Важливо :: Життя громади :: 27 вересня 2023 16:18 , Олексій Ладика
godzyncka-zolkin

Звинувачувала ЗСУ в обстрілі вокзалу Краматорська: що розповіла Золкіну засуджена за заперечення російської агресії

Відомий блогер взяв інтерв'ю у мешканки Краматорська, яка сіла у в'язницю за проросійські дописи у соцмережах

На каналі блогера Володимира Золкіна вийшло інтерв'ю з 56-річною бухгалтеркою з Краматорська Оленою Годзинською, засудженою за статтею про виправдовування, заперечення російської агресії проти України, глорифікацію її учасників. 

Її затримали у серпні минулого року, коли жінка намагалася повернутися до України після кількох місяців перебування в Росії, правоохоронці знайшли на сторінках жінки у соцмережах дописи, в яких вона сумувала за загиблими російськими військовими, а також звинувачувала Україну в обстрілі залізничного вокзалу Краматорська 8 квітня 2022 року. За ці дописи суд дав краматорці рік і два місяці в'язниці, за три місяці вона вже має вийти на волю.

В інтерв'ю Олена Годзинська розповіла про "специфічність" Краматорська, яка обумовила її проросійські погляди, як читання ресурсів на кшталт "I love Kramatorsk" викривила сприйняття нею реальності і чи повернеться до Краматорська після виходу з в'язниці. 

Переповідаємо її відповіді, якщо у вас немає часу і можливості подивитися відео.

Як її затримали

"Мене зловили на кордоні по слову "Краматорськ". Мене запитали, куди їдеш? Я сказала: Краматорськ. Мене повели до розвідника, потім СБУ мені пояснила, що була фільтрація по слову "Краматорськ". Мене викрали на кордоні, закрили на шість днів, шукали в телефоні, за що б мене закрити, знайшли [заборонену в Україні російську соцмережу] "ВКонтакте", видалений вже на той момент. Там [на її сторінці у соцмережі] було кілька публікацій. Я не знала, що є такий закон [про кримінальну відповідальність за виправдовування російської агресії і глорифікацію її учасників], ніхто не знав, що є такий закон. Це був серпень, саме почали по ньому затримувати. Якби вели роботу з людьми, то ніхто б цей закон не порушував, я би точно не порушувала. 

У мене була публікація пам'яті [бойвика "ЛНР" Олексія] Мозгового, тому що з ним загинула вагітна жінка-секретар - це по суті була невинна людина. Потім була про допомогу сирійським морякам, про поранених під Донецьком. Потім лінгвіст це все розібрав і лінгвістична експертиза показала, що у тих публікаціях було заперечення агресії. Я цього не мала на увазі, тобто, я нічого не схвалювала, не підтримувала і так далі, але так вийшло з експертизи".

Допис про обстріл залізничного вокзалу

Обстріл вокзалу 8 квітня 2022

Міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch разом з компанією SITU Research підготували повний докладний звіт щодо обстрілу Краматорського вокзалу 8 квітня 2022 року.

"Допис, який мені найбільше ставили у провину, це був допис про наш залізничний вокзал, після якого я поїхала з міста. Бо коли впала "Точка У", нас у всіх виникли відразу питання. Якщо ви знаєте, що таке Краматорськ, то ви знаєте, що їх від нас запускали у 14-му, 15-му, 16-му роках. Ми всі знаємо, як вона летить, як вона падає, які ями, які руйнування від неї. На залізничному вокзалі не було жодної ями, ціле скло, цілі поїзди, цілий міст, тільки люди вбиті, а ніякої воронки, нічого не було. Виникли питання: "А чому така дивна "Точка"?".

А потім іноземні журналісти знайшли хвостовик із номером і одразу опублікували, що це номер нібито належить Україні, начебто Україна запустила [ракету]. Знайшлися люди, які у групі ["I love Kramatorsk"] написали, що бачили, як це запускали. Для мене це була страшна трагедія, просто жити не хотілося. Після цього я поїхала з міста. 

І в мене був такий перепост, бо це була страшна трагедія для нас. А я ще потрапила трошки під хвилю, в мене обійшлося розбитими колінами, пошкодила колінну чашечку, спину трохи, але не настільки, щоб у шпиталь йти, там без мене було, ким займатися. І я поїхала через два дні". 

Блогер Володимир Золкін показав засудженій розслідування про причетність російських військових до обстрілу вокзалу. Ось як на це відреагувала Олена Годзинська: 

"На той момент цих даних ніяких не було, тільки номер хвостовика і все. Я не бачила цієї публікації, де написано, що це стрілялося з окупованої росіянами території. Зараз є знімки з супутника, іноземні експерти, це вже документи. Тільки незрозуміло про серійний номер [...]

Якби я тоді побачила такі дані [результати розслідування про те, що росіяни обстріляли залізничний вокзал], у мене це питання не виникло б. Я би, може, нікуди і не поїхала [...]

