"Зараз армії потрібно абсолютно все": як волонтер Олександр Качура під обстрілами возить допомогу військовим

"Все приїхало, все доїхало. Ось такі бронікі, форма, термобілизна приїхали хлопцям".

Олександр Качура відзняв на телефон коротке відео, щоб потім відзвітувати про доставку допомоги військовим. Після цього армійці завантажили спорядження до свого мікроавтобуса, а взамін віддали пару каністр з пальним, щоб волонтер міг доїхати додому.

Волонтери забезпечили взвод формою, бронежилетами і термобілизною. Фото - Олександр Качура

Все це відбувається вже за Куп'янськом Харківської області, до лінії фронту - пара кілометрів, вибухи чути постійно. Кілька хвилин тому десь там реактивна система залпового вогню "Град" випустила "пакет" снарядів зі звуком, наче якийсь велетень рівномірно вбиває цвяхи величезним молотом.

Тут вже майже не зустрінеш цивільний транспорт, лише військові вантажівки або легковики та мікроавтобуси, якими кермують люди у формі. Поодинокі місцеві мешканці переміщуються на велосипедах.

Поруч стоїть згорілий БТР. На ньому лежить шолом із синім скотчем, букет квітів і гілка калини. Військові, яким Олександр передав допомогу, розповіли, що цей БТР росіяни підбили наступного дня після звільнення Куп'янська.

Підбитий окупантами український БТР. Фото - Олексій Ладика/Kramatorsk Post

"Ми приїхали на позиції хлопців, щоб віддати їм теплу зимову форму, термобілизну і бронежилети. Це спорядження дружківського ДФТГ [Добровольчого формування територіальної громади], якого по кількості у нас виявилося з надлишком, а ми вважаємо, що зараз воно більше знадобиться на фронті хлопцям, які відбивають Харківську область з північного напрямку. Вони на передку, виїхати на “Нову пошту” не можуть, тому я взяв свою машину, заправився і приїхав, щоб все це передати. Інвестиції в українську армію, інвестиції у ЗСУ — це вклад у майбутнє, це найкращий депозит", - розповідає Олександр Качура.

Він - держслужбовець, працює у пресслужбі Донецької обладміністрації, і волонтерить разом з колегами по роботі. Олександр почав допомагати армії ще у 2014 році, коли жив у Донецьку. Тоді він возив воду військовим у Мар’їнці через блокпости російських бойовиків - окупантам пояснював, що везе воду родичам.

"Надя, Сергій і я — наша волонтерська група, акож волонтерську діяльність ведемо з Дружківським ДФТГ. Все будується на особистих відносинах. Хтось з військових може написати про потребу в особисті повідомлення, хтось може передати через знайомих. Те, що можемо, робимо своїми силами, що не можемо — збираємо гроші, просимо у людей, залучаємо інші фонди і організації, об’єднуємо зусилля", - розповідає Олександр Качура.

Олександр Качура. Фото - Олексій Ладика/Kramatorsk Post

Він та його колеги допомагають військовим 54-ї, 56-ї, 14-ї, 81-ї, 80-ї, 95-ї та іншим бригадам Збройних сил України, а також спецпризначенцям і Нацгвардії. За його словами, волонтерка до 2022 року і волонтерка під час великої війни відрізняється кардинально. 

"Відрізняється у першу чергу тим, що до 24 лютого 2022 року ми возили тільки те, що потрібно — окремі, точкові потреби: то хлопцям потрібен був новий квадрокоптер, то новий приціл. Після 24-го числа потрібно стало все. Абсолютно все. Ми повернулися у 14-й рік, коли потрібно було все, починаючи від води, яку ми возили влітку, закінчуючи шкарпетками та іншим. Просто армії стало набагато більше, в рази, на всіх всього стало не вистачати, виник дефіцит. 

Форма — це витратний матеріал, вона потрібна постійно, хлопці потрапили у бій, форма згоріла, а взимку без форми не походиш, тому що холодно. Це ми перекрили мінімальні потреби маленького підрозділу. А скільки всього потрібно всім загалом, я навіть не можу уявити", - каже волонтер.

"Росіяни знищили квартиру і дачу, але жалкую не за цим"

Перед великою війною Олександр придбав квартиру у Краматорську і планував з часом переїхати туди з Дружківки, де зараз мешкає. Але коли почалося масштабне російське вторгнення, плани трохи змінилися і він вирішив здати свою краматорську квартиру в оренду. Та 18 березня поруч з будинком прилетіла російська ракета – його квартира розташовується в п'ятиповерхівці, яка стоїть біля будівлі Служби безпеки України.

