляндії дві з половиною доби.

Перший кордон, з Польщею мені дуже сподобався. Там стояли приготовлені миски з їжею та водою для тварин. Ми могли самі обрати чим їх годувати. Нас також годували весь шлях безкоштовно і дуже багато. Навіть вночі, коли ми зупинялись на заправках, волонтери намагалися нас чимось підгодувати.

Прикордонники спитали паспорт тільки в мене та на Вільяма. Ветпаспорт в нього був, але щеплення було пропущене, і то не спричинило жодної проблеми.

На котів, які, як ви розумієте, не мали ані паспортів, ані щеплень, взагалі ніхто нічого не просив показати.

Майже всі пасажири автобусу їхали внікуди. Тільки кілька людей знали, що десь там в Фінляндії на них хтось чекає.

Коли ми приїхали, то нас всіх одразу відвезли в міграційний відділ в поліції, де нас оформили та видали сімкарти.

А потім ми поїхали в центр для переселенців з тваринами, в місті Рийхимяки, в якому мали пробути на карантині цілих три місяці.

Фіни дуже слідкують за тим, щоб усі правила виконувались.

В цей центр їхали дві родини, я з донькою і нашими тваринами і ще одна родина.

test

Так от для кожної родини  нам надали окремий микроавтобус, щоб наші тварини не контактували між собою.

Там нам одразу видали їжу для тварин, наповнювач для котячих туалетів і самі туалети. Ну і людську їжу, звичайно, нам також надали.

Після карантину ми з донькою та нашими улюбленцями нарешті оселилися в однокімнатній квартирі. 

І відразу повели своїх тарин до лікаря.

Для біженців прийом у ветеринарного врача абсолютно безкоштовний, так само безкоштовними були щеплення, аналізи та чіпування.

Поки ми з Вільямом сиділи в черзі у ветеринара, я подивилася прайс на послуги, і побачила наскільки це все дорого. Стерилізація котів там коштує 200-300 євро, а стерилізація собак 300-700 євро. В Україні ці цифри значно менші, тому я була рада, що ми мали змогу отримати ці послуги безкоштовно.

Добрі та сердечні фіни, побачивши трьох котів на вулиці, одразу відвезли їх до притулку. Там я і знайшла своїх розбійників

Після того, як, здається, життя стало налагоджуватися, з моїми трьома котами сталася пригода.

Вони, які звикли жити в приватному будинку та бігати сусідськими городами, неймовірно зраділи, коли побачили відчинене вікно в квартирі. І вирішили піти прогулятися. 

Коли я помітила їх зникнення, то одразу почала пошуки. Але котів поблизу ніде не було. Розумієте мій розпач. Перевезти тварин за тисячі кілометрів та втратити в чужій країні.

Але виявилось, що добрі та сердечні фіни, побачивши трьох котів на вулиці, одразу відвезли їх до притулку. Там я і знайшла своїх розбійників. Сплатила гроші за їхнє перебування і щаслива забрала їх додому.

test

Більше, сподіваюсь, ніяких пригод з нами не трапиться.

Для тих, хто досі вагається та відмовляється виїжджати з небезпечних регіонів через тварин я можу сказати, що всі страхи лише у вашій голові. Звичайно, передбачити, як вони будуть поводити себе в дорозі, нам важко. Але якщо ви будете зберігати спокій, то і тварини будуть відчувати це і поводитися чемно.

Ви маєте приготувати одноразові пелюшки та водичку в шприцах, бо коти через стрес часто відмовляються пити. І поїти їх у дорозі. Не наполягати, якщо вони не хочуть їсти, без їжі вони нормально можуть прожити добу і навіть більше.

Не залишайте тварин самих напризволяще, бо вони на те не заслуговують. Евакуюйтесь разом з ними і не наражайте на небезпеку себе і своїх улюбленців".

Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS

Інші статті на цю тему

ambulence-vsi-poruch3

Австралійські волонтери розповіли, як це буде працювати

dity-zakordonom1

Три історії краматорських підлітків

Donobl

В регіоні залишається близько пів мільйона населення

коментарі