«Я все тепер за тишу б віддала, щоб тільки вітер та природи звуки», – прийшла весна, від якої ми очікуємо змін на краще

З настанням весни у багатьох людей оживають надії. Українці сподіваються, що на фронті наближається наша Перемога, що зможемо повернути країну до нормального життя, що все у нас буде добре.

Але поки велика війна триває. Біль, розпач, втрати, а разом з тим очікування на краще звучать у віршах, які ми представляємо сьогодні у традиційній щомісячній публікації.

Авторська лексика та пунктуація збережені. 

Ася Люта, викладачка ДДМА, поетеса, музикантка

У цьому вірші Асі сподівання на весну, перемогу і зцілення від того горя, що принесла нам війна.

Я лікуватиму себе весною,
Промінням сонця, місяця й зірок.
Так було завжди. Я була собою.
Хоча й бувало, що губилася серед чужих думок...
Ті, кого так хотіла врятувати,
Не зрозуміли й потонули у собі.
Це теж буває, ми повинні знати,
Не всі бажають так, щоб їм допомогли.
Життя. Війна. Мов вічною зимою,
Ми намагаємось вперед робити крок.
Я лікуватиму себе весною,
Щоб були сили далі, до зірок...
©Ася Люта, 09.02.2023

Олена Котова, директорка агенції «Добрый ангел» 

У одному з нових віршів поетеси буквально бринить бажання миру і тиші для рідного міста і України.

Я все тепер за тишу б віддала
Щоб тільки вітер та природи звуки
Знов пестили обличчя, тіло й руки
Та мокрий слід струмує по щокам.

Безмовний парк. Знов трелі тут і там
Лікують змучене війною тіло
Виплескуючи біль, щоб все тремтіло
Звільняючи в душі шлях небесам.

Та чистий погляд свій я зберегла
До Бога чемно у молитві руки
Складаю й про́шу відвести всім муки.
Я все тепер за тишу б віддала.

Ганна Павлюк, філологиня

Усе життя вчила дітей любити українську мову і шанувати Україну, бо цього вчили її виселені з Бойківщини батьки. Болить їй ця війна. І кожне слово вірша як вогнем на камені викарбовано.

Фото – Ізюм Live

В Ізюмі на вулиці стоять двоє:          
Чоловік літній і молода дівчина,
І ціпеніють в своєму горі –
Перед ними страшна картина. 
Біль і розпач в їхніх очах.
Ціла вулиця... просто жах...
Зруйнована... понівечена...
Смертельним вогнем обпечена...
– На другому поверсі моя квартира, –
Спромоглась сказати дівчина.
Вчиться в іншому місті. Приїхала,
А тут... погуляла скажена віхола... 
Чоловік ледь чутно сказав:
– Ці будинки я сам будував.
І застрягли у горлі слова.
Прийшов додому -- дому нема.          
Все розстріляно і закопчено,
Злими орками потолочено.
Не піддався  лиш символ на глум:
«Я сердечно люблю Ізюм».

Ірина Броженко, мешканка Краматорська

Вона пише вірші – отакі коротенькі та напрочуд гарні, а ще робить світлини рідного міста.

КРАМАТОРСК. 22.03.2023. Кутовая балка... 
Солнце тёплое и небо голубое,
Воздух свеж, он ветром обновлён.
Вся природа пробуждается весною,
Это жизни правильный закон! (С)