Олександр згадує, що того дня в нього був такий настрій, що нікуди не хотілося поспішати. Чоловік мав помити холодильник у квартирі перед тим, як туди прийде орендарка і він передасть їй ключі. Він пізно прокинувся, повільно зробив свої ранкові справи, приїхав до будинку, постояв трохи - і тут пролунав вибух. Холодильник від вибухової хвилі проломив дві стіни і вилетів на вулицю.

"Якби у ту хвилину я мив холодильник, мене би зараз не було", - констатує Олександр.

Того дня від російського обстрілу загинули дві людини і 26 отримали поранення. 40 багатоповерхівок отримали пошкодження, будівля колишнього Краматорського економіко-гуманітарного інституту була повністю знищена. П'ятиповерхівка, в якій розташовувалась квартира Олександра, зруйнована на 90 відсотків - там залишилися лише стіни. Зараз вона непридатна для проживання.

Російські окупанти також знищили дачу Олександра у Студенку, тепер будинок доведеться заново відбудовувати. Але найбільше він шкодує не про це.

"Кожен день ми втрачаємо час. Ми могли би нормально розвиватися, відпочивати, будувати, щось інше робити, а ми змушені виживати", - каже волонтер.

Як виглядає звільнений Куп'янськ: щоденні обстріли - доля прифронтового міста

Куп'янськ справляє гнітюче враження: місто побите і пусте. Багато будинків у центрі, у тому числі виконком, розбиті снарядами і обвуглені після пожеж.

Центр Куп'янська. Фото - Олексій Ладика/Kramatorsk Post

Посеред мосту через річку Оскіл зяє величезна діра, через нього можна пройти лише пішки (але поруч вже будують переправу). 

Міст через річку. Фото - Олексій Ладика/Kramatorsk Post

Переходимо через міст на лівий берег - таке враження, що там розтрощений кожен другий будинок, знищена база будматеріалів, вирва від вибуху посеред асфальту, на дорозі лежать дроти, навіть розбита техніка росіян досі стоїть на вулиці. 

Східна частина Куп'янська. Фото - Олексій Ладика/Kramatorsk Post

Трохи далі бачимо чорний дим - місцеві розповіли, що це вже другий тиждень щось горить на заводі з виробництва сухого молока.

Щось горить на заводі вже другий тиждеь. Фото - Олексій Ладика/Kramatorsk Post

Росіяни під час окупації "денацифікували" вивіску "Заоскілля" над найближчою зупинкою, написавши свої літери замість українських. На стовпах і стінах досі залишаються символи російського нацизму - "Z" і "V", поверх яких часто нанесені фарбою жовті та блакитні смужки. 

Русифікована окупантами вивіска. Фото - Олексій Ладика/Kramatorsk Post

У пошуках їжі заїжджаємо на місцевий "блошиний" ринок, там продаються в основному газові пальники, плити і балони, ліхтарі, батарейки, обігрівачі - усе, що потрібно для виживання у прифронтовому місті. Питаємо у поліцейського, чи є у Куп'янську кафе, де можна поїсти.

"Навряд чи ви таке знайдете, але у такій-то школі волонтери роздають безкоштовні обіди, можете поїхати туди поїсти", - каже він.

Зрештою купуємо на ринку пиріжки. Олександр придбав у дідуся останній "біляш".

"Такого ви ще не їли, це моя бабка вигадала!", - хизується торговець. 

Начинка складається з рису і печінкового паштету - це продукти з гуманітарного набору. Дружина торговця зробила з них ось такі "біляші", а дідусь продає їх на ринку, щоб заробити грошей. Він каже, що зняти пенсію у Куп'янську зараз проблематично і її не вистачає на життя. 

"Ось так щодня стою, поки все не продам. Вчора чуть не вбило - росіяни школу поруч обстріляли. Там нікого ніколи не було, але їм напевно пох…й", - каже продавець. Ще він жалкує, що ненароком розбив термос, тому не зміг продати каву - сьогодні отримає за це "на горіхи" від своєї "бабки".

Інший продавець, який торгує величезними пиріжками з картоплею за 20 гривень, підтверджує, що у Куп'янську зараз "не тихо": він також згадує про обстріл сусідньої школи, а також каже, що вчора росіяни обстріляли місцевість, яку тутешні називають "Шанхаєм" - дві людини загинули.

