Цікаво :: Люди К. :: 12 лютого 2021 08:59 , Єва Коритна
zhenschiny-v-nauke

Жіноче обличчя науки у Краматорську

Жінки в науці: скільки їх в Краматорську, де вони працюють, та чи стикалися вони з упередженим ставленням?

Днями у науковому світі відзначили відносно нове свято: відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 22 грудня 2015 року щорічно 11 лютого у світі відзначається День жінок та дівчат в науці.  

Ще у 19 столітті жінки стикалися з постійними обмеженнями, якщо хотіли піти в наукову сферу діяльності. Їм доводилося працювати з чоловіками та на чоловіків, інколи вони займали посади лаборанток та прибиральниць, отримували мізерну зарплатню, хоч і займалися наукою. Імена багатьох з них історія не зберегла. Їхні дослідження крали та знецінювали. Не можна підрахувати кількість жінок, які померли невідомими та бідними, так і не знайшовши слави.

Часи змінилися, і у 2019 році Україна займала 12 місце серед країн Європи за кількістю жінок в науковій сфері. На початок 2020 року в Національній академії наук України працює 6248 наукових працівниць. А із останніх даних Державної служби статистики за 2018 рік в Україні було 44,7% дослідниць, а це 25 780 жінок.

А як ця картина виглядає у Краматорську? Виявляється в нас майже гендерний баланс. У Краматорську у вишах працює 201 жінка з науковими ступенями. Це на 5 менше ніж чоловіків.

test

Якщо говорити про кожний ВНЗ окремо, то найбільша кількість жінок з науковими ступінями у медичному універі, там їх навіть більше, ніж чоловіків, тако ж більше жінок у місцевому філіалі МАУП. У інших вишах "гендерні терези" переважують у бік чоловіків:

Донбаська державна машинобудівна академія: жінок 69, чоловіків 89

Донбаська національна академія будівництва і архітектури: жінок 12, чоловіків 18

Донецький національний медичний університет: жінок 103, чоловіків 89

Донецький інститут Міжрегіональної академії управління персоналом: жінок 6, чоловіків 4

Донбаський інститут техніки та менеджменту: жінок 11, чоловіків 6

З нагоди нового свята ми спробували знайти наймолодшу та найстаршу співробітниць серед науковців, та трошки поспілкувалися з ними про те, як вони почувають себе в науковому середовищі.  

testОльга Дзержинська, 27 років, кандидатка технічних наук, працює на кафедрі «Підйомно-транспортних машин» у ДДМА старшою викладачкою.

- День жінок в науці святкуємо, хоча це й відносно нове свято, яке з’явилося в календарі науковців.

Про свою любов до науки говорить захоплено:  

- Мені дуже цікава побудова техніки, машинобудування. Я дуже люблю крани! Судохідний, портальний… та крокуючі екскаватори! Я вважаю, що це окремий вид мистецтва.

Коли питаємо, чи траплялися люди в її житті, які не розуміли такої любові, відповідає просто:

- Такі люди трапляються, але я пояснюю і зацікавлюю їх своєю любов’ю до техніки. І вони також потім цікавляться.

Говорить, що упередженого ставлення не довелося оминути на наукових конференціях.

- По-перше ставлення до віку – я молодий науковець, а по-друге те, що я дівчина. Але коли ти починаєш розповідати теми свого дослідження та доносити інформацію: це упереджене ставлення відсікається. Тому що ті теми, які я розкривала на порядок були вищими або не менш гідними, ніж наукові дослідження чоловіків.

На питання: «Чому вирішили займатися наукою?», Ольга говорить:

- Напевно, щоб перемогти ці упередження.

А потім додає:

- Тому що жінки повинні бути в науці і їхній вклад не менший, ніж чоловіків у розвитку машинобудування.

Шлях викладання в університеті Ольга вибрала свідомо. Закінчила ДДМА зі спеціальності підйомно-транспортні машини і потім пішла в аспірантуру, щоб мати змогу викладати.

- Тому що я дуже люблю спілкуватися з молоддю, дуже люблю надихати їх своїм прикладом, щоб вони теж тягнулися до розвитку нашого міста, регіону та України через розвиток техніки та технологій.

testГалина Клименко, 75 років, докторка технічних наук, професорка, завідувачка кафедри «Автоматизація виробничих процесів» у ДДМА.

- Ні, ми не знаємо такого «Дня жінок в науці». А що є таке свято? О, чудово! Я запишу і всім нашим колегам-жінкам розкажу.

Потім Галина пояснює своє здивування Днем жінок в науці. Говорить, що це через її «технічне» спрямування.

- Ми ніколи не поділяємося на чоловіків та жінок. Як правило запитують там, про дискримінацію жінок і так далі. Якщо вже жінка потрапила до технічних наук, то її вже сприймають як чоловіка, я так думаю. Є ще такий жарт: «Я не жінка - я інженер». Займаємося, начебто, не своєю жіночою справою, але дуже цікавою.

Також жінка вірить в те, що чоловікам фізіологічно легше займатися технічною наукою.

- Жінка народжується грати в ляльки, а мужик з молотком. І тому жінці потрібно докласти більше сил для подолання фізіологічних перешкод, потрібно дуже любити свою професію для того, щоб в ній процвітати. Те, що чоловікам дається від природи, жінкам потрібно долати. Але, може бути це не всім, це індивідуально.

Проте, якщо твоя «професійна доля» бути вченою, то навіть соціальна роль «дівчинки» не може стати на заваді.

- Але якщо ти ростеш дівчинкою і батьки хочуть, щоб ти займалася музикою, театром або медициною, а тебе потягнуло до точних наук і ти любиш цю справу, і вважаєш її корисною для суспільства, то, знаєте, нікуди від цього не дінешся. Це, можна сказати, професійна доля.

Про обрання своєї «професійної долі» Галина розмірковує раціонально.

- Тому що ми живемо в Краматорську. Краматорськ - центр машинобудування. І займаючись саме технічними науками ми ніколи не будемо відчувати себе на периферії. Це головна справа не тільки нашого міста, а й нашої країни. Тому, це дуже стимулює. Наприклад, якщо займатися, скажімо, балетом, то ким ти будеш в Україні? Саме в Краматорську?

Говорить, що Краматорськ завжди був флагманом не тільки у важкому машинобудуванні, але й в технічній науці. Розповідає, що ще до розпаду Радянського Союзу до нас приїжджали з Москви, задля обміну досвідом.

- Ми закінчували аспірантури, захищали кандидатські і докторські в Москві, де дуже висока конкуренція і Краматорськ завжди знали з кращого боку. І до цього дня ми пишаємося, що ми центр важкого машинобудування майже всієї Європи, а не просто України. Тому, я дуже великий патріот свого міста і досягнень нашої технічної науки і промисловості.

Після університету Галина одразу стала працювати на кафедрі в академії, тоді ж почала займатися наукою. У той час всі передові методики були в Москві, тож там захистила кандидатську. Проте докторську вже захищала в Київському політехнічному університеті.

У викладанні більш за все подобаються «розумні очі студентів», які хочуть щось дізнатися.

- Тому що людину не можна нічого навчити, якщо вона цього не хоче, розумієте? А якщо студенти хочуть, то це таке задоволення від якого неможливо відмовитися. Це ніби стріла, що випущена в майбутнє.

коментарі