Так, я тоді в перепості написала, що це був злочин ЗСУ, зараз я бачу, що це була помилка".

"Краматорськ - "специфічне місто"

"У нас місто специфічне, тому коли мене стали звинувачувати, я казала: "Я не винна, що в цьому місті народилася і виросла, це впливає". Тобто, припустимо, я у львівському СІЗО 11 місяців провела - це теж дуже сильно впливає. По-перше, я була з людьми, з персоналом, і з тими, що там сиділи, затриманими, майбутніми підсудними. Я сиділа з львів'янкою п'ять місяців, абсолютно адекватна жінка, у нас не було жодних проблем ні з чим - ні з мовою, ні зі світоглядом, у нас однакові погляди на життя. А до цього там, де я виросла, говорили, що західна Україна нас ненавидить. Так у нас ростуть люди, це не моя вина, що я в цьому регіоні народилася [...]

Якщо ми візьмемо, наприклад, Харків, то це місто університетів, люди більш інтелектуальні. А Краматорськ - це робоче місто, місто машинобудівників, це прості люди, у нас навіть при владі було 50 на 50 відсотків: 50 - опозиція, 50 - провладні. Відповідно, простим людям, їм що скажи, вони в це повірять. Там ніхто не проводить просвітницької роботи".

Як проросійські ресурси вплинули на погляди щодо війни і зокрема обстрілу вокзалу

"Мені пояснили, що в нашій групі "I love Kramatorsk" просто сиділи люди, які цим [поширенням російської пропаганди] займалися, причому наші місцеві люди, тому що ми місцевих одразу бачили, вони знали, як все називалося в місті. Вони обставляли все так, як їм потрібно".

Гадзинська стверджує, що у неї немає проросійської позиції і вона не підтримує російську агресію в Україні.

"Я думаю, що хтось там десь на самому верху хотів швиденько все вирішити. Нібито хотіли як краще, а вийшло як завжди, і тепер півкраїни зруйновано. Як я можу це підтримувати?

Я думала, що мова буде йти про частину Донбасу, а ось всього цього не очікував ніхто -  глобальної катастрофи, цього жаху. Я вам скажу, коли у мене над дахом пролітав "Калібр", це дуже страшно. А коли прилетів "Іскандер" до школи недалеко від мене, страшніше у житті мені не було ніколи просто. Ніхто не хотів цього, не міг цього ніхто хотіти. Мої діти в іншій країні, я навіть не знаю, де".

Після того, як Олена Гадзинська залишила Краматорськ, вона поїхала до Болгарії, була там кілька місяців, а після того переїхала до Росії. Але на території держави-агресора протрималася лише два місяці, а потім вирішила поїхати до доньки в Іспанію через Україну. На українському кордоні її і затримали. Ось, як вона пояснює, чому залишила Росію:

"Я працювала у весільному салоні два місяці, щоб заробити гроші до доньки в Іспанії поїхати, а працювала у жінки, яка в чотирнадцятому році врятувала мені життя. Я приїхала підзаробити. Ну от - весілля, свято, по телевізору - обстріл, гинуть люди, а у них весілля, веселощі, п'янки. Я просто вже не могла там, ну це неможливо. У них там ніби і немає війни, у них ніби ні в чому країна не бере участь, і тому я поїхала [...]

У них нібито немає війни, при тому, що вони напали на нашу країну, але у них все ніби добре, ніхто це не обговорює. У них розмови: "А я ось там бухала". "А у тієї коханець, а тієї два коханця". Начхати їм, наплювати на цю війну саме у Москві. Єдине, що я там бачила, це на Арбаті була виставка "Діти Донбасу", донецькі діти загиблі із чотирнадцятого року [...]

Мені пропонували: "Давай, ми тобі допоможемо [зробити російський паспорт]. Я ні в 14-му році цього не стала робити, ні торік, мене влаштовує мій український паспорт". 

Чи повернеться до Краматорська

"Я про це думала. Ну добре, зараз мене випустять ось через три місяці, а Краматорськ на лінії фронту майже, так мене можуть туди просто не пустити. Але навіть, припустимо, туди пускають - у мене будинок дерев'яний, а мені волонтери з Попасної пояснили, що ці будинки як свічки. Із довідкою про судимість мене на роботу навіть бухгалтером ніхто нікуди не візьме. Чоловіка в мене немає, у мене родичів тут немає, я одна в Україні. У Росії в мене половина сім'ї, а тут, в Україні, нікого: батьки померли. 

А в мене на той момент [повномасштабного російського вторгнення] брат і сестра були там [у Росії] уже одружені, і діти у них, у них російські паспорти, вони там працюють. І кішка моя там. 

Ось просто у мене ця дилема тепер стоїть [куди їхати]".

коментарі