Куп'янська громада (місто і навколишні села) щодня з'являються у зведеннях з фронту. Росіяни окупували місто 27 лютого - тамтешній мер Геннадій Мацегора перейшов на бік ворога. Містяни виходили на мітинги проти російської окупації, але сили були нерівні - рашистів тут було дуже багато, Куп'янськ завдяки своєму залізничному вузлу грав основну роль в логістиці окупантів у цьому регіоні, а також для забезпечення їхнїх військ на півночі Донецької області, коли вони наступали на Слов'янськ і Краматорськ.

Під час контрнаступу українських військ на Харківщині у вересні Куп'янськ був звільнений від росіян, але лінія фронту розташовується дуже близько до міста. До найближчого окупованого населеного пункту - Лиману Першого - менше двадцяти кілометрів, а до позицій окупантів "у полях" ще менше. 

"10 вересня місто було ціле. Як тільки його деокупували — ворог почав цілеспрямовано знищувати кожен день критичну інфраструктуру, приватну власність, комунальні господарства", - розповів в ефірі Суспільного начальник Куп'янської міської військової адміністрації Андрій Бєсєдін.

За його словами, місто зруйноване на 30%, функціонує у "стабільно-важкому режимі".

Лікарня у Куп'янську після обстрілу. Фото - Олег Синєгубов

"Ми майже на лінії фронту, кожен день обстріли, кожну ніч обстріли. Ця ніч пройшла більш-менш спокійно, без суттєвих пригод та руйнувань. Зранку починаємо відновлювати критичну інфраструктуру і житлові будинки людей, які постраждали минулої ночі, дня або ще раніше. На жаль, ми дуже близько до лінії зіткнення, тому ви розумієте, що дістає все — практично все", ", — сказав Бєсєдін.

Така доля прифронтових міст - бути щитом для інших, як Бахмут зараз для Краматорська, але натомість страждати найбільше. 

"Моя мотивація — щоб ми швидше перемогли"

У Бахмут Олександр поїде наступного дня. До того він був у Соледарі, Авдіївці та інших "гарячих" точках, і іноді потрапляє під обстріли.

"Вчора їздив до Соледару, потрапив під сильний обстріл. У нас, у Краматорську, у цей день був ракетний обстріл, а там крили артилерією, “Ураганами”. Коли їздили до Авдіївки, часто потрапляли під мінометні і артобстріли. Якщо з 14-го до 22-го року це була рідкість, за виключенням загострень на фронті, то зараз кожен другий раз потрапляєш під обстріл — він десь поруч або буває таке, що вони прицільно стріляють, у них дрони "висять", - розповідає волонтер.

Олександр зізнається, що відчуває страх, але він контрольований.

"У кожної людини є страх, я теж боюсь, але цей страх контрольований. Ти розумієш, чому туди лізеш, чому туди поїхав, ти розумієш, як себе поводити. Коли я вперше потрапив під обстріл, у мене була паніка, зараз цього немає: я прекрасно розумію, як поводить себе машина, як мені слід себе поводити. Якщо обстріл ззаду, я “топлю”, якщо обстріл спереду, теж “топлю”, у жодному випадку не зупинятися, і орієнтуватися, хто стріляє і звідки", - каже він.

Олександр Качура. Фото - Олексій Ладика/Kramatorsk Post

Олександр та його колеги по волонтерству допомагали і цивільним - возили допомогу до мешканців Святогірська, Лиману, Студенка, Яцківки та навколишні сіл. Але така допомога - у порядку виключення, профіль їхньої волонтерської групи - це допомога армії.

"Моя мотивація — щоб ми швидше перемогли, щоб вигнали цих свиноп…рів з нашої землі, щоб можна було нормально жити. Бо жити з окупованими територіями, під постійними обстрілами — це не життя. Взяти мій випадок хоча б. Мені 32 роки, дев’ять років йде війна, третина мого життя, по суті, пішла коту під хвіст. Ті діти, які в ці роки народились, яке у них дитинство? Ніякого! Тому я хочу, щоб все це швидше закінчилося, щоб ми вийшли на наші кордони і щоб більше такого у нашої країни не було. Моя мотивація — щоб мої діти жили у нормальній, цивілізованій, демократичній країні, а не в тиранії, під диктатурою нашого північного сусіда", - розмірковує Олександр.

Цю публікацію було створено за фінансової підтримки Європейського Союзу в партнерстві з DW Akademie. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю Краматорськ Пост та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

коментарі